Як російська пропаганда робила з Саакашвілі Гітлера

Прем'єр-міністр Путін заявив, що грузинські вояки давили танками дітей і старих, заживо спалювали людей. Наступного дня в ефірі РТР використовувалися такі тези: "керівництво Грузії – фашистське", грузинські солдати "розстрілювали людей, а потім палили".

Про військовий конфлікт у Південній Осетії в серпні 2008 р., в якому брали участь, з одного боку, невизнана держава Південна Осетія у союзі з Росією, а з іншого – Грузія, написано вже чимало. Але хотілося б звернути увагу на один аспект цієї війни, якому дотепер не приділяли великої уваги.

У процесі формування громадської думки громадян Росії щодо будь-яких важливих світових подій одну із провідних і, мабуть, визначальну роль відіграють офіційні телевізійні ЗМІ Російської Федерації – ОРТ, РТР, НТВ та ін.

Ці офіціози Кремля із перших днів конфлікту між Грузією та Південною Осетією, використовуючи певні історичні порівняння та аналогії, почали активно насаджувати своїм громадянам і світовій спільноті образ Грузії як фашистської держави і в цілому порівнювати військовий конфлікт між Грузією та Південною Осетією із війною між Німеччиною та СРСР у 1941-1945 рр.

Використання таких аналогій гарантувало зображення Грузії в ролі Німеччини (тобто агресора), а Південної Осетії – у ролі СРСР (тобто жертви).

У перший же день конфлікту російські телеканали стали називати дії грузинських збройних сил на території Південної Осетії "неудавшийся грузинский блицкриг", а щодо міста Цхінвал використали порівняння "второй Сталинград", тим самим апелюючи до історичної пам’яті та історичної свідомості своїх громадян, аби сформувати образ Грузії як явного агресора, що веде загарбницьку і в цілому несправедливу війну.

Битва під Сталінградом. Як це було. ФОТО

8 серпня віце-спікер Державної Думи РФ Любовь Ліска, продовжуючи подібну політику російської пропагандистської машини, порівняла президента Грузії Міхеіла Саакашвілі з Гітлером: "Він, як Гітлер, що колись напав на сплячу Росію". Лідер ЛДПР В. Жиріновскій у цей самий день заявив, що необхідно "зупинити і наказати фашиста Саакашвілі".

Пряме порівняння Грузії із фашистською, ба навіть із нацистською державою, прозвучало 11 серпня у випуску новин телеканалу РТР. Розповідаючи про події в Південній Осетії і апелюючи до подій Великої Вітчизняної війни, грузинські війська зображувалися лише в ролі жорстоких окупантів. Глядачів запевняли, що грузинські солдати в Цхінвалі танками давлять дітей і старих, витягають людей із підвалів і розстрілюють на місці.

Усіма засобами пропаганди російські ЗМІ, безумовно, намагалися проілюструвати "геноцид осетинського народу", який начебто здійснювала Грузія. До того ж, у найкращих традиціях радянської пропаганди, російські ЗМІ зображували грузинську владу як "заокеанских прихвостней" (натякаючи на зовнішньополітичну орієнтацію М. Саакашвілі на США).

Крім того, апелюючи до історичного минулого, Росія підкреслювала свою "очевидну" споконвічну роль як стабілізуючого фактора на Кавказі, ясна річ, замовчуючи те, що так звана "стабілізація" – ніщо інше як загарбання Російською Імперією Кавказу.

Із самого початку війни представники російської влади намагалися зобразити дії грузинської армії дуже жорстокими і нелюдськими. Так, прем’єр-міністр Владімір Путін заявив, що грузинські вояки "живцем спалювали в сараях мирних громадян".

11 серпня журналісти телеканалу ОРТ в одній з інформаційних програм порівняли дії Грузії із "подіями сімдесятирічної давнини", тим самим проводячи аналогії із діями Німеччини під час Великої Вітчизняної війни.

У цей самий день президент РФ провів паралель між реакцію міжнародного співтовариства, яке в основному засуджувало дії Росії і підтримувало Грузію, з умиротворенням європейськими державами нацистської Німеччини в 1938 р., а також заявив, що "Росія історично була гарантом безпеки народів Кавказу".

