20 листопада 1917

20 листопада 1917: Українська республіка

Українська Республіка вимагає вищої активності, вищої ініціативи, самотворчості. Вона не видержить чужої опіки. Чужа опіка не видержить її. Українська Республіка – це свій порядок, своя робота, свої права і обовʼязки. І вона вимагає від нас напруженої роботи.

З часу і бурі народилася вона.

Не могла далі думка наша літати над хаосом і квиліти в темноті. Вона мусила в своїй прозорливости побачити вищий зміст хаосу і перетворити його в новий образ.

І перетворила. Знайшла це вище слово і сказала: хай буде світ! І став світ, що ми називаємо: Українська Республіка.

Великий народ по велінню свого організаційного інстинкту утворював елементи Республіки давно.

Він оселив велику територію компактно, щільно і вріс в свою рідну землю глибоко.

Він утворив свою мову, свою пісню, свої звичаї, свій добробут – словом, свою культуру.

Він, зрештою, став кристалізувати свою силу в образі війська: почав складати, всупереч усяким перепонам, полки, дівізії, корпуси.

Він утворив собі силу і на морі – флот.

Він знесилювався в цій організаційно-творчій роботі, він віддавав усі сили, але мусив родити і родив усі елементи своєї державности.

І коли думка народу оглянулася з задоволенням навкруги, вона сказала: все вже готове.

І сказала останнє слово: Українська Республіка.

Так завершився будівничий процес, так утворився останній сінтез будівництва державности українського народу.

Тепер мусить початись – і вона вже почалась – велика декораційна робота: треба причепурити стіни з окола й середини, облаштувати, приладити знаряддя і потім вийти на щоденну роботу: збільшувати свої продукційні сили, збільшувати!

Бо вона – Українська Республіка – вимагає вищої активности, вищої ініціативи, самотворчости. Вона не видержить чужої опіки. Чужа опіка не видержить її.

Це непримиренні суперечности.

Українська Республіка – це свій порядок, своя робота, свої права і обовʼязки. І вона вимагає від нас напруженої роботи: ми її приказу мусимо скоритись, бо вона з хаосу дає новий світ.

Народня воля, 1917, № 160, 14 листопада

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.