АНОНС: Презентація "Розмов про Україну" Ярослава Грицака та Ізабелли Хруслінської в Києві

20-го лютого відбудеться презентація українського видання "Розмови про Україну" Ярослава Грицака та Ізабелли Хруслінської. Ця книга є третя з ряду розмов Ізи Хруслінської з українськими інтелектуалами, виданої за співпраці "Дух і Літера" та Центру юдаїки.

Головною темою розмови є роздуми про вплив історії на події в Україні в останні десятиліття. Особливий наголос мають відносини України з її історичними сусідами – поляками і росіянами, а також українсько-єврейські взаємини.

Але передусім йдеться про історичний вимір теперішніх проблем і викликів, з якими стикається Україна, – і наскільки знання історії дає можливість зрозуміти майбутні сценарії розвитку.

 

Перші дві книги з серії розмов Хруслінської були з Оксаною Забужко та Йосифом Зісельсом. Але ця книга була хронологічно першою – вона була видана польською мовою ще у 2009 році.

Оскільки польське видання вийшло майже десять років тому, то багато чого у цій книзі передумано і переписано, зокрема з’явився новий розділ про розвиток подій за останнє неповне десятиліття.

Учасники: Оля Гнатюк, Ярослав Грицак, Леонід Фінберг. 

20 лютого, вівторок, 18.30

Місце: Центр польських та європейських студій НаУКМА (Київ, вул. Волоська 8/5, корпус 6).

Організатори: видавництво "Дух і літера", Центр юдаїки.

Вхід вільний.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.