Німецький фонд пропонує 10 тис. євро за есе про людяність в епоху нацизму

Фонд "Пам'ять, відповідальність та майбутнє" (EVZ) оголошує міжнародний конкурс документального оповідання "Бути людиною".

Трагічна історія Другої світової сповнена злочинів проти людяності. Утім, вона знала і чимало прикладів величі духу. Адже в найбезнадійнішій ситуації є місце гідному вчинкові. Конкурс документального оповідання дасть змогу з реальних історій зібрати портрет Людини і символічно сказати їй "дякую".  

Мета конкурсу: розповісти громадськості і ЗМІ про приклади гуманізму в епоху націонал-соціалізму.

На конкурс приймаються прозові твори у двох номінаціях:

"Документалістика" – для професійних письменників, журналістів, членів творчих спілок. Текст обсягом до 10 000 знаків з пробілами. Тексти, що не були опубліковані, приймаються в жанрах літературного нарису, есе, оповідання, новели, статті.

"Історія людини" – для непрофесійних учасників, усіх охочих. Текст обсягом до 5 000 знаків з пробілами.

У кожній номінації експертне міжнародне журі, що складається з професійних письменників і журналістів, обере трьох переможців. Загальний призовий фонд для двох країн складає 10 000 євро. Твори приймаються на Конкурс до 31 січня 2018 року

Деталі можна дзінатися за посиланнями: умови конкурсу й форма заявки.

Міжнародний конкурс документального оповідання "Бути людиною" ініційований Німецьким фондом "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" спільно з його партнерами ВБО "Турбота про літніх в Україні" та CAF Россия в рамках програми "Місце зустрічі: діалог". 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.