Українська правда
Історична правда

Знищення в'язнів у Луцькій тюрмі. 70 років бійні НКВД

20.07.2011 _ Леся Бондарук
Версія для друку Коментарі 110

Чую, як навалюються трупи розстріляних в'язнів. Один накрив мою голову животом. Його кров потекла на моє обличчя. Непосильний тягар усе збільшується. Подумав: "Якщо куля не влучила, то трупи задушать..."

"Історична Правда" продовжує серію публікацій про масове винищення ув'язнених і заарештованих, здійснене співробітниками Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР у червні 1941 року. В першій частині ми розповідали про знищення органами радянської влади людей у тюрмах Львова, у другій - про братську могилу в соляній шахті на Львівщині.

Сьогодні - про побоїще у Луцькій тюрмі.

За ними плаче небо і земля

У часи незалежності України щороку 23 червня вулицями Луцька йде жалібна процесія. Із квітами та вінками у ній найбільше сивочолих людей, проте кожного року приєднується чимало молоді. 70 років уже віддаляють нас від того пекельного дня...

"Боже! Що вони роблять? Іроди? Розстрілюють, рвуть гранатами. Хто б міг подумати! Варвари, душогуби! Світ такого не бачив, не чув... Люди рятуйтеся, хто як може!" На західному подвір'ї хвилин 10-15 клекотіло, як десь у розжареному котлі. Торохкотіли кулемети, рвались гранати.

Тим часом на східному подвір'ї група в'язнів, приблизно 40-45 чоловік, кинулась до дерев'яної брами, яку хотіла повалити, але по втікачах застрочив кулемет. Подвір'я встелялось трупами, запливало гаряче-червоною кров'ю. Далі невідь звідки посипались кулі на нас усіх.

Бачу, як до східного муру, який був найдовшим, спритні хлопці ставлять дошки, що тут валялися із розбитої кошари і тими дошками піднімаються на мур, пролазять через чотирирядний колючий дріт і перестрибують на той бік, на волю. Багатьом з них вдалося перепливсти Стир і зникнути з очей катів.

Я теж підбігаю до муру, піднімаюсь по дошці вслід за якимсь юнаком, але його скошує куля і він мертвий падає на мене. Ми обидва летимо вниз. В цей час енкаведисти зорієнтувалися в ситуації, і увесь вогонь скерували по втікачах. Я ще встиг піднятися, відбігти кілька кроків з нахиленою головою вниз від свистячих куль. Впав. Притих.

Чую, як на мене навалюються трупи розстріляних в'язнів. Один накрив мою голову животом. Його кров потекла на моє обличчя. Потому знову - трупи, трупи, трупи... Деякі з них непосильним тягарем падають на мене. Я подумав: "Якщо куля не влучила, то трупи задушать..."

Моя ліва рука була так причавлена, що потім я ще довго лікував її. Кати увесь час стріляли по людях, які бігали туди-сюди, наче загнані олені, збиваючи з ніг одні одних, рятуючись від смерті. Поранені благали добити їх. Хтось милостиво просив Бога прощення і царства небесного, а хтось безперестанку закликав до помсти. Помсти катам, вбивцям, варварам.

Саме під час такого передсмертного волання поранених, над нами з'явилася хмаринка і з неї сипнув краплистий дощ. В цей момент, немов з небес, почулися чиїсь голоси: "Люди! Люди! Дивіться, небо плаче за нами!"

Ці моторошні спогади про розстріл у Луцькій тюрмі написав Микола Куделя, якого Бог дивом врятував, щоб він проніс цю правду через усе своє життя.

Микола Павлович Куделя - людина, яка чудом вижила під час знищення людей у Луцькій тюрмі. Всі фото надані Лесею Бондарук

Із початку 1940-го року на Волині розпочалися масові депортації, арешти, вбивства. До Луцька звозили "неугодних" з усіх куточків Волині.

Архівні документи свідчать, що на 10 червня 1941 року у Луцькій в'язниці утримувалося 2 117 ув'язнених. Серед них - патріотично налаштована молодь, активісти Організації українських націоналістів, священнослужителі, представники наукової та творчої інтелігенції. Усіх їх планувалося евакуювати у Вологду та Астрахань. Для цього виділялося 75 вагонів.

22 червня приблизно о 14.00 Луцька тюрма була піддана бомбардуванню з ворожих німецьких літаків. Після закінчення бомбардування в'язні вчинили бунт. Але утекти пощастило одиницям. Навздогін утікачам були вислані наряди НКВС, які розстрілювали їх на місці або повертали до тюрми.

