Babylon’13 передав відеохроніку з Майдану в Музей Революції Гідності

Творче об’єднання кінодокументалістів “Вавилон’13” передало Музеєві Майдану близько 300 годин зафільмованих подій українського громадянського протесту 2013–2014 років.

Про це повідомляє Музей Революції Гідності.

 

Документальний відеоматеріал без монтажного втручання, за словами режисера Володимира Тихого, має більше історичне значення, аніж художня кінострічка.

Цей матеріал, який зафіксував перші рішучі кроки громадянського суспільства, тривалий час існував в одному екземплярі, тому виникла ідея зробити копію й передати її у фонди Національного музею Революції Гідності. Є там і унікальні кадри, зроблені працівниками Національної гвардії, які вони свого часу надали творчому об’єднанню "Вавилон’13".

"По суті, під час революції на Майдані майже щодня щось знімали, – розповідає засновник об’єднання режисер Володимир Тихий. – Найбільше фільмували події протистояння, але багато знімали й побут, дискусії між протестувальниками.

Для мене найемоційніший момент із зафільмованого – це "Груша" (події на вулиці Михайла Грушевського – І.П.). Там унікальні речі. Наприклад, Юрій Грузінов (кінооператор-документаліст, лауреат Шевченківської премії 2018 року. – І.П.) отримав поранення майже водночас із Сергієм Нігояном.

У нього кілька разів поцілили, а одна дробина зачепила легені. Юрієві швидко надали медичну допомогу, і він одразу взяв камеру в руки й почав фільмувати той жахливий ранок, коли з’явилися перші загиблі на Майдані.

Для нас дуже важливо було передати ці матеріали, адже ми кінематографісти, а не історики. Якщо такий матеріал лежатиме, це не зовсім правильно. Прекрасно, що є такі партнери, як Музей Революції Гідності. Сподіваюся, після належного опрацювання цей матеріал стане ще ціннішим".

Режисер Володимир Тихий і координатор зі створення відео- та фотоархіву Музею Революції Гідності Богдан Пошивайло

 

Нагадуємо, що зараз команда Музею Майдану працює над створення цифрового архіву зі змогою легкого доступу для всіх, хто цікавиться темою Революції Гідності.

Поряд із пошуком матеріальних артефактів активно здійснюється збирання світлин, відеоматеріалів, важливих онлайн-публікацій, аудіо- та відеоспогадів учасників не лише Євромайдану, а й інших знакових громадянських протестів, починаючи з Революції на граніті.

Також музейники закликають всіх, хто має в себе оригінальні матеріали та артефакти, передавати їх до Музею Майдану й у такий спосіб долучатися до його створення.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.