Держава профінансує зйомки фільму про батярів. ВІДЕО

Державне агентство України з питань кіно уклало з компанією "Ганзафільм" контракт про надання проекту "Шляхетні волоцюги" державної фінансової підтримки розміром 18 млн 582 тис. грн., що складає 50% загальної вартості виробництва.

Державне агентство України з питань кіно профінансує на 50% вирбництво фільму "Шляхетні волоцюги".

Про це повідомляє "Твоє місто". Компанія "Ганзафільм", яка зніматиме фільм, отримала 18 млн 582 тис. грн.

Режисером фільму є Олександр Березань, а продюсером — Геннадій Богук. Сценаристи — Тарас Боровок і Дмитро Наумов.

Фото: tvoemisto.tv

"Фільм розкриє колорит субкультури львівських батяр через їхню мову та пісні.  Вірність дружбі й готовність до самопожертви передаються сюжетом картини через низку комічних ситуацій. Глядач спостерігатиме трансформацію свідомості молодих людей від гульвіс до серйозних, зрілих особистостей з благородною метою в житті", — інформує прес-служба Держкіно.

За словами творців стрічки, "Шляхетні Волоцюги" є римейком польського комедійного мюзиклу "Włóczęgi" ("Волоцюги", "Бродяги") 1939 року, який знімався у Львові й став шедевром довоєнного кінематографу.

Локаціями для зйомок будуть Львів і Варшава. Анонсують, що знімальні майданчики фільму охоплять найатмосферніші місця — візитівки міста.

Презентація кінопроекту під час 9-го конкурсного відбору Держкіно: 

Довідка:

Батяри — субкультура, яка існувала у Львові в середині ХІХ — середині ХХ ст. Первісно батяри були дрібними злодіями й хуліганами. Згодом суть батярства змістилася з криміналу в бік авантюризму та різноманітних веселих витівок.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.