На Тернопільщині відкриють унікальну Ратушу, яку оздоблював Пінзель

Тривають ремонтні роботи зовні та всередині Бучацької Ратуші. Її реконструювали 10 років. Та лише зараз у роботах помітне пожвавлення.

Про це повідомляє видання "Думай".

 Фото: Газета Місто

Вже у березні будівлю можна буде використовувати за призначенням. Сюди планують перенести деякі експонати з місцевого художнього музею. Проект фінансується за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку. Роботи проводить Львівське спеціалізоване науково-реставраційне проектно-виробниче управління "Львів-Реставрація".

Реставрацію Бучацької Ратуші на Тернопільщині завершать у березні.

Довідково. Бучацька Ратуша – унікальна пам’ятка архітектури середини XVIII століття. Вона належить до найвишуканіших в Україні будівель адміністративного призначення. Її сульптором був відомий в усьому світі Іоанн Пінзель.

Побудована в 1750-1751 роках двоповерхова пам’ятка з 1990-х років потребувала реконструкції.

Читайте також:

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.