В американському штаті Огайо знайшли людські рештки, яким 900 років

Чоловік, який шукав наконечники для стріл у центральному Огайо, натрапив на людські кістки, яким, імовірно, 900 років.

Про це повідомляє "Сі-Ен-Ен".

Коли детективи та коронер (слідчий у справах про насильницьку смерть) округу Кошоктон 21 липня приїхали на виклик 911, вони підтвердили, що кістки належали людині та сказали, що вони "схоже, лежали там дуже давно", заявив шериф округу Тім Роджерс.

Спільними зусиллями низки установ рештки вилучили та відправили на експертизу, яка тривала біля шести тижнів.

Відтак кримінальна справа перетворилася на предмет дослідження істориків, оскільки людським останкам виявилося близько 900 років.

"Важко повірити, що вони такі давні і що ніхто їх не знайшов раніше, – сказав Джон Кроунеппл, який проживає неподалік місця, де було виявлено знахідку. – З’ясувати, кому вони належали, вочевидь, буде складно".

Місцеві експерти повідомили, що кістки могли належати корінним американцям із племен хоупвел або делаверів, про яких відомо, що вони мали поселення в центральному Огайо.

Місцева влада запевнила, що розслідування триває, проте додаткових подробиць про знахідку не надала.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.