9 квітня 1918

9 квітня 1918: Вибух у Черкасах

Вибухи військових складів в Україні - не новина. У квітні 1918 р. такі вибухи пережили Черкаси

Біля м. Черкас, в районі вокзала, був гарматний склад снарядів, в котрім лічилось до 100 000 штук складених у штабелі на протязі двох верст. 9 квітня, біля 3 г. дня, почувся перший слабкий вибух, котрий зараз же зхвилював все населення міста, але ж не дуже; через кілька хвилин почувся другий вибух, вже дуже сильний, від якого в де-яких будинках навіть в центрі міста посипалось з вікон скло.

Населення міста прийшло в паніку, але не стільки від того, що лопались снаряди, скільки від того, що дуже боялись удушливих газів од снарядів, котрих, як думало населення міста, було на складах досить.

Всі побігли на берег Дніпра. Після цього вибухи слідовали один за другим і все небо почорніло від диму. Але вітер віяв з-за Дніпра, то вогонь і гази пішли по за город, що й спасло його від знищення.

Перші вибухи почались біля самого міста, і це було крітичним ментом, бо тоді небезпека місту була найбільша. Потім вибухи пішли далі од міста, і, чим далі вони йшли, тим місто було все більш та більш в безпеці.

Снаряди рвались трьох та шости дюймових калібрів, і сфера поразки цих розривів була біля півтори верстви в радіусу, так що в місто снаряди не долітали і розрухів в місті не було. Воно лишилось цілим.

Вокзал теж цілий, тільки шлях залізниці в бік ст. Бобринська трохи попсований.

Забитих та поранених, як в місті, так і на вокзалі нема. Снаряди згоріли всі і горіли вони сильно на протязі цілих суток. Крім того, згоріло 5 чи 6 стогів сіна інтенд. та 12 вагонів з усяким майном. Решта вагонів біля 50 шт. "пощастило вивезти" цілими на пристань.

Як тільки почались вибухи, те охорону місця вибухів взяли на себе німці і охороняють його й досі. Ні тушить пожежу, ні вивозити ще цілих снарядів не було ніякої змоги через великий огонь і страшенні вибухи. Зараз в місті спокійно. Організована слідча комісія.

Народне життя, 1918, № 50, 20(7) квітня, С.4.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?