АНОНС: У музеї Шевченка пропонують нове прочитання "Катерини"

У Національному музеї Тараса Шевченка презентують оновлений зал, розпочинаючи проект "Катерина: ВКЛ/ВИКЛ".

Музей не просто повертає в експозицію знакове полотно Тараса Шевченка "Катерина" (1842 р.), а й розглядає його в комплексі з однойменною поемою (1838 р.) та у зв’язку з сучасними гендерними дослідженнями.

Історія Катерини – головної героїні і художнього, і літературного творів Шевченка – не просто про ошукане кохання селянської дівчини. Це історія упослідженої в українській традиційній культурі "інакшої" жінки. А "інакша" вона через те, що не вписується у визначені соціумом "ідеали".

 

Презентація проекту, що відбудеться 28 лютого 2019 року, – це нагода поговорити про:

- вимоги традиційного суспільства до ідеальної жінки і покарання для неї у випадку порушення норм народної моралі,

- еволюцію образу покритки в літературній творчості Шевченка,

- приховані сенси, які "закодував" художник у своєму полотні.

Автори проекту також спробують відповісти на питання, чи є якась різниця у ставленні Шевченка до жінки залежно від дотримання чи недотримання нею певного сценарію народження дітей? На чиєму боці виступає поет: упослідженої матері чи традиційного суспільства? Наскільки він об'єктивний в оцінках причин появи покриток і які стереотипи сформував чи зруйнував для сьогодення?

Відкриттям оновленого залу завершується музейний проект "Справа №1842", за допомогою якого музейники обіграли відсутність картини в експозиції на період реставрації рами.

28 лютого 2019 року, о 19:00.

Місце: Національний музей Тараса Шевченка, бульвар Тараса Шевченка, 12

Вхід вільний.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.