Як Російська імперія знищувала народи Кавказу

Прем’єр міністр В. Путін, продовжуючи насаджувати суспільству певні образи, заявив 11 серпня, що грузинські вояки давили танками дітей і старих, заживо спалювали людей в будинках.

Наступного дня – 12 серпня – в ефірі телеканалу РТР щодо Грузії і грузинських військ використовувалися, наприклад, такі тези: "керівництво Грузії – фашистське", грузинські солдати "витягували людей, розстрілювали, а потім палили на вогнищі".

Із метою в черговий раз зобразити Грузію як агресора, представники Генерального Штабу Збройних Сил Російської Федерації 13 серпня оприлюднили начебто грузинський план нападу на Абхазію.

Крім того, у цей день в ефірі телеканала РТР російський психіатр Ф. Сафуанов, проводячи аналогії з історичними діячами минулого, заявив, що у Саакашвілі наявні психічні відхилення і в цілому поведінка грузинського президента, з точки зору психіатрії, нагадує поведінку Гітлера.

Це, безумовно, було зроблено для того, щоб, посилаючись на висловлювання вченого-медика, нав’язати певний образ і провести відповідні історичні аналогії. На пересічних представників суспільства поява на екранах вченого-медика з його "авторитетною" точкою зору діє як магія, бо вони не замислюються над тим, що і вчені можуть виконувати певне політичне замовлення.

В ефірі того самого РТР 13 серпня глядачам повідомлялося, що грузинські танки давили в Осетії могили на цвинтарях, грузинські вояки вели вогонь по церкві, коли там ховалися люди.

З метою продемонструвати думку пересічних громадян щодо військового конфлікту в Південній Осетії і показати, що грузинська влада навіть гірша, ніж фашистська влада, в ефірі РТР показали якусь Ірину Гаглоєву, яка заявила, оцінюючи політикум Грузії: "це не фашисти, це щось нове".

Після демонстрації по телебаченню британським каналом "Скайньюз" кадрів, на яких було зафіксовано, як російська бронетехніка маневрувала на околицях міста Горі, тобто вже за межами Південної Осетії, де російські війська виконували т. з. операцію по "принуждению к миру", заступник начальника Генерального Штабу генерал А. Ноговіцин заявив: "Російських танків у Горі бути не могло".

Однак наступного дня, 14 серпня А. Ноговіцин, виправдовуючись, "виправився", сказавши, що це були не танки, а "бронетехніка із розвідувальною групою", хоча зрозуміло, що суті справи це не міняє. У цілому, за версією російських ЗМІ, війська з Росії на околицях Горі з’явилися задля міфічного "спільного патрулювання" із місцевими поліцейськими.

Того ж дня, 14 серпня заступник голови російського уряду Іванов в ефірі телеканала "Євроньюз" продовжував нав’язувати суспільству вже сформульовані раніше погляди російської пропаганди на події в Південній Осетії.

Іванов описував жахливу картину, де грузинські війська "давили танками дітей, палили жінок в сараях". Щодо президента Грузії Іванов запевняв: "Заяви Саакашвілі нагадують гебельсовську пропаганду".

Показовою для розуміння того, як російські ЗМІ обробляли свідомість своїх громадян і світового товариства, може слугувати підсумкова інформаційна щотижнева аналітична програма, яка була презентована глядачам в ефірі телеканалу НТВ 17 серпня 2008 р.

Автори вищезазначеної програми запевняли, що під час військового конфлікту в Південній Осетії "грузинські солдати знищували всіх, хто не відповідав їм грузинською мовою". Телеглядачам нав'язувалася думка, що дії Грузії були в цілому спрямовані на дестабілізацію ситуації на Північному Кавказі, а Саакашвілі робив ставку на підтримку військ НАТО.

В ефірі цієї ж підсумкової програми показали "комедіанта" російського політикуму В. Жиріновського, який натякав на політичні зв’язки М. Саакашвілі і тодішнього президента США Дж. Буша: "пусть едет к Бушу на ранчо, работает у него, готовит харчо, хинкали".

Тоді голова Державної Думи РФ у цій самій програмі напряму порівняв президента Грузії і Гітлера, а також провів паралель між нападом Грузії на Південну Осетію і нападом Німеччини на СРСР в 1941 р.

