20 лютого 1918: Небезпека популізму, або знизимо ціну на хліб удвічі!

Як тільки прийшли до Києва більшовики, то наказали знизити ціну на хліб з 35 копійок до 15. Ця "реформа" протрималась рівно один день.

Як тільки прийшли до Києва більшовики, то, щоб піддобритись до людності, вони зразу ж пустилися на дуже наївний і простацький спосіб. Такса на хліб до них була 35 коп. за фунт, – вони пустили хліб по 15 коп.

Ця нехитра вигадка, звичайно, могла тільки усмішку викликати у кожного, хто тямив справу. Ясно було, що або "реформа" довго не продержиться й мусить зараз же ганебно впасти, або ж ... або хліба зовсім не буде.

Адже зерно й борошно закуповувано по старих розцінках і зменшити ціни на готові вироби одразу наполовину, не подбавши разом про загальне зменшення цін на всі продукти можна було тільки з демагогічних міркуванів, не клопотавши собі голови ніякими взагалі думками: "быстрота и натиск", мовляв, та ще знаменитий російський "глазомер" – і готово.

Дійсність блискуче це ствердила: більшовицька "реформа", суворовським способом переведена, продержалась... рівно один день і вже другого дня хліб знов підскочив і продавався так само по 35 коп. за фунт, як і до нової власті.

Зважливі реформатори, хоч як мало журилися вони законами життя, мусили проте зразу ж податися назад під його тиском.

Правда – як небіжчик Кречинський, вони оповістили, що хліба під містом є багато і тільки треба вміти його дістати, а вони, звичайно, вміють; що вони звеліли привезти хліб з Полтавщини, але... казав пан – кожух дам, та й слово його тепле.

Хліб їде... І коли доїде та й чи доїде – невідомо. Наївні кияни, що покладались на дешевий більшовицький хліб, мусять поки що отим панським словом годуватись, маючи в перспективі ще гірші часи.

Безглузді заходи безтямких людей з величезними претензіями, з хлестаковською психікою, з одвагою безнадійних неуків, з розпачливою сміливістю, з нестриманою хоч і вбогою фантазією — ці заходи вже даються взнаки.

Нема жодного сумніву, що трохи-небагато мине часу, як ці люди зруйнують усе, що тільки підлягає руйнації, і тоді одійдуть, звідки й виринули — тобто в належну їм безвість.

Тільки що поправляти те, що вони напсували і ще напсують, буде надзвичайно тяжко тим, хто матиме нещастя заступити їх.

Ну, та про це давно ходить приказка: один отакий, за дозволом сказавши, реформатор закине камінь у воду — то й десять мудрих не витягнуть...

Нова рада, 1918, № 16, 20(7) лютого.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.