У нашу хату знову увірветься вертепний Жид

Як нам ставитися до образу "Жида" в традиційних вертепах? Євреями в історичному бутті були не тільки торговці та лихварі. Євреями були апостоли та майже всі автори Нового завіту. Єврейською була Пресвята Родина – Йосиф та Марія...

Як нам, спільноті Українського Католицького університету (УКУ), ставитися до образу "Жида" в традиційних українських вертепах? Чи й далі бачимо ми в цьому образі справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих? Чи не підсміюється над нами Сатана, що ми забавляємося цим образом, у той час як у державі нашій гучні бенкети справляє нерозпізнане зло?

Кілька днів тому ми, християни східної традиції, увійшли у Різдвяний піст (Пилипівку). Напружені ритми інформаційної доби не сприяють глибинним медитаціям, а підготовка до університетських іспитів відволікатиме від іспиту сумління. Отож ми всі мусимо докласти певних зусиль, щоб надолужити те, що мимоволі втрачаємо.

Цим листом ми запрошуємо вас до інтелектуальної задуми й духовного просвітлення, щоб душа наша стала спроможною розрізнити сяйво Вифлеємської зорі та прийти з дарами до ясел Спасителя.

"Веселих свят, друже командире!" Як в УПА святкували Різдво

Різдвяний піст закінчиться урочистим літургійним проголошенням: "Христос Рождається!", дивовижним чаром Свят-вечора, а  тоді веселим співом Коляди. Щиро сподіваємося на те, що свій різдвяний вертеп сформує і студентство УКУ; впевнені, що невеличкі колядницькі ватаги організують зі своїми дітьми й наші молоді батьки.

Але радість очікування цього свята щороку затьмарюється лихим передчуттям, що в час найвищої духовної кульмінації святого Різдва у нашу хату знову увірветься вертепний "Жид", – і насіння зла, що його вертепне дійство мало б виполоти, знову загніздиться в нашій душі.

У нашому Університеті немає однозначного ставлення до цього феномену.

Дискомфорт від цього вертепного образу й відчуття, що він суперечить духовній поставі сучасного християнина й етосові УКУ, сусідує з настороженим ставленням до спроб вилучити його, що сприймається як зневаження давньої традиції та улягання стороннім силам.

 Новорічний вертеп дисидентів у Львові 1972 року - напередодні масових арештів 12 січня

Наше завдання на цей Різдвяний піст – остаточно вирішити, якими в цьому питанні мають бути місія та етос УКУ.

Ми не можемо заперечити той історичний факт, що образ "Жида" був традиційним для українських різдвяних вертепів. Мало того, цю роль – поряд з іншими негативними ролями, як-от Ірода чи Смерті – сприймали ентузіастично, у них вкладали багато душі й гумору. Так народ у бароковому стилі представляв дихотомію добра і зла.

З цього пласту української народної культури видно, що в певні епохи соціальні біди українського народу асоціювалися з єврейством (як, до речі, і навпаки).

Як козаки Хмельницького євреїв убивали. "Хроніка Натана Гановера"

Ясна річ, далеко не кожен, хто щиро сміявся, бачачи гротескні кривляння вертепного "Жида", був запеклим антисемітом. Дві етнорелігійні групи жили поруч; їхні звичаї були часом зрозумілими для іншої групи, а часом і кумедними. І за поняттями "жида" й "гоя" стояли свої міжгрупові табу, що їх плекали з обох сторін.

Але часом гротескна забава мала далеко не гумористичне продовження, коли по українських селах і містечках зграйки хлопчаків не раз гналися по вулиці за єврейським однолітком, скандуючи уже не барокове: "Жид! Жид!". Пізніші політичні наслідки такої "забави" ми, вибачте на слові, відхаркуємо й досі.

Можна лише вітати прагнення багатьох із вас берегти культурні традиції та звичаї. Але варто також замислитись, чому це прагнення таке вибіркове. Адже ми легко зрікаємося, наприклад, традиції посту – хоч знаємо, що деяких бісів людина може вигнати з себе "лише молитвою і постом" (Мт. 17:21).

Ми легко забуваємо про одвічне правило пошанування святої неділі чи спільної трапези у родині, хоч усі ці звичаї є не лише Божим законом, а й антропологічними та культурними імперативами, занедбання яких призводить до великих втрат.

То чи не варто нам психотерапевтично видобути з глибин своєї свідомості ті причини, що роблять саме цю вертепну роль такою бажаною та незамінною? Це, насправді, доволі проста духовна вправа…

До того ж пам’ятаймо: якщо ми хочемо свято оберігати цей образ у майбутньому, то будьмо щасливі від того, що в інших культурах так само свято оберігатимуть образи "хохла-дєрєвєнщіни", "різуна-гайдамаки" чи "кривавого погромника".

Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

Тоді не ображаймося, що в російських телесеріалах з образом "хохла" обов’язково асоціюються хитрість, підлість і зрада, й будьмо готові, що українофобія і далі супроводжуватиме нас незмінною тінню. Не здивуймося, якщо у світі виробиться алергія на нашу нинішню пострадянську  ідентичність, а на сценах Нью-Йорка й Парижа з’являться невдовзі бурлескні образи "українського емігранта-мафіозі".

Утім, когось із вас турбуватиме питання, чому це саме ми маємо починати позбуватися своїх усталених стереотипів першими. Мовляв, хай вони почнуть, а ми вже їх підтримаємо. На цю тривогу наш народ віддавна знайшов відповідь: "Із себе починає не слабший, а мудріший".