1939: парад Перемоги у Бресті. Нацисти і сталіністи разом. ВІДЕО

Наостанок в одному із сюжетів цієї підсумкової тижневої програми на НТВ наголошувалося, що грузинська армія була озброєна США, Україною та Ізраїлем.

Хоча, за всіма нормами міжнародного права, жодних незаконних дій в озброєні грузинської армії вищезазначеними державами не було, оскільки ніяких міжнародних юридичних обмежень щодо постачання озброєнь з інших країн в Грузію тоді не існувало, однак журналісти НТВ визначили коло тих країн, які начебто допомагали Грузії, а тобто агресору і ворогу.    

Того самого дня – 17 серпня 2008 р. – в ефірі телеканалу РТР командуючий миротворчими силами в Південній Осетії генерал-майор російської армії Мурат Кулахмєтов заявив, що грузинські війська знищували мирних жителів-осетин.

Загалом грузинські війська зображувалися аморальними агресивними боягузами. Письменник Гіга Ліпартеліані в ефірі РТР характеризував Саакашвілі та інших грузинських політиків так: "Це фашисти із грузинськими прізвищами". У тій самій програмі ще раз підкреслювалося начебто незаконне постачання зброї Україною для Грузії.

18 серпня російський генерал А. Ноговіцин заявив, що Грузія збирається використовувати диверсантів зі слов’янською зовнішністю. Так, Е. Кокойти сказав: "... можливо, ми звернемося до російського уряду, аби створити постійну військову базу для того, щоб не допустити геноцид осетинського народу".

Як бачимо, російська пропаганда під час південноосетинського конфлікту і незадовго після його завершення активно використовувала методи впливу на громадську свідомість через проведення потрібних російському урядові історичних паралелей, в яких дії Грузії порівнювалися із діями нацистської Німеччини, а грузинська влада – із лідерами німецьких нацистів.  

* * *

Після закінчення південноосетинського військового конфлікту зосередження російської пропагандистської машини на тих подіях поступово почало слабшати, але випадки повернення уваги до цієї теми в медійному дискурсі Росії час від часу мали місце.

16 жовтня 2008 р. в Москві відбулася презентація книжки "Південна Осетія – хроніка вбивства на замовлення". Під час презентації присутнім знову-таки  намагалися нав’язати образ вояків грузинської армії як жорстоких окупантів в Південній Осетії.

Стверджувалось, що грузинські солдати знищували мирних жителів, що ними проводився геноцид осетинського народу, і не вперше правлячі кола Грузії порівняли із режимом Гітлера, тим самим нав’язуючи суспільству певні історичні аналогії.

Досить помітною подією, після якої знову пожвавився інтерес російського суспільства до південноосетинського військового конфлікту, стала презентація 28 жовтня 2008 р. документального фільму "Війна 08.08.08. Мистецтво зради" (реж. Алєксєй Акімов).

Продюсером цього фільму став Константін Риков – депутат Держдуми РФ від пропрезидентської партії "Єдина Росія". Центральною ідею фільму стали вже сформульовані раніше тези російської пропаганди, а Грузія знову зображувалася агресором у цьому військовому конфлікті.

Фільм мав безсумнівний вплив на громадську свідомість, оскільки в перші 5 днів після його презентації завдяки Інтернету його переглянуло близько мільйона глядачів   

Під час конференції 13 листопада 2008 р. в Санкт-Петербурзі, яка була присвячена п’ятнадцятиріччю російської Конституції, голова Конституційного Суду РФ Валєрій Зоркін, так би мовити, з найвищої юридичної точки зору підтвердив, що Росія в південноосетинському конфлікті захищала життя своїх громадян, яких у Південній Осетії переважна більшість, тобто виконувала свій конституційний обов’язок.

19 листопада 2008 р. на шпальтах російської газети "Вєдомості" з посиланням на доповідь міжнародної організації Amnesty International з’явилася інформація про те, що ця міжнародна організація визнала, що саме Грузія розпочала війну проти Південної Осетії, цю думку миттєво підхопили інші російські ЗМІ.

Але, як виявилося, нічого подібного в доповіді Amnesty International не було. Із цього прикладу бачимо, що російські медіа час від часу не соромилися використовувати методи відвертої фальсифікації при доведенні певної інформації до своїх громадян.

