Хай живе французько-німецька дружба!

50 років ФРН і Франція підписали договір про співпрацю. Зараз визначився ряд країн, що бажають приєднатися, але Європа, в якій дехто охоче користується перевагами Союзу, не виконуючи пов'язаних із цим зобов'язань - не той варіант, до якого ми повинні прагнути.

Сьогодні своєрідний "день Злуки" відзначають і країни-засновниці Євросоюзу. 50 років тому Західна Німеччина і Франція знайшли в собі сили відмовитися від мови ворожнечі і розпочати процес примирення. ІП публікує текст міністрів закордонних справ обох "батьків ЄС" з цього приводу.

-----------------------

Протягом століть наші країни протистояли одна одній як суперники, противники, більш того, як так звані "закляті вороги". Обидві світові війни, особливо злочини нацистського режиму, були жахливими найнижчими точками падіння.

Коли усвідомлюєш цей історичний вимір, стає особливо ясною мужність, ба, навіть сміливість Конрада Аденауера і Шарля де Ґолля на час підписання ними 22 січня 1963 року Єлисейського договору.

Текст договору короткий і компактний, однак його зміст був прямо таки революційним: у ньому Німеччина і Франція декларують свій намір прагнути не більше і не менше, як з усіх суттєвих економічних, політичних та культурних питань "наскільки це можливо, до спільного спрямування своїх позицій".

Договір - також і через 50 років - усе ще актуальний. Базові терміни його преамбули - примирення, молодь, солідарність, Європа - описують суть нашого партнерства. Договір за всі ці роки попри всі негаразди повсякденності започаткував близькість і дружбу такого роду, який знають лише небагато народів.

Після століть постійної ворожнечі може з'явитися глибока дружба - таким є месидж Єлисейського договору як взірець для всього світу.

Канцлер ФРН Конрад Аденауер (ліворуч) і президент Франції Шарль де Голль підписують договір про дружбу двох країн 22 січня 1963 року. Париж, Єлисейський палац. Так було завершено багатовікову епоху ворожнечі між сусідніми країнами - Франція та Німеччина стали "мотором" і серцем Європейського Союзу

Примирення між німцями і французами вдалося. Актуальні опитування засвідчують, що в обох країнах понад 85 відсотків наших громадян мають добрий або навіть дуже добрий образ сусіда. Ми маємо спільний підручник з історії, німецько-французьку бригаду, двомовний телеканал "Arte" та численні інші інституції діалогу й інтеграції.

Сюди слід додати тісні зв'язки між людьми по обидва боки Рейну. На сьогоднішній день існує понад 2000 партнерських відносин між німецькими та французькими містами. Вони роблять вирішальний внесок у наш інтенсивний культурний та громадський обмін. Наші економіки тісно переплетені між собою.

Але ми не повинні піддаватися ілюзії, що все це саме собою зрозуміле. Що тоді було чинним, є чинним і сьогодні: молодь є ключем до нашого спільного майбутнього.

Як і раніше, наше завдання полягає в тому, щоб донести до свідомості молодих людей в обох країнах, як цікаво і важливо бути небайдужим до сусіда. Те, що в мільйонах випадків вдалося звести воєдино молодих французів і німців, є особливою заслугою Німецько-Французької організації молоді. Ми й надалі продовжуватимемо цю діяльність.

Наша дружба грунтується на твердому фундаменті спільних цінностей. І вдома, і в усьому світі ми виступаємо за свободу, толерантність, допомогу слабким, культурне розмаїття.

Щоправда, протягом минулих 50 років Німеччина і Франція час від часу мали різні уявлення при вирішенні важливих питань спільного значення. Але кожного разу ми доводили нашу здатність ставитися з розумінням до позиції іншого, нашу готовність до знаходження рішення, прийнятного для обох сторін.

