29 січня 1918: Правда про Крути

При Українській Вільній Академії Наук у Сполучених Штатах Америки зорганізовано Комісію для встановлення фактів і дат Визвольних Змагань. Ця комісія зробила дослідження шляхом особистих розмов зі справжніми учасниками бою під Крутами, або шляхом розсилки їм анкет.

Наблизився час, коли українські організації відзначають пам'ять героїв Крут.

Але разом з тим буде говоритися й писатися всіляке про Центральну Раду, про тодішній "провід" та про "наших батьків" на підставі писанини ніби учасників бою, які насправді були лише "сучасниками" його. Де корені цієї дезінформації?

Вміла совєтська пропаганда, підтримана національно несвідомими малоросами, а також жалі й нарікання батьків і кревняків тих, що загинули в бою, або були поранені.

При українській вільній Академії Наук у ЗСА зорганізовано Комісію для встановлення фактів і дат з наших Визвольних Змагань.

Ця комісія перевела дослідження шляхом особистих розмов із справжніми учасниками бою під Крутами, або шляхом розсилки їм анкет. Таких учасників в ЗСА живе ще більше як десяток.

Хоч дослідження ще не закінчене, можна вважати встановленими такі факти:

1. Неправдивим твердженням треба вважати, ніби в бою під Крутами брав участь Студентський курінь, який недавно перед тим склався. На ділі там була тільки одна сотня Студентського куреня (біля 120-130 душ).

Решта куреня під командою С. Довгаля, студента, що повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника (жив у Німеччині), разом з іншими з'єднаннями брала участь в упертих боях на вулицях Києва проти совєтської "п'ятої колони", що виступила збройно в кількості біля 6.000.

В цих боях на протязі трьох днів комуністів переможено, але й на нашій стороні було багато поранено й убито, в тому числі й студентів, а між ними був тяжко поранений і сам С. Довгаль.

2. Основою оборони Крут була 1-ша Українська Юнацька (юнкерська) ім Б. Хмельницького школа під командою сот. Аверкія Гончаренка (тепер підпопковник, живе в Америці), що був лектором тактики у тій школі і курінним начальником її молодшого курсу.

Юнкерів, студентів вищих шкіл, гімназистів і учнів інших шкіл — всіх разом було не 250, як пише Д. Дорошенко ("Історія України", т. І, ст. 284), а понад 600 при 16 кулеметах.

3. Бій розпочався не 30 січня по полудні, а 29-го, біля 9-ої години ранку і тривав не "яких дві години", як дехто пише, а до 7-ої год. вечора, тобто 10 годин.

4. Оборонці Крут не були "напівдіти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках" (Д. Дорошенко, І т., ст. 284), а юнкери військової школи та студенти, що перед тим вправлялися біля двох місяців на майдані юнацької школи та на її стрільниці і вчилися не тільки стріляти, а й кидати бомби.

Було правда, кілька новаків, але їх А. Гончаренко приділив до обслуги лазарету.

А були й такі, що вже побували на протинімецькому фронті. Було й 20 старшин юнацької школи та двоє в Студентській сотні. Був і саморобний бронепотяг з гарматою й кулеметами під орудою сот. Лощенка. Був і лазарет з лікарем Бочаровим та санітарами. Був і вагон із запасом набоїв та гранат.

5. Большевики не "обійшли лінію оборони з двох сторін", (Д. Дорошенко, ст. 284), а лише пробували обійти, але були кожного разу відбиті з великими втратами.

6. Сот. Тимченко й сот. Богаєвський не належали ні до штабу Студентського куреня, ні навіть до його складу. Тимченко був губерніяльним військовим начальником Чернігівщини, а Богаєвський був його адьютантом.

Вони не втекли "ганебно" до Києва, як тільки почався бій, а виїхали напередодні до Ніжена (Чернігівщина), де мітингував полк. ім. Т. Шевченка, розагітований більшовиками, і загрожував виступити проти Юнацької школи.

Боєм командував сот. А. Гончаренко.

7. Студентська сотня не була "ганебно покинута" своєю командою (там таки), бо її командир сот. Омельченко був при ній під час бою і дуже добре командував нею, поки не був тяжко поранений і віднесений до лазарету; помер по дорозі до Києва.

8. Студентська сотня не була по один бік залізниці, а Юнацька школа — по другий бік залізниці.

Справа від неї була 2-га сотня Юнацької школи з 4-ма скорострілами під командою сот. Горошка, а вже потім — залізниця: а ліве крило захищала одна чота юнкерів також із скорострілами під командою хор. Семирозума.

9. Праве крило юнкерів не було примушене відступати, а затримало свою позицію до кінця, хоч бій був гарячий. Лише сот. А. Гончаренко мусів вивести з резерви 1-шу сотню юнкерів (свіжу).

