22 червня 1941

Розстріли в'язнів в червні-липні 1941 р. Як це було (ФОТО)

Такого не робили ані поляки в 1939, ані нацисти в 1944. Радянська міліція розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.

Червень 1941 року запам'ятався на Західній Україні не тільки нападом нацистської Німеччини, але й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю ж державою в тилу.

Йдеться про досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР - масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня - початку липня 1941 року.

"Історична Правда" наводить приклади трьох таких розправ: у тюрмах Львова, соляних шахтах Саліни і в тюрмі Луцька. Сьогоднішній текст присвячено масовим убивствами у Львові. 

  Перша сторінка розстрільного списку в'язниці № 3 у Золочеві. Чітко видно написи на документі - винесення вироку начальником слідчої частини УНКГБ по Львівській області Шумаковим та накладання санкції до виконання вироку прокурором Львівської області Харитоновим. Двоє осіб вирішили долю тисяч... Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)

На прикладі Львова можна достеменно показати криваву діяльність "доблесних борців із контрреволюцією".

У самому Львові було три в'яниці: № 1 - на Лонцького, № 2 - Замарстинівська та № 4 - Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева, що близько сімдесяти кілометрів  від Львова - сюди відправляли в'язнів, коли львівські тюрми були переповнені (а таки були переповнені: у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в'язнів).

 Ліва частина попереднього документу. Напис червоним олівцем, зроблений рукою слідчого Шумакова: "Приговор как врагов народа расстрелять". І прізвища - Баренлейм (?), Дідух, Крачковський, Цверлінг, Бондар, Мазурчак, Котик...

У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5 424 в'язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто - контрреволюційну діяльність.

"Процес 59-ти". У грудні 1940-го львів'ян засуджували за те, що вони - українці

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.

Права частина попереднього документу. Напис чорними чорнилами - дозвіл на страту - написаний рукою прокурора Львівської області Харитонова: "Расстрел как врагов народа санкционирую"

У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ).

У другому документі йшлося про евакуацію в'язнів, до нього додавався "План евакуації", згідно з яким депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.

Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб, отже вказаних вагонів вистачало б на евакуацію 6 800 в'язнів. Проте евакуювали лише 1822 із 5 000 запланованих.

  Сташинський Петро Васильович (1904-1941), уродженець с. Борщовичі Ново-Яричевського р-ну Львівської області. Заарештований 9 жовтня 1940 р.

Член Просвіти, організації "Сила" та ОУН. Обвинувачений за ст. 54 пп. 6, 11 КК УРСР. Розстріляний у в'язниці №1 м.Львова на вул.Лонцького 26 червня 1941 р.

Фото довоєнних часів, зроблене на площі Ринок у Львові. Архів ЦДВР

3602 людини залишились у тюрмах Львова. А куди поділися ешелони - документи мовчать.

Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня - розстріляно засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи.

26 червня затвердили розстрільні списки - ще 2068 осіб підлягали знищенню. Їх вбили протягом 24-28 червня.

  Трупи розстріляних в'язнів у камері в'язниці на Лонцького. м.Львів, 1 липня 1941 р. Деякі такі камери німцям довелося замурувати, щоб уникнути епідемії. Повторну ексгумацію провели в лютому 1942 р., коли вдарили морози. Архів ЦДВР

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в'язнів. Проте підрахунки не узгоджуються: залишилося у тюрмах 3 602 особи, а розстріляли більше.

Відповідь на це питання дає доповідна того ж таки Лермана: тут йшлося також про надходження нових ув'язнених. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформлювали.

У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантам - тобто особами, котрих належить розстріляти.

  Процес ексгумації розстріляних в'язнів у тюрмі. 3 липня 1941 р., м. Львів. Для проведення цих робіт німці примусово зігнали львівських євреїв. Архів ЦДВР

Це лише один фрагмент трагічної статистики, поняття, розділеного Сталіним. Справжня картина розкривається, коли поглянути на всю карту Західної України - близько 24 тисяч вбитих.

Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано - розстрілювали масово: зганяли в'язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї.

Віконечко відкривалося - і в'язень, замість їжі для підтримки життя, бачив засіб знищення... останнє, що бачив у житті.

  Львів'яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір'ї в'язниці № 1. м.Львів, 3 липня 1941 р. Архів ЦДВР

А в останні дні - кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в'язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.

Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи.

На Прикарпатті розкопали масову могилу. Схоже, жертв 1941 року (ФОТО)

Проте перед самим приходом німців чекісти, поспішаючи, ховали вбитих у подвір'ях та підвалах тюрем. Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської пропаганди - звісно не з міркувань людяності.

Відбувалися також й знищення евакуйованих в'язнів в центрально-східних областях України - у пересильних тюрмах Умані, Києва та Харкова. Ці міста були так званими проміжними пунктами етапування, де відбувалося перемішування в'язнів, щоб уникнути повстань та масових втеч під час депортації.

  Нацистська пропаганда розстріляних у тюрмах - здебільшого українців, поляків та євреїв - називала фольксдойчами. Напис німецького кореспондента Губнера на фото наслідків масових розстрілів в'язнів. Архів ЦДВР

Окремо заслуговує на спомин Заліщицька трагедія на Тернопільщині, коли з тактичних міркувань було зруйновано залізничний міст через Дністер, а з обох боків надійшли два ешелони по сім вагонів із в'язнями (14 вагонів кожен із 50-70 арештованими).

НКВД вирішив проблему швидко: вагони облили пальним, підпалили та скинули у ріку. Береги Дністра тут дуже високі та стрімкі - ніхто не вижив.

Звісно, радянська пропаганда "повісила" всі ці злочини на нацистів (як, зрештою, і розстріли польських військовополонених), і, на жаль, ці міфи привидами ходять навіть у сьогоденні.

Подив і жах на обличчі львів'янки, котра щойно зайшла у двір тюрми. 3 липня 1941 р., м. Львів. Архів ЦДВР

Західноукраїнська громадськість пережила шок від побаченого. Адже такого не робили поляки на початку Другої світової в 1939-му (тоді в'язниці відкрили та звільнили всіх політичних в'язнів; і навіть попереджали: рухатися суто на схід, оскільки у прифронтовій зоні колишніх в'язнів можуть і розстріляти). 

Згодом, у 1944-му такого не стали робити й нацисти (адміністрація залишала живими в'язнів концтаборів перед приходом союзників). І це страшне у своїй безглуздості масове убивство арештованих стало одним із головних чинників укорінення антирадянських позицій тогочасного та наступних поколінь.

Щороку львівська громада приходить до тюрем, пом'янути загиблих, а в колишній тюрмі №1 на Лонцького нині діє музей-меморіал пам'яті усіх жертв окупаційних режимів.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.

Вийти на слід Романа Шухевича. Невдала спроба МГБ

Планів і операцій МГБ із розшуку Романа Шухевича було багато. Але всі вони не мали успіху. І лише 5 березня 1950 року чекісти змогли вистежити його у селі Білогорща поблизу Львова. Того разу йому не вдалося вирватися з оточення. Довелося прийняти останній нерівний бій, в якому Головнокомандувач УПА загинув. Водночас працівники МГБ могли б встановити його місце переховування ще роком-півтора раніше. Але не все пішло так, як вони задумали.