Разом із створенням Європейської економічної спільноти у 1957-му, Єлисейський договір став одним із ключових для об'єднання Європи у 1993-му. На фото: Конрад Аденауер (праворуч) вітає у Бонні [столиці Західної Німеччини] Шарля де Голля. 1965 рік. Джерело: nationmultimedia.com

Німеччина і Франція хочуть також і в майбутньому спільно знаходити відповіді на найбільші виклики нашого часу: при забезпеченні зростання і добробуту, при сприянні інноваціям та освіті, у сфері охорони навколишнього середовища та постачання енергії з безпечних і сталих джерел; це стосується також нових питань інформаційної ери, та, не в останню чергу, наших зусиль щодо миру, безпеки і стабільності у світі.

Німеччині і Франції притаманна одна й та ж сама рішучість, коли ми виступаємо за вільне, демократичне і незалежне Малі. Спільно з нашими партнерами по Європейському Союзу ми будемо робити важливий внесок у майбутнє цієї африканської держави.

Сьогодні у центрі нашого партнерства - як ніколи до цього - знаходиться Європа. Успіхи Європейського Союзу, починаючи з єдиного внутрішнього ринку і свободи пересування та вантажних перевезень аж до єдиної валюти без нашої спільної волі та діяльності були б немислимими.

Ми й надалі використовуватимемо німецько-французьку дружбу на благо Європи і запрошуємо до співдії. У рамках Веймарського трикутника ми маємо на своєму боці Польщу, яка з великою активністю докладає зусиль щодо європейської інтеграції.

Вимальовується коло країн, які хочуть досягти цього разом з нами. І навпаки, Європа "à la carte", тобто Європа на кшталт "я вибираю з меню те, що мені подобається", в якій дехто охоче користується перевагами Союзу, не виконуючи пов'язаних із цим зобов'язань - це не той варіант, до якого ми повинні прагнути.

Виклики, з якими ми стикаємося в Європі, великі. На економічному рівні пріоритетами залишаються подолання кризи та правильне обходження з глибокими економічними змінами. З одного боку, нам потрібні консолідовані державні фінанси, а з іншого зростання і солідарність, аби відродити Європу в економічному сенсі та зробити її придатною для глобальної конкуренції.

Щоб утвердитися в багатополярному світі XXI-го століття, ми повинні бути готові до постійної модернізації наших економік і наших суспільств та, поряд з цим, до подальшої своєчасної розбудови європейського дому та забезпечення його стійкості проти криз.

 Президент Франції Франсуа Олланд і канцлер ФРН Анґела Меркель святкують 50-річчя Єлисейського договору. До ЄС уже приєдналося 27 країн. Фото: rte.ie

Ми хочемо протидіяти загрозі ерозії всередині ЄС. Схильність до популізму і націоналізму з перебігом європейської боргової кризи зросла, що не може не викликати стурбованості. Цьому ми протиставляємо німецько-французькі зусилля на користь Європи.

Сьогодні наші відносини, як ніколи раніше, можуть стати двигуном Європи. Як міністри закордонних справ і громадяни Європи ми переконані, що "європейський рефлекс" воєнних і післявоєнних поколінь необхідно плекати і продовжувати також і в іншому контексті.

Стосовно сьогоднішніх викликів, на які ми мусимо реагувати, Європа, на відміну від того, що подеколи стверджується, представляє собою не проблему, а мусить бути відповіддю на них. Неминучою передумовою цього мають стати вдосконалення, для втілення в життя яких ми повинні працювати на випередження.

Ми бажаємо собі такої Європи, яка б повністю відповідала очікуванням громадян. Адже Європа має не тільки ціну, але й цінність, вигоду від якої наші громадяни отримують щодня: завдяки більшій свободі, більшому процвітанню, більшій безпеці. Це сьогодні месидж Конрада Аденауера і Шарля де Ґолля для нас.

Vive l’amitié franco-allemande! Es lebe die deutsch-französische Freundschaft! (Хай живе німецько-французька дружба!) 

Ґідо ВЕСТЕРВЕЛЛЕ, міністр закордонних справ ФРН

Лоран ФАБІУС, міністр закордонних справ Франції

-----------------------

Дивіться також інші матеріали ІП за темою "ЄС"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?