На Вінничині відкрили дошку ветерану Армії УНР — досліднику української символіки. ФОТО

29 січня в Літині Вінницької області відкрили меморіальну таблицю уродженцю міста, підполковнику Армії УНР, художнику, геральдисту та письменнику Миколі Битинському.

Подію присвятили Дню героїв Крут, 100-річчю Української революції 1917—1921 років і 125-річчлю від дня народження Битинського, повідомляє Центр історії Вінниці.

Дошку авторства Сергія Колосова встановили на фасаді Літинської середньої загальноосвітньої школи № 2.

 
 

Ініціаторами виступили Центр історії Вінниці у співпраці з Вінницьким історичним товариством за сприяння Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької обласної державної адміністрації.

 

ДОВІДКА:

Микола Битинський (1893—1972) — сотник армії УНР (підполковник в еміграції). Випускник падгогічного училища, художньо-промислової школи та школи прапорщиків.

Поручник Російської імператорської армії, з 1918 року — на українській службі. На початку 1920-х років — начальник культосвітнього відділу штабу 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР.

В еміграції закічнив Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова в Чехословаччині. Брав участь в обороні Карпатської України від угорської агресії в 1939 році.

У роки Другої світової війни був вивезений на примусову працю до Німеччини, в останні місяці війни недовго служив у штабі Української національної армії, яка воювала на боці Третього Райху.

Проживаючи в Канаді після війни, написав і проілюстрував численні роботи з історії української символіки та геральдики.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.