1 квітня 1917

1 квітня (19 березня) 1917: Українська демонстрація

Тепер і свої і чужі побачили, що українство - сила, що за ним маси, а не якісь окремі гуртки і купки. Ми всі почули вперше твердий ґрунт під ногами, почули себе господарями в своїй хаті.

В половині березня відбулися один за другим важливі моменти в розвитку українського руху. Коли не помиляюсь, 18 березня (насправді 19 березня за старим стилем - ред. прим.) відбулася в Києві українська маніфестація.

Своїм грандіозним характером, своїм одушевленням, своїм ентузіазмом вона перейшла всі наші сподіванки. В ній узяло участь понад сто тисяч людей.

Коли я підійшов до Володимирського собору, звідки мав рушити похід, то вже тут було повно народу, вся вулиця й площа була заповнена тисячами людей.

Так само юрби стояли й далі, по Бібіковському бульвару, Володимирській вулиці коло університету. Стояли цілі відділи війська з жовто-блакитними прапорами.

Одна за другою надходили громади, групи, корпорації: школи, гімназії, товариства - усі з українськими прапорами. Он пройшов цілий відділ полонених вояків-галичан.

Тут близько коло мене стояв о. Щепанюк, один з галицьких заложників. "А що, отче, - звернувся я до нього, - тепер Ви бачите, що таки існує українське життя в Києві?"

У відповідь він мовчки стиснув мені руку. В його на очах бриніли сльози.

Я розшукав аж коло університету громаду членів київської "Просвіти", під прапором якої я хотів іти в поході. До нас прилучився і М. С. Грушевський.

Безконечні юрби все прибували. Похід давно рушив, а до нас іще черга не дійшла - так далеко розтягнулася маніфестаційна колона.

Маршрут був: по Великій Володимирській від університету, по Фундуклеївській, Хрещатику, до міської думи, звідти вгору по Михайловській вулиці до площі св. Софії біля монумента Богдана Хмельницького.

Без кінця ішло військо: казали, що вийшло 30 000 вояків. Нарешті дійшла черга і нам рушити.

На чолі нашої громади несено прапори: один з портретом Шевченка, другий - національний. Перший ніс І.І. Щитківський, голова комітету по збудуванню в Києві пам'ятника Шевченкові, другий - В. М. Леонтович.

Ми по черзі їм помагали.

Помалу, поволі йшов величний похід. Гордо маяли в повітрі національні жовто-блакитні прапори (колір - символ нашого блакитного неба і золотої пшениці на полях).

То з одної, то з другої групи чути було спів: "Гей не дивуйтесь", "Соколи - соколи" (марш), "Ще не вмерла Україна".

Українська демонстрація на Софійському майдані 1 квітня (19 березня) 1917 року

Та ось наша група дійшла до площі перед міською думою. Там на балконі стояла президія Виконавчого комітету і вітала похід. Тут же стояв і начальник військової округи ген. Тодорович і по-військовому салютував українським прапорам.

Проф. Грушевський дав знак рукою, що хоче говорити.

Все втихло. Піднесеним голосом, - де він у нього взявся! - немов в якомусь натхненні, закликав нас Грушевський, щоб ми всі тут присягли під прапором Шевченка, що будемо боротись і не складемо зброї, аж поки не виборемо рідному краю автономії.

Ми всі стали на коліна, підняли руки вгору і заприсягнули. Тут ентузіазм досяг найвищої хвилі.

Юрба схопила Грушевського на руки і понесла на другий поверх думи, на балкон, і звідти показали його народові.

З тисячів грудей залунало: "Слава батькові Грушевському!"

Потім похід рушив далі, на Софійську площу, але на вічу я вже не був, бо мусів іти до своїх службових обов'язків. На цім вічу ухвалено було резолюцію з домаганням автономії України.

Українська маніфестація була переломовим моментом в розвитку українського руху в Києві: тепер відразу і свої і чужі побачили, що українство - сила, що за ним маси, а не якісь окремі гуртки і купки.

Ми всі почули вперше твердий ґрунт під ногами, почули себе господарями в своїй хаті.

Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле. – К.: Темпора, 2007. – С. 87-89.

Убити одного, щоб врятувати мільйони. Атентат Миколи Лемика

21 жовтня виповнюється 85 років з дня, коли український юнак Микола Лемик зробив постріл в обороні мільйонів. У 1933 році, коли на Великій Україні лютував Голодомор організований радянською владою, він здійснив атентат на начальника канцелярії радянського консульства у Львові Олексія Майлова.

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.

"Невидима рука" олігархії. Кому англійці мають бути вдячні за "Велику хартію вольностей"

Ніхто не може бути покараний інакше, аніж за рішенням суду. Податки мають стягуватися лише за згодою тих, хто їх сплачує. Депутат повинен бути захищений від переслідувань з політичних міркувань. Все це ще в 1215 році було зафіксовано у "Великій хартії вольностей".