Студія Довженка знімає фільм про Петлюру на гроші спонсорів та держбюджету

На студії імені Довженка знімають фільм "Таємний щоденник Симона Петлюри".

Про це інформує "Радіо Свобода". Стрічка охоплює останні роки його життя в еміграції, а прийом написання щоденника переносить глядачів із Парижа в Україну, до подій та дійових осіб того короткого періоду УНР, коли Україна здобула, та не змогла втримати незалежність.

Симон Петлюра, генеральний секретар військових справ, голова Українського генерального військового комітету. 28 червня 1917 року Центральна Рада створила свій виконавчий орган – Генеральний Секретаріат – перший уряд України.

"Драматургія так збудована, що оцей щоденник нам дозволяє повертатися у спогади, в те, що відбувалося в Україні, і в той же час розкриває причини, чому все ж таки відбулася поразка, чому Петлюра був змушений зі своєю армією емігрувати. Історія йде, як по спіралі, вона повторюється. Тому, я би сказав, що цей фільм певною мірою – попередження для нас сьогодні. Щоб, не дай Боже, не повторилося те, що відбулося, власне, з Українською Народною Республікою", – зазначає режисер, гендиректор кіностудії імені Довженка Олег Янчук.

Російська імперська пропаганда, й тоді, справно продукувала фейки, і Симон Петлюра – інтелігент і книжник – став жертвою інформаційної війни. На цю людину повісили тавро антисеміта, щоб, оббрехавши лідера, кинути тінь на увесь визвольний український рух.

"Фактично, ми тільки мали інформацію з одного джерела, це була радянська пропаганда, яка з того ж Петлюри зробила погромника, терориста, бандита. Якраз цим фільмом ми хочемо довести, що це було не так", – каже режисер Янчук.

У тому, що павільйони студії Довженка ожили – тут знімають українське кіно – є заслуга діаспори. Половину кошторису стрічки профінансувала держава, решту зібрав Український конгресовий комітет Америки. Завдяки його спонсорським пожертвам було знято і попередні історичні фільми режисера – "Атентат", "Нескорений" та "Владика Андрей".

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.