Опубліковано імена чекістів — співучасників ліквідації художника УПА Ніла Хасевича

Співробітники МГБ: капітан Михайло Маркелов та старший лейтенант Михайло Мудрицький разом із капітаном Борисом Стеклярем брали участь в чекістсько-військовій операції, внаслідок якої загинув визначний графік ОУН і УПА Ніл Хасевич.

Про це інформує Національний центр правозахисту, передає "Цензор.net".

 

Маркелов Михайло Андрійович — за походженням росіянин, член Комуністичної партії. Як співробітник органів держбезпеки брав участь у боротьбі проти українського визвольного руху з кінця 1940-х років, за що був неодноразово нагороджений.

 

На час убивства Ніла Хасевича — оперуповноважений Клеванського райвідділу МГБ Рівненської області.

На пенсії працював у воєнізованій охороні борошномельного заводу, проходив спеціалізовані збори при КГБ. Із його особової справи вирізано цілі блоки документів, які приховують діяльність чекіста.

 

Мудрицький Михайло Олексійович — українець, член Компартії. Під час Другої світової служив комсомольським організатором, у політичному відділі та начальником бібліотеки. У радянських спецслужбах з кінця 1940-х років.

На час убивства Ніла Хасевича — оперуповноважений Ніжинського райвідділу МГБ Чернігівської області. Після виходу на пенсію служив у КГБ техніком по вільному найму. Особову справу Мудрицького розсекречено лише цього року.

 

Як повідомляла "ІП", дослідники отримали доступ до особової справи офіцера КГБ Бориса Стекляра, права на який вони домагалися з 2015 року.

У квітні 2017 року Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження за фактом загибелі повстанського художника Ніла Хасевича під час чекістсько-військової операції в 1952 році. Одним із керівників операції був капітан держбезпеки Борис Стекляр.

Крім "боротьби з бандитизмом", стало відомо, що Борис Стекляр у 1960-х роках виконував оперативні завдання проти українських націоналістів у радянських концтаборах.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.