Спецпроект

АНОНС: У Києві пройде зустріч із правнучкою фотографа Голодомору

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» запрошує на зустріч з правнучкою Александра Вінербергера, фотохудожницею Самарою Пірс.

Про це йдеться на офіційному сайті музею.

 

У 1935 році у Відні вийшла друком книга "Чи повинна Росія голодувати?" Евальда Амменде, який в 1933 році очолював міжконфесійний комітет допомоги голодуючим в СРСР.

Комітет продовжував поширювати інформацію про Голодомор навіть тоді, коли було неможливо врятувати мільйони українців. Книга містила 21 зображення, атрибутоване як "фотографії голодуючих на вулицях Харкова в 1933 році, зняті австрійським технічним спеціалістом".

1939 року стало достовірно відомо, що автором цих світлин є Александр Вінербергер, автор книги "Час від часу не легше". Він був одним із тисячі іноземних спеціалістів, яких радянська влада в 1930-х рр. наймала на будівництво великих промислових об’єктів в УСРР.

 Жертва Голодомору. Харків, 1933. Фото: Александра Вінергбергера (Громадське)

Александр фотоапаратом "Лейка" таємно зробив фото того, що бачив на вулицях Харкова, і вивіз їх до Австрії. Сьогодні це чи не єдині фотознімки, на яких зафіксоване повсякдення Голодомору та його жертви.

Фотографії столиці Голодомору – Харкова – в 2009 році були долучені, як докази, до слідства і кримінальної справи за фактом вчинення злочину геноциду на території України в 1932-1933 роках.

Поховання жертв Голодомору. Харківська область, 1933. Фото: Александра Вінергбергера (Громадське

Правнучка фотографа Самара здійснила подорож до Харкова та відфотографувала ті ж місця, що і її прадід знімав в 1933 році. В 2014 році вона презентувала власну книгу-фотоальбом "Маски Голодомору".

В книзі знімки жертв Голодомору скомбіновані з сучасними та розміщенні в порядку відповідному альбому Вінербергера "Час від часу не легше". Переплетіння фото 1933 року та 2013 одної і тої землі, але з різницею в 80 років, наче зв'язок різних поколінь українців.

Час: 7 лютого 2018, середа, 11:00

Місце: Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", вул. Лаврська, 3, м. Київ

Контакт: 044 254 45 12, memoholod@ukr.net

Нагадуємо, що УІНП допомогатиме Агнєшці Голланд знімати кіно про Гарета Джонса.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.