10. Десь біля 7-ої год., коли вже стемніло, бій почав стихати. Тоді сот. А. Гончаренко дав наказ поступово відходити, починаючи з лівого крила, до потягу, що стояв по другу сторону станції Крути.

При цьому першою відходила Студентська сотня, а потім по черзі 2-га, 3-тя й 4-та сотня юнкерів, а перша сотня прикривала відхід вогнем.

11. При перевірці біля потягу виявилося, що бракує однієї чоти Студентської сотні. Розвідка, послана на розшуки, вернулася ні з чим. Треба думати, що ця чота була захоплена большевиками, але точно цього ще не встановлено.

12. Під Крутами було, справді, вбито й поранено біля 300 юнаків, кращих синів України: юнкерів, студентів вищих шкіл, учнів технічних шкіл, гімназистів старших кляс і 11 старшин, — половина учасників бою.

Це — наші герої. Святочно відзначаємо їхню світлу пам'ять, як символ тих сотень тисяч, що загинули в боях за Україну.

У газеті "Свобода" за 16 лютого 1968 року стаття Бориса Мартоса про бій під Крутами була надрукована у скороченому вигляді

Ще не закінчив я писати цю статтю, як "Америка" вже вмістила в ч. 21 (31.1.68) редакційну статтю, де не стільки віддається належна пошана героям Крут, скільки робляться недоречні закиди українським соціялістам, наводяться ніби цитати з "Робітнічої газети", але, як це не дивно, без азначення дати ані числа.

Так, нібито ця газета писала, що офіцери є "наймитами буржуазії". Редакція "Америки" не задумалася над тим, що близьким співробітником С. Петлюри був полковник (!) Пилькевич, український соціялдемократ.

Як можна говорити про якесь негативне ставлення до офіцерів, коли з самого початку при Центральній Раді було засновано Українську Військову Раду, в склад якої входили полк. Глинський, підполк. Волошинов, пор. Павелко і підпор. М. Міхновський?

Адже в склад Центральної Ради в той час входили з впливових українських соціял-демократів: Д. Антонович, І. Стешенко і С. Весоловський. І не протестували!

Далі "Америка" пише, що українські соціялісти не слухали пророчих пересторог М. Міхновського? Яких саме? — Не сказано. А мені не відомо.

За те відомо, що М. Міхновський був ініціятором Клюбу ім. гетьмана П. Полуботка і сам склав для нього статут, в якому як мету клюбу визначив не організацію українського війська, а "згуртування в одній сім'ї всіх вояків, лікарів і військових урядовців української народности під прапором федеративної Росії й автономної України" (Д. Дорошенко: "Історія України" т. І. ст. 346.).

Отже М. Міхновський, як і інші члени Ц. Ради, в той час вважав невідповідним висувати гасло Самостійної України або творити армію; треба було попереду перевести підготовчу роботу: пропаґанда, організація на місцях і в центрі, а коли настала можливість створити Генеральний Секретаріят, то в склад його ввійшов, як секретар військових справ, С. Петлюра, що був головою Українського Військового Генерального Комітету.

А в склад його на 27 членів входили: ген. Кондратович, 6 полковників та підполковників і тільки 5 неофіцерів. Решта — офіцери, від прапорщика до капітана.

Виходить, що і Винниченко, і інші українські соціялдемократи ставилися до офіцерів усіх ранґів з повним довір'ям, якщо тільки це були українці.

Мартос Б. Правда про Крути // Визвольний здвиг України. – Ню-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1989. – С. 116-119.

Три цілі за ніч. Із «Щоденника нелегального солдата»

І бачу, як бойовики евакуюють пораненого. Двоє витягають його з окопу і забирають. Його руки у них на плечах, голова звисає на груди. Троє відразу, у повний зріст – легка мішень, спокуслива мішень... Але я не стріляю. Коли евакуюють пораненого, стріляти не можна. Так мене навчили. Етика війни. Табу. «Нельзя превращать благородное искусство войны в скотство», - говорить часто Вольф.

Чотири біографії на тлі Вересневої кампанії

Перевагою командира є брати відповідальність на себе. Сьогодні я беру її на себе у найтяжчу мить – наказую припинити подальшу беззмістовну боротьбу, аби не лити даремно вояцьку кров. Дякую вам за вашу мужність та ваш послух, знаю, що знову прийдете, коли будете потрібні.

Як дозвіл на продаж землі поховав Римську республіку

У 111 році до Р.Х. Рим вирішив приватизувати землю та відкрити ринок землі. До цього уся земля вважалася громадською. А від того моменту – оголошувалася приватною власністю. Як ця революція знищила Республіку та чому це був поганий сценарій?

Легенда про Топільцина

Зганьблений насамперед у власних очах реформатор вирішив відмовитися від влади та піти світ за очі. Разом з володарем погодилися вирушити на край світу й кілька тисяч його прихильників, які вважали Топільцина втіленням божества. Чи міг «проповідник миролюбства» стати засновником «імперії терору»?