Українська правда
Історична правда

Свобода, яку не спинити. Перший досвід на батьківщині демократії. VI ст. до нашої ери

01.12.2010 _ Олексій Мустафін
Версія для друку

Коли розібралися з супротивниками режиму, то почали відбирати майно і в тих, хто просто його мав більше за інших, а тому, на переконання громадян, нажив нечесно, зокрема і за рахунок грабіжницьких відсотків по кредитах. Потім багатих змусили "ділитися" з бідними й іншим способом...

Зазвичай, коли йдеться про "першій досвід демократії" в історії людства, люди освічені згадують Афіни.

Можливо, тому, що про внутрішній устрій цього міста відомо більше, аніж про його сусідів, - не в останню чергу завдяки Аристотелю з його "Афінською політією" (а також "Політикою", в якій також багато посилань на афінські прецеденти). Можливо, завдяки визначній ролі, яку відігравали Афіни у грецькій, і не лише грецькій історії з часів Фемістокла і Перикла.

Проте насправді "класична" афінська демократія є відносно пізнім витвором, адже спроби переоблаштувати громадське життя так, як цього прагнув народ ("демос"),  в інших містах Еллади відбувалися і раніше. І той же Перикл міг врахувати як позитивний, так і негативний досвід попередників.

Чи не найяскравішою з таких спроб був режим, встановлений наприкінці VІI сторіччя до нашої ери у сусідніх з Афінами Мегарах.

Плутарх пізніше називав його "необмеженою свободою" - втім, його вислів "ἡ ἄκρατος ἐλευθερία " можна (при бажанні) перекласти і як "свобода, яку не спиняють".

Є ще одне визначення - "ἀκόλαστος ἐλευθερία", проте тут прикметник означає швидше "безладна" і навіть "непутяща".

Консервативним грекам і справді здавалося, що мегарці порушили не лише політичні, але й моральні підвалини громадського життя. Втім, у ті часи ще не звикли відокремлювати одне від одного.

Обставини, в яких виникла демократія мегарського зразка, зрозумілі нам лише в загальних рисах - адже від "Мегарської політії" Аристотеля до нас дійшов лише один фрагмент, який не стосується теми, не зберглися і стародавні розвідки з історії міста (про існування яких нам відомо з інших джерел).

Відомо, що "демократичному повороту" передувала тиранія Феагена, який здобув владу на хвилі народного невдоволення всевладдям вузького кола аристократичних сімей, власників кораблів і великих черед.

Карта Пелопоннесу. Мегара - між Афінами і Коринфом. Острів Саламін позначений червоним

Щоправда, сподівання демосу не виправдалися, і це дозволило олігархії усунути тирана, що втратив суспільну підтримку.

Проте влада так званого "поміркованого" уряду, який знову ж таки спирався на великих власників (хоча на цей раз необов’язково аристократичного походження) була нетривкою. Соціальне розшарування поглиблювалося і невдоволення з часом лише зростало.

Врешті решт найактивніші представники тодішнього середнього класу – які найбільше страждали від сваволі кредиторів з кола олігархії – домоглися усунення "антинародного" уряду. І "продавили" конституційні зміни, які передбачали розширення повноважень народних зборів (у яких мали право брати участь усі повноправні громадяни).

Саме збори тепер вирішували усі найважливіші справи громадського життя. Рішення зборів називалися "догмами", і їх справді не можна було оскаржити, хіба що переконати громадян проголосувати за інше, протилежне за змістом, рішення.

Це змінило саму суть мегарської політики.

Адже бути обраним на якусь посаду міг не той, хто мав більше статків чи міг похвалитися шляхетним походженням, а той, хто здобув підтримку більшої кількості громадян. У давнину такі люди називалися "народними поводирями", грецькою – демагогами.

Зрозуміло, що найбільшою підтримкою у народних зборах користувалися ті, хто пропонував "відбирати і ділити".

Почали з представників аристократії і просто великих власників, що чинили спротив новому режиму. Найпередбачливіші з аристократів  і "стовпів олігархії", щоправда, і самі поквапилися залишити Мегари, деякі, як скажімо поет Феогнід, опинилися аж на Сицилії.

Фінансова система тоді було не дуже досконалою, тож більшу частину власності емігранти ані забрати з собою, ані "конвертувати" у гроші не могли, і її конфіскували – на користь громади.