Ми розуміємо, що дихотомічне вертепне дійство просто вимагає персоніфікації полюсу зла – без цього óбрази добра стали б "ходульними". Проте є різниця між образами Ірода та Смерті, з одного боку, та образом "Жида" – з іншого. В тому другому випадку зло ототожнюється з цілою етнорелігійною групою – отже, ми маємо вирішити, чи справді така світоглядна позиція є нашим новітнім "богослов’ям визволення", яким ми хотіли б оберегти себе від вселенського зла.

Насправді жодна людська культура не має монополії ні на чесноти, ні на пороки. У всіх людей ДНК за своєю природою однакові, й не існує гену підлості чи, навпаки, доброчесності. Отже, кожен народ, як і кожна людина, може вознестися до найвищих духовних вершин і шубовснути у найгірші гріховні провалля.

Євреями в історичному бутті були не тільки міняйли, торговці та лихварі. Євреями були, зокрема, апостоли, члени найдавнішої християнської спільноти та майже всі автори Нового завіту (за винятком Луки). Єврейською була Пресвята Родина – Йосиф та Марія. Врешті-решт, по Своїй земній Матері євреєм був і Сам Ісус, Різдво Якого ми готуємось тепер зустрічати.

"Українсько-єврейська зустріч". Наші історії неповні одна без одної

Християнство наше вийшло з лона юдаїзму, переймаючи від нього віру в єдиного Бога. Отож, хто, як не ми, мали б прибрати поставу вдячного смирення й усвідомити той надзвичайний факт, що, кажучи словами Ап. Павла, будучи дичкою оливною, защеплені були між святе галуззя та стали співучасниками кореня та оливного соку (пор. Рм 11:16 – 17). На основі цього ще Папа Пій ХІ стверджував: "Духовно усі ми семіти".

 Тому не дивно, що свого часу Папа Іван ХХІІІ, осмислюючи духовні причини Голокосту єврейського народу, звернувся в молитві до Ісуса: "Прости, що ми знову розіп’яли Тебе в їхньому тілі!". У цю передріздвяну пору ми запрошуємо вас піти за цим духовним прикладом і сповідально звернутися до Христа: "Прости, що ми знову зневажаємо Тебе в цьому знущальному образі"!

Господня благодать потрібна нам, щоб ми мали здатність відсікати від себе гріховні нарости минулого й духовно зростати. Не треба бути Еклезіастом, щоб помітити, що і світ, і Церква, і ми самі невпинно еволюціонуємо. Разом з нами міняються й ті засоби, за допомогою яких ми інтерпретуємо світ.

Окремі óбрази, які колись здавалися невинними, сьогодні можуть травмувати людські душі й суперечити нашій земній місії. Не біймося розпрощатися з ними – біймося не помітити, що, обстоюючи застарілі óбрази, ми порушуємо найважливіше в християнстві  – заповідь любові.

Різдво Василя Стуса

Сучасні прояви зла розмаїті та універсальні. Воно одягається в шати добра, досконало імпровізує на струнах нашої душі, зачіпає наші найпотаємніші бажання й найприродніші інстинкти. Зводити усе це розмаїття до тріади традиційного вертепу (Ірод – Смерть – Жид), зокрема до архаїчної постаті "Жида", означало б, що ми, наче дальтоніки, не помічаємо деяких кольорів нашого мінливого й різнобарвного світу.

Ми пропонуємо спільноті УКУ, а особливо студентству, наново осмислити ґенезу зла. Богослови мали б виявити, в чому справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих, і у вертепному дійстві донести його до людей з оздоровчими гумором і сатирою. Історики мали б остерегти нас від повторення помилок минулого. Від соціальних педагогів ми очікуємо рецептів, як можна загоїти роз’ятрені суспільні рани.

Знайти новітній персоніфікований образ лихварства, грошолюбства, корупції, підкупу та підступності – таким є духовне завдання для нашої спільноти на цей час Різдвяного посту. Інакше ми не помітимо, що всі ці виразки – в нас самих, у тій порочній стороні людської природи, що була ушкоджена гріхопадінням.

Без цього не зможемо ми й осягнути проблем нинішньої України, а разом з ними – проблем усього світу. У регіональних, мовних, конфесійних та будь-яких інших поділах, що терзають сьогодні тіло України, ми обов’язково побачимо відгомін нашої готовності таврувати іншого та заперечувати його гідність.

Отож пам’ятаймо, що без належної метаної – тобто радикальної зміни способу думання – зло й далі торжествуватиме, кинувши нам на розтерзання своє карикатурне опудало, натомість зберігши свою справжню природу нерозгаданою.

Як козаки Різдво святкували. Не Гоголь

"Христос рождається, щоб оновити колись упалий образ" – мовиться у наших службах у Передпразденство Різдва. Йдімо за Христом й оновлюймо "упалі óбрази", щоб стати спроможними оновити світ.

о. Борис Ґудзяк, ректор

о. Юрій Щурко, керівник Духовно-пасторального відділу

Мирослав Маринович, віце-ректор з питань призначення та місії Університету

Джерело: сайт УКУ

Убити одного, щоб врятувати мільйони. Атентат Миколи Лемика

21 жовтня виповнюється 85 років з дня, коли український юнак Микола Лемик зробив постріл в обороні мільйонів. У 1933 році, коли на Великій Україні лютував Голодомор організований радянською владою, він здійснив атентат на начальника канцелярії радянського консульства у Львові Олексія Майлова.

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.

"Невидима рука" олігархії. Кому англійці мають бути вдячні за "Велику хартію вольностей"

Ніхто не може бути покараний інакше, аніж за рішенням суду. Податки мають стягуватися лише за згодою тих, хто їх сплачує. Депутат повинен бути захищений від переслідувань з політичних міркувань. Все це ще в 1215 році було зафіксовано у "Великій хартії вольностей".