Сержант держбезпеки Стан та інші працівники НКВД у доповідних записках начальнику тюремного відділення управління НКВД по Волинській області зазначали, що 23 червня 1941 року в зв'язку з бойовими діями біля Луцька з-під варти було звільнено малоліток, "указників" та засуджених за малозначні злочини, всього 84 особи, а решта ув'язнених чисельністю до 2000 осіб була розстріляна на території Луцької в'язниці.

Цю чорну справу робила оперативна група працівників УНКВД по Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233 конвойного полку військ НКВД, керівний склад та наглядачі в'язниці.

Розстріли здійснені на підставі директиви народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова №2445-М від 23 червня 1941 року, згідно з якою на осіб, що утримувалися в тюрмах західних областей України, складались списки, за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв'язку з початком війни з Німеччиною.

Розстрілювались не тільки особи, щодо яких були винесені вироки про вищу міру покарання, але і засуджені до позбавлення волі, та ті, щодо яких тільки розпочалося слідство.

 Панахида за загиблими. Луцьк, літо 1941 року

Усю ніч і до самого ранку 23 червня, поки німці не увійшли в місто, в Луцькій тюрмі розстрілювали арештантів, поспіхом прибирали їхні тіла.

"Мы немедленно приступили к уборке трупов. Все трупы 70 с лишним осужденных к ВМН и около 800 подследственных нами закопаны и место на местах нахождения трупов полито керосином и выпалено, а после этого все эти места посыпаны известью...", - із рапорта сержанта Стана начальству.

Земля і стіни тюрми були просякнуті кров'ю. У Луцькій тюрмі розстріляно понад 2000 тисячі мешканців сорока міст і сіл Волині. У в'язниці залишалося ще 625 живих людей.

За що? За Україну!

Масові репресії, що охопили більшість населення західноукраїнських областей, насильницька колективізація породжували антикомуністичні настрої серед населення, яке йшло в Організацію українських націоналістів і піднімалося на боротьбу за Українську самостійну соборну державу.

Поява ОУН (а згодом і УПА) на політичній арені України була закономірним наслідком поразки національно-визвольних змагань перших десятиліть ХХ ст., чергового поневолення України іноземними державами, актуалізації українського питання у політиці країн Європи напередодні та на початковому етапі Другої світової війни, а у зв'язку з цим - активізації боротьби за державну незалежність та соборність України.

Період із вересня 1939 р. до червня 1941 р. супроводжувався утворенням достатньо потужної підпільної організації ОУН. За відомостями з архівних документів Волинського проводу ОУН, націоналісти розпочали підготовку до повстання, яку мали завершити до весни або літа 1941 р.

Керівник обласної екзекутиви ОУН Іван Скоп'юк отримав завдання посилити військову підготовку серед всіх членів ОУН, сформувати бойові групи. До 20 березня 1940 р. в Україну перебазувалася частина провідних кадрів ОУН, які на місці мали визначити прерогативи організаційної роботи на найближче майбутнє.

Передислокація керівників підпілля до УРСР стала результатом рішень, прийнятих Революційним проводом ОУН на нараді 10 березня 1940 р. Планувалося, що новоприбулі кадри стануть організаторами штабів національного повстання на Галичині та Волині.

На ймовірному місці захоронення

Занепокоєні помітною активізацією ОУН та підігріті повідомленнями від своєї закордонної агентури про підготовку націоналістами загального повстання на квітень-травень 1940 р., радянські спецслужби провели масові арешти всіх запідозрених у причетності до підпілля.

Найсильніші удари були нанесені осередкам ОУН у Львові, Тернопільській, Рівненській і Волинській областях. До тюрем потрапило 658 оунівців, з них шестеро членів Крайової Екзекутиви, члени обласних і районних проводів, керівник Львівського міського проводу.

Ці "успіхи" НКВД пояснювалися насамперед майже повальними арештами серед суспільно активної молоді, зокрема серед осіб, які згідно з наказом командування НКВД СРСР від 11 жовтня 1939 р. "Про введення єдиної системи обліку антирадянських елементів, виявлених агентурною розвідкою" підлягали спецреєстрації.

До "ворогів радянського ладу" належали всі колишні члени діючих за часів панування Польщі легальних партій, національних, релігійних і молодіжних організацій, раніше засуджені радянською владою, та члени сімей розстріляних більшовиками "контрреволюціонерів", громадяни, які мали родичів за кордоном та інші.

Функціонування тюрем визначалось наказами НКВД СРСР від 11 грудня 1939 р. та НКВС УРСР від 25 грудня 1939 р. "Про оголошення штатів загальних в'язниць НКВД СРСР". Зокрема, станом на квітень 1941 р. в УРСР було 62 в'язниці, з них 26 тюрем у Західній Україні.

Ховаючись за тезою про "загострення класової боротьби" органи НКВД розгорнули в західних областях широкомасштабні заходи з їх "ізоляції", що супроводжувалися арештами, розстрілами, виселеннями за політичними, національними, релігійними та соціально-становими ознаками.

У 1939 році, відступаючи перед гітлерівськими нацистами, поляки просто лишили тюрми так, як вони були, внаслідок чого багато політичних в'язнів того часу змогли врятуватися. Відступаюча у 1941 році радянська влада знищувала своїх в'язнів у Луцьку, Тернополі, Львові, Добромилі, Самборі, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківськ), Дубно, Ковелі - у 35 містах, що становить понад 20 тисяч осіб розстріляних.

Пам'ять і пересторога

Колишній в'язень Луцької тюрми Іван Гедз згадує, що прийшовши в Луцьк, німці від побаченого остовпіли:

"Німці одразу нічого не зачіпали, натомість багато фотографували. За годину привели католицького священика, який відправив службу за убитими. Викопали під стіною яму й поскидали туди тіла. Свої замордували, а вороги хоронили... Тих в'язнів, кому пощастило вижити, німці не затримували".

За кілька днів, коли позиції німців у Луцьку зміцнилися, вони дозволили пройти до кривавих тюремних ям.

"Від Троїцького собору люди, чиїх родичів розстріляли, із більше ніж 70 священиками пройшли процесією до в'язниці. Там відправили панахиду і поклали вінки", - розповідає лучанка Надія Кліщук.

Була створена комісія, яка в липні 1941 року за допомогою громадськості Волині зробила насип над могилами, обклала їх дерном, встановила дубові хрести-фігури, обгородила низенькою огорожею, встановила таблички з написами, де вказувалась кількість похованих в'язнів - відповідно 1200, 800, 300, 1800.

Могили біля Луцької тюрми. Літо 1941 року

З ініціативи комісії в останню неділю серпня 1941 року відбувся офіційний похорон, покладання вінків і відправа панахиди. Це була остання панахида на цьому місці до 1991 року, коли з ініціативи громадськості в трьох місцях, де були поховані в'язні, встановили пам'ятні знаки та меморіальні дошки.

Після визволення Луцька в 1944 році тюрма знову використовувалась радянською владою за призначенням до 1958 року. Микола Куделя у своїй книзі посилається на розповідь І. Мануйлика, який в 1944 році був в'язнем Луцької тюрми, бачив ці могили і був свідком того, як за наказом енкаведистів на чотирьох могилах хрести-фігури були зрізані, а могили зрівняні з землею і заасфальтовані.

Після переобладнання у приміщенні Луцької тюрми до 1998-го розміщувалося музичне училище. Увесь цей час над неодспіваними душами лунала музика. Коли музучилище перейшло в іншу будівлю, ця залишилась пусткою. 25 вересня 2001 року на цьому місці засновано монастир Різдва Христового. Для облаштування церкви виділили три невеликі кімнати, а перша літургія відбулася 18 грудня 2001 року.

Восени 2009 року на території Луцької тюрми розпочалися ексгумаційні роботи щодо виявлення останків в'язнів, розстріляних 22-23 червня 1941 року, які здійснювало комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій "Доля".

Як "Доля" знайшла масові поховання бійців Карпатської України

Проведенню ексгумації передували тривалі дослідження, пошукові заходи, збір свідчень очевидців тих подій. Начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради, який був одним з ініціаторів розкопок, Сергій Годлевський зазначив:

"У ході розслідування фахівці опрацювали книгу спогадів колишнього в'язня Миколи Куделі "Під мурами Луцької тюрми", звіт про археологічне дослідження під керівництвом Святослава Терського, яке провели ще у 1991 році. Також організували приїзд свідка тих трагічних подій Григорія Покотила, який дав свідчення у прокуратурі Луцька, вивчили архівні документи.

Нині відомо про чотири масові могили на території Луцької тюрми та численні поодинокі поховання. Окремі відомості нам подала обласна прокуратура, адже в липні 1989 року там порушили за заявами громадян кримінальну справу за фактом розстрілу в'язнів Луцької тюрми.

Серед інших "речових доказів" справи - фотографія, що зображує мітинг на подвір'ї тюрми у червні 1941 року, під час якого там було поставлено хрест".

Настя Волчкович шукає серед розстріляних прізвище свого прадіда Володимира Бондарука 

Ексгумаційні роботи у червні 2010 року були припинені, їх продовження планується у квітні 2012 року. У зазначених місцях масових поховань не було віднайдено. Пошукова група в одному місці знайшла окремі людські кістки, що дозволяє стверджувати, що у післявоєнний час поховання могло бути було знищене, а остеологічні залишки вибрані і вивезені у невідомому напрямі.

В іншому місці було виявлено масове захоронення загальною кількістю 281 чоловік. За словами С. Годлевського, експертиза підтвердила, що рештки належать радянським військовополоненим, які перебували в нацистському концтаборі в Луцьку і загинули на початку 1942 року від виснаження і хвороб. 22 червня 2010 відбулося перепоховання цих тіл на Гнідавській гірці в Луцьку.

Леся БОНДАРУК, кандидат історичних наук, спеціально для ІП

Інші матеріали про розстріли в'язнів радянських тюрем улітку 1941-го:

Частина 1: Розстріли у Львівській тюрмі. Як це було (ФОТО)

Частина 2: Трагедія Саліни. НКВД зробило соляну шахту братською могилою

Теми: ЧК-КГБ, XX сторіччя, Друга світова війна, історія України, СРСР, репресії, терор, сталінізм, Волинь



powered by lun.ua
Sergyy _ 17.11.2012 13:07
Далее автор ссылается на воспоминания Гедза И., в которых тот рассказывает о том, что немцы похоронили всех расстрелянных в четырёх ямах, а с помощью общественности Волыни там были оформлены могилы, на которых написали "1200", "800", "300" и "1800"? т.е. это - количество погребённых, но тогда "невязка баланса" ещё большая. Когда об одном и том же событии разные источники дают разные данные, расходящиеся в разы, и описывают события по-разному, значит, кто-то из них лжёт. А может быть лгут все?
По данным "Мемориала" на Зап.Украине в 1939-1941г.г. было арестовано: поляков-21449 чел., украинцев -19982, евреев-12695. Т.е. украинцев в тюрьмах было 36%. И расстрелянных в тюрьмах примерно такой же процент.
И, наконец, в статье пишется об активизации работы ОУН, о подготовке восстания к весне или лету 1941г.. Значит сроки восстания корректировал абвер. А НКВД - организация, отвечающая за безопасность государства, он обязан был вскрывать антигосударственные заговоры.
Sergyy _ 17.11.2012 12:50
Статья напоминает дипломные работы сегодняшних студентов: данные берутся из "довідника стелі". Судите сами: сначала автор пишет, что в луцкой тюрьме содержалось 2117 заключённых, затем, ссылаясь на докладную записку Стана, пишет, что 84 человека были отпущены из тюрьмы, как осуждённые за малозначительные преступления, остальные, численностьюдо 2000 человек были расстреляны. Затем пишет, что в тюрьме оставалось живыми, после оставления её НКВД 625 человек. Суммируем: 2000+84+625=2709 чел., а содержалось 2117 заключённых - невязка баланса. Дальше автор пишет, что Стан расстрелял в луцкой тюрьме более 2000 тыс. человек (а это больше, чем всё население волынской области) и приводит выдержки из докладной Стана, в которых тот пишет о 70, приговорённых к ВМН и 800 подследственных, которых расстреляли и закопали во дворе тюрьмы. Если посмотреть эту докладную записку (см. /wall39132942_43), то в ней Стан пишет об общем количестве расстрелянных около 1000 чел.
Svirid_Opanasovich _ 25.07.2011 15:18
Блуцкий:
Як тількі точка зору не співпада з "новітньою історією" так зразу гвалт!!!! нквс, кдб, совЄти. Чим ви кращі від (генеральной линии партии)? Хто не з нами той проти нас!
Блуцкий _ 22.07.2011 12:34
Читаєш і дивуєшся, як якийсь Pavlo Zubyuk, на мою думку штатний нащадок НКВДиста вміло відвів розмову від теми.
В Луцькій тюрмі були розстріляні українці, тому що с вересня 1939 року Луцьк став містом Української РСР. Розстріляні були громадянами УРСС, а тому українцями. Етнічне походження у них різне - і поляки, і євреї, і руські, і чехи....
Але засланий козачок НКВД Pavlo Zubyuk цим не стурбований. Йому важливо посіяти новий розбрат, нову різанину - бо він зацєнтий. Вже і територіальні претензії проскакують.
Добре працює ФСБешна машина.
Але не усі такі.
Не такий і отець Маркіян, епископ Римо-католицької церкви у Луцьку, котрий невтомно закликає до миру і толерантності між мирянами, між українцями і поляками.
Коли мені на заправці у Жешуві миолодий поляк питає "Сконд пан бендзє?" чує, що з Луцька, то вигукує: "О! Львув, Луцк, Вільно - то вшистко наше зємі".
Я йому відповів, що так, колись то була Польща. Але колись і Варшава була Росією. І німецькою була Варшава.
Doud _ 21.07.2011 17:25
Maugli_ +100.
Але що страшно, таких як Зуб"юк сьогодні повна Верховна Зрада


Картини Апокаліпсису. Оскар Лянге

13.09.2014 _ Олександр Зінченко

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте