АНОНС: Лекція "Україна 2:0: рефлексії до 100-річчя української державності"

Український історик, редактор інтернет-видання «Історичної правди» Володимир Бірчак у Празі проаналізує гібридну війну 100-річної давності, порівняє її з війною сучасною та спробує пояснити, як, незважаючи на все, 100 років тому формувалася УНР і яких помилок минулого вдалося уникнути Україні сучасній.

Про це повідомляють організатори заходу – Посольство України у Чеській Республіці та Центр досліджень визвольного руху.

 

Минулого і цього року Україна відзначає 100-річчя Української революції.

100 років тому було закладено початки перших державотворчих ініціатив, повністю реалізувати які вдалося лише зараз: маємо самостійну державу, сильне військо, автокефальну церкву.

Основною причиною поразки новоствореної української держави сто років тому був її одвічний ворог – північно-східний сусід.

Сучасну російсько-українську війну на Донбасі називають гібридною. Можна почути навіть такий аргумент: під час агресії Росія застосувала не відомі раніше способи та методи, до яких українська держава та суспільство не були готові.

Це твердження справедливе лише наполовину. У ХХ столітті їх використовували у війнах проти інших держав більшовицька Росія, а потім і СРСР. Тож пострадянська "демократична" Росія насправді не вигадала майже нічого нового, хіба що пристосувала методи попередників до нових реалій.

Запрошений гість – історик, редактор інтернет-видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.

Час: 15 січня, вівторок, 18:00

Місце: Посольстві України в Празі, вул. Шарля де Голля 29

Вхід вільний за попередньою реєстрацією: ukremb.prague@gmail.com.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.