In memoriam. Помер відомий політв’язень із Тернопільщини Михайло Баканчук – "Антон"

Сьогодні відійшов у кращі світи довголітній політв’язець ГУЛАГу, підпільник ОУН – Михайло Баканчук – "Антон".

Про це повідомляють рідні померлого.

Михайло Баканчук народився 27 листопада 1930 року в Горинці, нині Кременецького району Тернопільської області. Закінчив Київський технікум електротранспорту і громадських споруд.

У 1946—1947 роках співпрацював із надрайонною реферантурою Служби безпеки ОУН на Кременеччині. Член ОУН із серпня 1947. Був наближений до Тернопільського надрайонного провідника Івана Комара - "Олеся". Брав участь у кількох операціях СБ по боротьбі із агентурою МГБ, зокрема і у так званій "Справі "Долоні".

 Баканчук Михайло з дружиною Софією, 1958 рік

Після арешту 1948 року засуджений Військовим трибуналом Тернопільської області на 25 років виправно-трудових таборів. Відбував ув'язнення в м. Норильську (нині РФ). У 1953 році за участь у Норильському повстанні політв'язнів засуджений ще на 5 років ув'язнення. "БУР – барак посиленого режиму - був моїм частим готелем", - згадував пізніше Баканчук.

Звільнений у 1956 році без дозволу на прописку в Західній Україні. Жив і працював на Донбасі та в м. Кривому Розі. Від 1960 — в м. Кременці. У 1973—1983 — головний інженер на комбінаті хлібопродуктів у смт Рокитному Київської області. Від 1983 — у м. Тернополі.

Член Народного руху України із 1989 року, Спілки політв’язнів та репресованих із 1991 року, Конгресу українських націоналістів із 1992 року. Реабілітований у 1997 році. Кавалер Ордена "За заслуги" 3-го ступеня із 2007 року.

Багато своїх інтерв’ю завершував словами: "Всієї інформації я вам не можу розказати, бо я давав клятву перед організацією берегти цю таємницю і вона піде зі мною в могилу…".

 Баканчук Михайло (у центрі) та Перун Микола (крайній справа). Норильськ, жовтень 1954 р.

Панахида відбудеться 23 квітня, о 19.00 у Будинку Скорботи м. Тернополя за адресою: вул. Микулинецька, 27

Чин похорону — 24 квітня, о 11.00 за тією ж адресою.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.