20 лютого 1918: Небезпека популізму, або знизимо ціну на хліб удвічі!

Як тільки прийшли до Києва більшовики, то наказали знизити ціну на хліб з 35 копійок до 15. Ця "реформа" протрималась рівно один день.

Як тільки прийшли до Києва більшовики, то, щоб піддобритись до людності, вони зразу ж пустилися на дуже наївний і простацький спосіб. Такса на хліб до них була 35 коп. за фунт, – вони пустили хліб по 15 коп.

Ця нехитра вигадка, звичайно, могла тільки усмішку викликати у кожного, хто тямив справу. Ясно було, що або "реформа" довго не продержиться й мусить зараз же ганебно впасти, або ж ... або хліба зовсім не буде.

Адже зерно й борошно закуповувано по старих розцінках і зменшити ціни на готові вироби одразу наполовину, не подбавши разом про загальне зменшення цін на всі продукти можна було тільки з демагогічних міркуванів, не клопотавши собі голови ніякими взагалі думками: "быстрота и натиск", мовляв, та ще знаменитий російський "глазомер" – і готово.

Дійсність блискуче це ствердила: більшовицька "реформа", суворовським способом переведена, продержалась... рівно один день і вже другого дня хліб знов підскочив і продавався так само по 35 коп. за фунт, як і до нової власті.

Зважливі реформатори, хоч як мало журилися вони законами життя, мусили проте зразу ж податися назад під його тиском.

Правда – як небіжчик Кречинський, вони оповістили, що хліба під містом є багато і тільки треба вміти його дістати, а вони, звичайно, вміють; що вони звеліли привезти хліб з Полтавщини, але... казав пан – кожух дам, та й слово його тепле.

Хліб їде... І коли доїде та й чи доїде – невідомо. Наївні кияни, що покладались на дешевий більшовицький хліб, мусять поки що отим панським словом годуватись, маючи в перспективі ще гірші часи.

Безглузді заходи безтямких людей з величезними претензіями, з хлестаковською психікою, з одвагою безнадійних неуків, з розпачливою сміливістю, з нестриманою хоч і вбогою фантазією — ці заходи вже даються взнаки.

Нема жодного сумніву, що трохи-небагато мине часу, як ці люди зруйнують усе, що тільки підлягає руйнації, і тоді одійдуть, звідки й виринули — тобто в належну їм безвість.

Тільки що поправляти те, що вони напсували і ще напсують, буде надзвичайно тяжко тим, хто матиме нещастя заступити їх.

Ну, та про це давно ходить приказка: один отакий, за дозволом сказавши, реформатор закине камінь у воду — то й десять мудрих не витягнуть...

Нова рада, 1918, № 16, 20(7) лютого.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.