27 квітня 1918

27 квітня 1918: Мирні переговори з большевиками

Курськ - не Берестя, і більшовики — не німці. Не простота й пустопорожні декларації, не демонстрація вишиваних сорочок і косовороток, а серйозна, докладна і детальна pобота і вияснення відносин політичних, національних, фінансових та економічних.

Справа мирних переговорів з урядом Росії, хоч фактично маємо діло тільки з большевиками, повелася не зовсім гаразд.

Курськ чи Смоленськ не Берестя, і большевики — не німці, а одначе мир з Росією — це справа надзвичайно складна і мудра, яка торкається значно важніших і довго тривалійших питань, ніж самі військові та воєнні відносини.

В цих переговорах потрібна сугуба обережність, бо большевицька простота, в роді — "не воюємо і не миримось, і робіть, що хочете" - як раз і вʼяже руки другій стороні, бо спрощення й скорочення справи миру й договору зменшує відповідальність за мир самої Росії, якою б вона згодом не стала, — чи анархістичною чи знов царською.

Тому не простота й пустопорожні декларації, не демонстрація вишиваних сорочок і косовороток допустимі в курських переговорах, а серіозна, докладна і детальна pобота і вияснення відносин політичних, національних, фінансових та економичних.

У нас у Київі, слава Богові, не сидять на шиї большевики, тому житомирська гарячка в дипломатичних справах на цей раз уже не буде мати рішуче ніяких найменших оправдань.

Більше того: коли бог наш і бог німецький, при нашій невеличкій участи, вигнали большевиків з України, то слід же не тільки здобути з миру всі гарантії добросусідського проживання, але вичерпати всі вигоди з нашого теперішнього становища.

А власне: потужна московська промисловість, не зруйнована і досі, повинна зайняти в цих переговорах і умовах виразне місце і використана за той хліб, — а од нас сусіди тільки й хочуть, що хліба, — як го за першими словами привіту попросить Росія.

Хліб і мануфактура, як предмети обміну, все будуть основними питаннями відносин всякої Росії та всякої України, що б там на цих землях не трапилось.

І добрий та доладний торговий договір дасть нам більше оборони нашої незалежности од Росії, ніж наша оружна сила, і краще заспокоїть централістичний шлунок, а за ним і централістичне серце, ніж тверді й непорушимі мирові присяги.

Отже, в Курську повинно виробити й по можливости забезпечити собі оборонну лінію од півночі не стільки моментами сепарації та розмежовань, як завʼязанням відносин та стосунків, — певних, виразних, ясних, — економічних, фінансових, національних, політичних.

І чим ці відносини випадуть лагідніщі, тим безпечніше простелеться наша північна границя; і чим докладніші та складніш будуть наші умови, тим трудніше їх буде порвати всякому новому російському урядові.

Не дозволю собі гадати над тим, чи думав про це все наш уряд, — на те він і уряд, щоб бути розумнішим од усякого газетного робітника.

Але все-ж хотілось би саме через те, що справа ваги великої та вельми відповідальна, дістати деякі гарантії, звичайні для всякої парламентської країни.

Треба з усеї сили настоювати на тому, щоб делегація повезла з собою не повні плечі повноважень, а повні портфелі доручень, директив і умов.

От, цього саме мабуть досі й не зроблено: щось не чуть, щоб рада міністрів на своїх засіданнях розробляла ці умови, та й не знати, щоб Мала Рада над цим задумувалась.

Скидається на те, що мирні переговори з Росією й самий мир десь рішаються й рішаться келійно, а не публічно.

І коли сама делегація складається з членів нашого парламенту, то дістає вона доручення не від парламенту, а від уряду. Отже, являється його, а не Ради органом.

Тому слід би негайно задля публичности, для контролю, певности й доладности миру й мирних умов, утворити якусь мішану комісію з членів парламенту та уряду з якимсь ширшим помічним апаратом, щоб у самім ході переговорів мати безпосередні зносини з нашою делегацією та давати їй директиви, пояснення й потрібний матеріял.

Нова рада, 1918, № 169, С.1.

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.