Ізраїль віддав Росії Олександрівське подвір'я в обмін на заарештовану Нааму Іссахар

Іссахар визнали винною в контрабанді наркотиків і засудили до 7,5 року колонії загального режиму в РФ.

Про це повідомила ізраїльська газета "Маарів" з посиланням на наявний у неї документ Управління реєстрації прав на нерухомість і земельну власність, передає Deutsche Welle.

У Храмі Гробу Господнього, Єрусалим, Ізраїль
У Храмі Гробу Господнього, Єрусалим, Ізраїль

Згідно з документом, права власності були передані Росії ще 30 грудня 2019 року. Високопоставлене джерело в Єрусалимі підтвердило цю інформацію.

Напередодні ізраїльські ЗМІ повідомили, що Росія може помилувати ізраїльтянку Нааму Іссахар, засуджену в РФ до семи з половиною років позбавлення волі за обвинуваченням у контрабанді наркотиків, в обмін на право власності на Олександрівське подвір'я.


Довідково. Олександрівське подвір'я – єдиний російський об'єкт, що перебуває в межах єрусалимського Старого міста і розташований за декілька десятків метрів від місця розп'яття, поховання та воскресіння Ісуса Христа. Земля, на якій нині розташоване подвір'я, була придбана Росією в ХІХ столітті імператором Олександром Третім.


Останнім часом святиня контролювалася закордонною структурою, що називає себе історичним Імператорським православним палестинським товариством (ІППТ) і позиціонує себе як правонаступницю дореволюційної ІППТ.

У 2015 році прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв віддав розпорядження юридично оформити всі права Росії на Олександрівське подвір'я, а також церкву святого Олександра Невського в Єрусалимі.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.