Навчені гірким мегарським досвідом, афіняни запровадили остракізм - свого роду почесне вигнання. Раз у рік кожен громадянин із правом голосу писав на уламку глини ім'я людини, яка - на його думку - загрожувала демократії. Хто набрав більше черепків, прощався з рідним містом на кілька років

Недарма Феогнід – людина на батьківщині аж ніяк не злиденна - скаржився, і водночас мріяв про помсту

Чом ти бідність до мене чіпляєшся, клята, чому залишити не хочеш?

Іншого вже не шукаєш і любиш мене проти волі моєї?

Мабуть це доля нещасна моя, що і досі не бачу я помсти

Людям, що силою в мене моє відібрали майно

Я ж як собака, що дивом життя врятував, хоч потрапив до вирви,

Все, що нажив я, що мав, із водою в безодню пішло

Як же я хочу напитися їхньої чорної крові! О боги!

Допоможіть мені гідно здійснити усе, про що мрію тепер!!

Тим часом у самих Мегарах, коли розібралися з супротивниками режиму, майно почали відбирати у тих, хто просто його мав більше за інших, а тому, на переконання громадян, нажив його нечесно, зокрема і за рахунок грабіжницьких відсотків по кредитах.

Потім багатих змусили "ділитися" з бідними й іншим способом – організовувати за власний кошт обіди для співгромадян, яким не пощастило бути такими заможними.

До ініціативи "згори" додалася ініціатива "знизу" - організовані та не дуже мегарці просто заходили до домівок, що їм приглянулися і змушували їхніх господарів "ущільнюватися", годувати гостей або ж віддавати їм "зайве".

Не варто думати, що демагоги при владі турбувалися лише про задоволення бажань люмпенів, грабунок і проїдання. От тільки ресурси в них були обмежені, забезпечити громадян пристойною роботою в місті було не так просто, а родючої землі в Мегариді (і не лише у ній) було обмаль.

Зайняти занадто активних громадян потрібно було терміново.

У тодішній Греції поширеним способом "випускання пари" була колонізація. Її організацією займалися і попередні мегарські уряди, з тираном Феагеном включно. Той навіть відвоював у сусідніх Афін острів Саламін, на якому поселив чимало безземельних селян.

Так виглядала в ті часи сутичка важкоозброєної піхоти

Демагоги теж сподівалися на колонізацію, проте виявилося, що на цьому полі чимало конкурентів з інших міст. Зрештою, коли мегарці почали війну з колонією Перинф у нинішньому Мармуровому морі, тому на допомогу прийшла його "метрополія" - Самос.

Флот, надісланий демагогами, зазнав принизливої поразки, і шістьсот мегарців потрапили у полон. У полоні, щоправда, вони розгорнули "пропаганду демократії" і врешті решт допомогли влаштувати революцію на самому Самосі.

Але власному місту це не допомогло - скориставшись послабленням Мегар, афіняни відняли в них Саламін. Виселені з острова поселенці повернулися до рідного міста. Невдоволення демагогами досягло точки кипіння.

І тоді владці вдалися до безпрецедентного заходу. Вони оголосили про "палінтокію" - тобто повернення боржникам сплачених ними відсотків (на думку більшості мегарців – несправедливих).

Цей захід повністю дезорганізував і без того не надто розвинену фінансову систему Мегар.

Великих власників вчергове "розкуркулили", проте кредити після цього перестали видавати. Невдоволені були й боржники, заради яких увесь цей захід був влаштований. Вони бо розраховували на повне скасування боргів, а тепер від них вимагали повернути запозичене.

Мегари занурилися в справжню анархію.

Архітектурна деталь скарбниці міста Мегари у місті Олімпія. Побудована років через 100 після описуваних подій

На урядовців просто перестали зважати, на дорогах вільно почували себе розбійники (пам’ять про них пізніше додала чимало яскравих деталей у міфи про таких вбивць як Скірон або Прокруст, місцем "трудової діяльності" яких називали саме Мегариду.

Зрештою якійсь лиходії напали навіть на священне посольство, що просто зайшло на мегарську територію шляхом до Дельф (за порадою до Дельфійського оракула). Проте ані знайти, ані покарати винних безсилий уряд не зміг. Викликавши обурення у цілій Греції.дою

У демагогів залишився, щоправда, один козир.

У більшості грецьких міст у той час повноправними громадянами були нащадки перешопоселенців, але не приїжджі, і не мешканці сільської округи.

Мегарські урядовці вирішили надати громадянські права усім, окрім рабів (на звільнення рабів в найпалкіших "прихильників свободи" тоді не вистачало духу).

