АНОНС: показ документального фільму «Самоповернення в Крим»

У Міжнародний день корінних народів світу, Лабораторія журналістики суспільного інтересу, команда КримSOS та Меджліс кримськотатарського народу запрошують містян на показ документального фільму “Самоповернення в Крим” та дискусію про новий статус корінних народів в Україні

 

Подія відбудеться 9 серпня на літній сцені Міського саду Києва (сцена "Мушля"):

о 19:30 - початок дискусії
о 21:00 - показ стрічки.

На зламі 80-их і 90-их кримські татари масово поверталися в тоді ще радянський Крим, де стикалися з протидією з боку і місцевої влади, і населення, нацькованого пропагандою. Доводилося постійно "проводити уроки історії" та пояснювати місцевим, що вони також мають право вважати Крим своєю єдиною батьківщиною. У фільмі зібрані історії "самоповернення" різних кримськотатарських родин, які починали нове життя в однаково важких умовах: без права на житло та землю, гідну роботу за освітою і з шаленим опором ще радянської бюрократії. Багатьом з них довелося вдруге втратити рідний дім після окупації півострова Росією у 2014-му.
Авторки фільму: Наталя Гуменюк, Анна Цигима.

Серед героїв фільму: ветерани кримськотатарського руху Ульвіє Аблаєва, Ільвер Аметов, режисер Ахтем Сеітаблаєв, а також переселенці Ерфан Кудусов, Ескендер Буджуров, Ельміра Катакі, Сєіт-Яг'я Казаков, Лєране Хейбуллаєва.

23 липня набув чинності закон "Про корінні народи України", яким кримських татар, кримчаків та караїмів було наділено офіційним статусом корінних народів.
Що це означає для них і для України? Як це сприятиме деокупації Криму? Хто такі корінні народи України? В які умови повертатимуться кримські татари додому після деокупації півострова?

Перед показом фільму про все це можна буде дізнатися під час дискусії за участі:

Мустафи Джемілєва — національного лідера кримськотатарського народу
Рефата Чубарова — Голови Меджлісу кримськотатарського народу
Наталі Гуменюк — директорки Лабораторії журналістики суспільного інтересу
Таміли Ташевої — заступниці Постійного Представника Президента України в АРК
Ахтема Сеітаблаєва — мистецького діяча, режисера, героя фільму
Лєране Хайбулаєвої — громадської діячки, героїни фільму

Модеруватиме дискусію головна редакторка видання "Українська правда" Севгіль Мусаєва.

Під час події також можна буде долучитись до кампаній #PrisonersVoice та #ЧекаємоВдома.

Підписати листівки політв'язням, більшість із яких кримські татари, можна буде біля спеціальної стійки кампаній #PrisonersVoice. Листи для політв'язнів — це чи не єдиний зв'язок із зовнішнім світом. Вони нагадують ув'язненим, що про них не забувають, що за їхнє звільнення борються, і додають сил пережити ці випробування.

Щоб нагадати про те, що відбувається в Криму, а також про те, що постраждалі кримчани: політичні в'язні, їхні родини та родини жертв насильницких зникнень – це ті, кого ми всі очікуємо вдома – тут, в Україні, команда КримSOS створила кампанію "Чекаємо вдома". Гості показу можуть залишити повідомлення та слова підтримки на листівках, щоб наблизити момент повернення Криму додому.






Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.