АНОНС: Народна толока в Биківні до дня пам'яті жертв політичних репресій

Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили" просить приєднатись волонтерів, громадських активістів, членів родин репресованих та усіх охочих до народної толоки 13 травня.

Биківнянське поховання жертв сталінських репресій належить до найбільших на території України. Ліс на північно-східній околиці Києва став свідком кривавих злочинів комуністичного режиму. Упродовж 1937–1941 років вантажівки із страшною регулярністю привозили тіла розстріляних у київських в’язницях НКВД для таємного поховання у Биківнянському лісі.

Сьогодні це скорботне місце, в якому розташований Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", потребує Вашої уваги й підтримки.

Приходьте, будь ласка, у робочому одязі, візьміть робочі рукавиці та, за можливості, міцні пакети (мішки) для сміття.

Ваша участь у толоці напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій у рік 80-х роковин початку "Великого терору" стане як вагомою допомогою колективу Заповідника у прибиранні величезної території, так і свідченням небайдужості до трагічних сторінок української історії й прагненням вшанувати пам'ять невинно убієнних не лише словом, а й ділом.

Для учасників толоки буде проведена екскурсія "Биківня – від території смерті до місця пам’яті".

Субота, 12 травня, 11.00

Місце: Броварський проспект у Дніпровському районі м. Києва. Доїхати можна від станції метро "Лісова" маршрутними таксі або автобусами у напрямку руху Київ – Бровари (орієнтир – Пам’ятник репресованому).

Збір учасників – на центральному вході у Заповідник.

Контакт: (044) 253-03-55

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.