Феогнід відрегував на це саркастичними рядками

"Місто те саме, мій Кірне, а люди геть інші.

Той, хто не знав про закони і суд донедавна,

Ледь прикривав своє тіло дрантям з козиної вовни,

Мешкав подалі від міста, ховаючись в хащах, як лань полохлива,

"Шляхта" тепер, Полемаїде. Тих, хто мав пращурів славних,

Покиддю кличуть. Хто ж згодиться з ладом таким?"

Емігрант Феогнід, зрозуміло, задавав риторичне запитання.

Новоспечені громадяни своїм статусом були якраз задоволені. З них навіть набрали нове військо. З яким демагоги навіть відвоювали в Афін Саламін.

Проте в умовах зовнішньої ізоляції – а після історії з посольством вона стала, по суті, загальногрецькою - утримати завойоване мегарці не змогли. Афінський тиран Пісістрат повернув – вже назавжди - спірний острів до Афін і висадився зі своїм загоном у мегарській гавані Нісеї.

Як саме було повалено режим "необмеженої свободи" - достеменно невідомо.

Аристотель каже, що невдоволених і вигнаних демагогами було стільки, що вони повернулися і перемогли.

За іншою версією, уряд демократів скинули ті мегарці, які раніше їх підтримували, – після того, як побачили, що афіняни захопили Нісею. Можливий і третій варіант – щоб захистися від Пісістрата, демагоги змушені були самі повернути до міста емігрантів, а ті вже розправилися зі своїми кривдниками.

Зрозуміло одне – "свободі" у виконанні мегарських демагогів таки поклали край.

Демократія в мегарців загинула тому, що була переможена завдяки безладу.

Цей підсумок належить Аристотелю. "Безлад" грецькою - ἀναρχία. У нас би вжили міцніше слово.

Не дивно, що відновлений олігархічний режим чи не століття тримався лише завдяки гарній пам'яті мегарців про "вільні" часи. Аристотель навіть натякає на своєрідну люстрацію – принаймні певний час бути обраним на відповідальні посади міг тільки той, хто повернувся до міста разом із перемогою над демагогами і не брав участі в їхньому "урядуванню".

Звичайно, від мегарського "експеримента" залишилося не тільки розчарування у демократії, як це сказали би сьогодні. Можливо, якби не "смута", не розквітнув би таким буйним цвітом талант Феогніда, який саме у вигнанні написав кращі свої елегії.

У самих Мегарах у часи "свободи" з’явилася давньогрецька комедія.

"Вершники" - одна з найвідоміших комедій афінянина Аристофана. Найбільш політизована і сатирична. Раб Клеон намагається догодити своєму господарю Демосу, роблячи нестерпним життя інших. Клеон - реальний персонаж афінської політики, ремісник-демагог. Аристофан вивів його так ядуче, що ніхто з акторів не захотів грати, автору довелося виходити на сцену самому

Аристотель дає зрозуміти, що його сучасники були впевнені – саме завдяки демократії. Адже комедія можлива лише в суспільстві, де є вільне (або ж хоча б відносно вільне) змагання між політиками за симпатії народу.

Сам Аристотель дотримувався, щоправда, іншої точки зору, нагадуючи про веселі співи і сценки, що їх влаштовували селяни, мандруючи між селами ("комою" мегарці називали саме село, а не місто).

Проте "батько комедії" Сусаріон перетворив сільську забаву на цілком міське мистецтво - до того ж із політичним присмаком, бо в персонажах комедій глядачі легко впізнавали учасників боротьби за владу у місті.

Річ у тодішньому традиційному суспільстві нечувана, майже блюзнірська - і коли за кілька років Сусаріон спробував упровадити свою політичну комедію в Афінах, її там зустріли не дуже приязно. А вислів "мегарські жарти" увійшов до грецької мови як синонім фарсу і непристойності. Утім, згадаймо, що й сам мегарський режим називали непутящим.

Показово, що комедія через кілька десятиліть відродилася. І відродилася не де-небудь, а в Афінах. Там, де теж спробували встановити демократію.

Може саме тому, що Клісфен, Ефіальт і Перикл добре знали про негативний мегарський досвід, запроваджена ними модель була куди ефективнішою. Адже саме на неї багато в чому рівняються навіть сучасні західні демократії. Звичайно, пам’ятаючи і про помилки "класиків".



Олексій Мустафін
Журналіст (Київ)

Теми: суспільство, Античність, Греція, VI сторіччя до нашої ери, I тисячоліття до нашої ери



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter