Спецпроект

Путч у Москві у серпні 1991 року. Як реагувала Україна

Очевидці з радістю згадують момент, коли донецькі шахтарі теж постановили не визнавати розпорядження путчистів із ГКЧП і оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС.

Ранком 19 серпня 1991 року СРСР прокинувся під музику з балету Петра Чайковського "Лебедине озеро". Нечисленні тоді теле- і радіоканали передавали повідомлення з Москви: створено Державний Комітет з надзвичайного стану (російською - Государственный комитет по чрезвычайному положению, ГКЧП).

Члени хунти - зліва направо: Тізяков, Стародубцев, Пуго, Янаєв, Бакланов. Серпень 1991 року

ДИВІТЬСЯ ВІДЕО: ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ ГКЧП У МОСКВІ

До складу незаконного комітету (його створення не було передбачено тодішньою Конституцією Радянського Союзу) увійшли віце-президент СРСР Геннадій Янаєв, прем'єр-міністр СРСР Валентин Павлов, голова КГБ СРСР Володимир Крючков, міністр оборони Дмитро Язов, міністр внутрішніх справ Борис Пуго, заступник голови Ради оборони СРСР Олег Бакланов, президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку Олександр Тізяков, голова Селянської спілки СРСР Василь Стародубцев.

"Йдучи назустріч вимогам широких верств населення..." в окремих місцевостях Союзу вводився надзвичайний стан на термін 6 місяців.

Консервативні сили партапарату, збройних сил, КГБ, військово-промислового комплексу у "Зверненні до радянського народу" оголосили про створення органу, який, мовляв, здатний зупинити розвал країни - "з метою подолання глибокої та всебічної кризи в політичній, міжнаціональній та громадянській сферах, конфронтації, хаосу та анархії, які загрожують життю та безпеці громадян СРСР...".

Важливий нюанс - на 20 серпня було заплановано підписання договору про створення Союзу суверенних держав. Отже, СРСР був приречений вмерти. Тихо. Волею народів. Без крові.

Так 19 серпня 1991 року виглядали шпальти всіх радянських газет

В першому своєму ж документі путчисти збрехали: "В зв'язку з неможливістю за станом здоров'я виконання Горбачовим Михайлом Сергійовичем своїх обов'язків Президента СРСР, на підставі статті 127.7 Конституції СРСР, вступив у виконання обов'язків Президента СРСР з 19 серпня 1991 р. Віце-президент СРСР Янаєв".

Насправді зі здоров'ям у тодішнього радянського лідера було все гаразд. Його, правда, ізолювали від світу на президентській дачі в Форосі (південний берег Криму).

У "Постанові № 1 ГКЧП" було перераховано перелік заходів, якими буде порятовано країну. По-перше, оголошувалися недійсними закони та рішення органів влади та управління союзних республік, що суперечили законам СРСР. Це був сигнал трьом прибалтійським республікам, Грузії, Вірменії, Молдові та й Україні, котрі вже ухвалили декларації про державний суверенітет.

На київському Майдані Незалежності в дні московського путчу

Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій та масових рухів, "що чинять перешкоди нормалізації ситуації". Це був "привіт" народним фронтам та рухам, зокрема, й Народному Руху України.

Націонал-демократи поневолених Москвою народів цілком успішно подолали бар'єр з перших відносно вільних виборів і майже всюди грали важливу роль у внутрішній політиці своїх протодержав.

В Україні, наприклад, до опозиційної Народної Ради записалося близько 120 осіб: і колишні дисиденти, і цілком лояльні тодішньому режиму діячі культури, і навіть члени КПРС.

Встановлювався контроль над засобами масової інформації, для чого було створено спеціальний орган. Дозволений був вихід тільки дев'яти газет, засновником і видавцем яких значилися ЦК КПРС та Президія Верховної Ради СРСР: "Правда", "Известия" тощо.

Реакція на з'яву ГКЧП у різних республіках була неоднаковою. Позиція лідерів Литви, Латвії та Естонії була такою: ми не визнаємо заколотників не тільки тому, що він не відповідає радянському Основному Закону, але й тому, що ми вже відновили свою державність, і нас, за великим рахунком, не дуже обходить, що саме відбувається в Москві.

 

Керівники Російської Радянської Федеративної соціалістичної республіки Борис Єльцин (Президент РРФСР), Руслан Хасбулатов (в.о. голови Верховного Совєта) та Іван Сілаєв (голова Ради Міністрів) відразу зайняли чітку позицію - це "правий, реакційний, антиконституційний заколот".

У зверненні "До громадян Росії" (19 серпня 1991 р., 9 година ранку, тобто через три години після проголошення ГКЧП) вони закликали громадян Росії дати гідну відповідь путчистам, неухильно виконувати закони і указ Президента Росії, а також терміново скликати надзвичайний З'їзд народних депутатів СРСР і надати на ньому слово Михайлу Горбачову.

Героїчний спротив десятків тисяч москвичів, які відгукнулися на заклик дати відсіч ГКЧП, уже став історією. Наполегливість і сміливість Бориса Єльцина не дозволили заколотникам взяти ситуацію під контроль.

Вже на другий день путчу почалося братання військ з народом. Але були й жертви - троє юнаків загинули неподалік від Білого Дому (уряду Росії).

На третій день - 21 серпня стало ясно, що змова провалилася.

Михайло Горбачов повертається в Москву, яка вже стала столицею нової Росії. Фото - "Новая газета"

А що ж було в Україні?

Ранком 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, - "Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям". Її очолив державний міністр УРСР з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуації Євген Марчук.

Євген Марчук: "Якби я чисто шизофренічно захотів зробити ГКЧП..."

За регіонами були закріплені "відповідальні". Наприклад, тодішній міністр сільського господарства Олександр Ткаченко став курувати Вінниччину, Житомирщину, Черкащину та Закарпаття, а міністр юстиції Віталій Бойко - Київщиною, Херсонщиною та Хмельниччиною.

За всіма ознаками, перші рішення українського уряду були пропутчистськими. Не було жодним словом сказано на неконституційність ГКЧП, навпаки - йшлося про наведення дисципліни, посилену охорону режимних об'єктів, а також посилений контроль за діяльністю ЗМІ та використанням копіювальної техніки! Цього якраз і вимагали самозванці.

Захід не хотів незалежної України - архів Горбачова

Як справу першочергової державної ваги планувалося якомога швидше відправити студентів на сільгоспроботи (читай - ізолювати найактивнішу частину молоді, спогади влади про переможне жовтневе (1990 р.) політичне голодування студентів на Майдані Незалежності були ще зовсім свіжими).

Червоною ниткою через всі виступи найвищих державних посадовців України 19-20 серпня 1991 р. проходила турбота "про врожай". На цьому, зокрема, наголошував у виступі по республіканському телебаченню тодішній голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук.

 24 серпня 1991 р., Київ. Комуністична партія сама вкоротила собі й СРСР віку. Фото - Олекса Ващенко

Однозначно і негайно засудили московських заколотників політики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, "Меморіал", Товариство Лева, СНУМ.

Учасники подій з радістю згадують момент, коли донецькі шахтарі теж постановили не визнавати розпорядження "гекачухні", оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та її бойового загону в Україні - КПУ.

Хто повністю підтримали "комітетчиків", так це партійні офіціози ЦК КПУ. Масові "Радянська Україна", "Робітнича газета", "Сільські вісті", "Правда Украины" три дні друкували матеріали ГКЧП у повному обсязі. Свої ж коментарі та інтерв'ю мали лояльно-пафосний характер: "Країна живе надією і тривогами".

1991: Кравчук в інтерв'ю програмі "Время" уникає прямої відповіді. ВІДЕО

Навіть 22 серпня (коли в Москві другу добу святкували перемогу) українські партійні журналісти не знайшли сил, щоб засудити путчистів.

 Москва прощається з минулим. Демонтаж монумента очільникові ЧК Феліксу Дзержинському, що стояв перед будівлею КГБ. Фото - Олександр Земляниченко

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України: "Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР...".

Чернетка Акту про Незалежність. Архів Левка Лук'яненка. Фото - Мустафа Найєм

25 серпня Президія Верховної Ради України прийняла постанову про тимчасове припинення діяльності Компартії України.

26 серпня Верховна Рада України створила тимчасову комісію для перевірки діяльності посадових осіб, органів влади та управління, обєднань і організацій в зв'язку з державним заколотом 19-21 серпня 1991 р. Виявлені документи довели безумовну причетність керівництва КПУ до безпосередньої підтримки ГКЧП.

До офіційної смерті СРСР залишалося трохи більше трьох місяців.

Дивіться також:

Back in the USSR. Як жилося у Союзі

15% українців вважають, що перемога ГКЧП зробила б їхнє життя кращим

Як розпадався СРСР. Спогади доньки Брежнєва

1991: Союз убив сам себе. ВІДЕО

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.

Вийти на слід Романа Шухевича. Невдала спроба МГБ

Планів і операцій МГБ із розшуку Романа Шухевича було багато. Але всі вони не мали успіху. І лише 5 березня 1950 року чекісти змогли вистежити його у селі Білогорща поблизу Львова. Того разу йому не вдалося вирватися з оточення. Довелося прийняти останній нерівний бій, в якому Головнокомандувач УПА загинув. Водночас працівники МГБ могли б встановити його місце переховування ще роком-півтора раніше. Але не все пішло так, як вони задумали.