АНОНС: Професор Наталя Яковенко розповість про чудотворні ікони XVII-XVIII століття в Україні

2 лютого Національний художній музей України запрошує на лекцію Наталі Яковенко "Чудотворні ікони XVII-XVIII століття в Україні".

Наталя Яковенко нині досліджує феномен чудотворних богородичних ікон. У її списку вже близько 1000 чудотворних ікон із православних, греко-католицьких і католицьких храмів українських земель. 

"Мій герой Галятовський описав богородичні чуда по всьому світові – від Вірменії і Сирії до Іспанії та Англії. Натомість локальні, українські книги чуд, куди такі речі записували, збереглися погано, і зараз я ганяюсь за тим, що можна виловити: типологізую чуда, нанизую їх як намисто. Це ж така антропологізація історія, що словами не передати: тут і регіональний та гендерний аспекти, і взаємини мирян із Церквою, і так звана "народна побожність", і трансформація релігійної свідомості", – говорить Наталя Яковенко в інтерв’ю "Україні модерній". 

Наталя Яковенко – професор кафедри історії НаУКМА, автор монографій "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна", "У пошуках Нового неба: Життя і тексти Йоаникія Галятовського", "Дзеркала ідентичності: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVII- початку XVIII століття" та ін.

Лекція пройде в рамках виставкового проекту "Явлення. Пам'ятки Братського монастиря".

2 лютого, субота, 15.00

Місце: Національний художній музей України (Київ, вул. Грушевського, 

Вартість: 70 гривень. Пільгові категорії (школярі, студенти, пенсіонери): 30 гривень. Оплата можлива лише готівкою.

Реєстрація за лінком.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.