Порошенко: Ми самі розберемося, яких героїв шанувати

Україна не потребує того, щоб їй вказували на те, яких героїв їй слід шанувати, так само вона не робить подібні вказівки і іншим державам.

Про це президент України Петро Порошенко заявив у ході прес-конференції у Мистецькому арсеналі у Києві, передає "Європейська правда".

"Ми не потребуємо, щоб нам хтось казав, яких українських героїв ми повинні шанувати, а яких ні. Ми самі розберемося. Так само ми нікому не радимо, кого Польща має шанувати, а кого ні", - заявив Порошенко.

Президент переконаний, що практика заборон на в’їзд чи замороження досліджень є хибною.

"Політики мають дивитися  в майбутнє, а минуле залишити історикам. Якщо ми будемо дотримуватися цієї концепції, все в нас буде добре з Польщею", - наголосив Порошенко.

Нагадаємо, віце-прем’єр України Павло Розенко 16 лютого перебував з візитом у Варшаві, де мав переговори зі своїм польським колегою Пйотром Глінським щодо скандального закону про Інститут національної пам’яті.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.