Досить помітною подією для російських медіа став виступ депутата Європарламенту Джульєто Кьєза 25 листопада. Він заявив, що саме Грузія розпочала війну проти Південної Осетії і є агресором у розв'язанні цього конфлікту.

Особисту думку європарламентаря одразу ж масово розповсюдили російські інформаційні агентства, аби продемонструвати, що деякі представники міжнародного співтовариства підтримують російське трактування подій. Хоча доказова база Кьєза на підтвердження його версії є досить сумнівною, проте це російські ЗМІ з очевидних причин не повідомляли.

Впливовим джерелом формування певного погляду громадян Росії та й певного кола представників інших країн на південноосетинський військовий конфлікт стали повідомлення Слідчого комітету при прокуратурі Російської Федерації і конкретно голови комітету Алєксандра Бастрикіна.

Під час прес-конференції, яка відбулася 23 грудня 2008 р., Бастрикін заявив, що слідство має докази того, що під час бойових дій на стороні Грузії воювали представники УНА-УНСО. Крім того, Бастрикін повідомив, що у складі грузинських війск воювали найманці із США, Туреччини і Чехії.

Саакашвілі про українську зброю, яка збивала російські літаки. Інтерв'ю

У черговий раз А. Бастрикін висловив до того часу вже сформульовані кліше російської пропаганди щодо вищезазначених подій. Він наполягав, що напад Грузії на Південну Осетію був спланований і грузинська влада розраховувала на безнаказаність.

На провокативне запитання одного із журналістів, чи не відбувалося знищення грузинського населення під час південноосетинського конфлікту, глава Слідчого комітету відповів, що такі факти йому не відомі.

Уже 26 лютого 2009 р. той самий А. Бастрикін на підсумковій колегії в генпрокуратурі РФ повідомив, що зібранні слідством матеріали повністю підтверджують факт геноциду проти осетин зі сторони Грузії.

В 20-х числах березня 2009 р. російські ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що комісія Євросоюзу, яка займалася розслідуванням південноосетинського військового конфлікту, визнала саме М. Саакашвілі ініціатором початку бойових дій.

Але російські мас-медіа із цілком зрозумілих причин, майже не повідомляли своїй аудиторії, що офіційні матеріали розслідування єврокомісії будуть опубліковані лише влітку 2009 р., а розповсюджувана інформація з’явилася вперше в повідомленні німецького часопису Spiegel. Як бачимо, уже вкотре російські медіа вдалися до механізму фальсифікацій.

Черговим проектом, який мав вплинути на масову свідомість росіян і в черговий раз послугувати російській владі у потрактуванні серпневих події 2008 р. під потрібним кутом зору, став художній фільм режисера Ігоря Волошина "Олімпіус Інферно", презентація якого відбулася 29 березня 2009 р. У фільмі знову прослідковується основна ідея російської пропаганди: Грузія напала на Південну Осетію і є явним агресором.

Голова Міністерства закордонних справ РФ С. Лавров 6 квітня заявив, що у Росії є побоювання щодо нових силових провокацій зі сторони Грузії. Як здається, це було зроблено для того, щоб в черговий раз нав’язати російському суспільству образ Грузії як потенціного агресора.

У повідомленні 3 липня від голови Слідчого Комітету при прокуратурі РФ А. Бастрикіна йшлося про те, що слідство повністю довело факт геноциду осетинського народу з боку Грузії. Крім того Бастрикін, розповідаючи про підступність грузин, заявив, що вони вбивали російських миротворців, чого раніше ніколи не було у світовій історії.   

Як створити образ ворога. Україна у російських підручниках

Як бачимо, російська пропагандистська машина не соромилась час від часу використовувати методи відвертої фальсифікації, нав’язувала думку про те, що під час південноосетинського конфлікту у серпні 2008 р. Грузія виступала агресором, її солдати поводились як жорстокі окупанти і в цілому проводили геноцид осетинського народу, а Росія лише виконувала конституційний обов’язок по захисту громадян.

Таке трактування подій, скоріш за все в майбутньому, буде  активно нав’язуватися російським громадянам зі сторінок російських підручників історії, а цей міф буде впроваджений в історичну свідомість російських громадян.

Спеціально для ІП, Богдан ІВЧЕНКО

Читайте також інші матеріали за темою "Російсько-грузинська війна 2008"

Карабах: гіркі плоди «Чорного саду»

Ескалація вірмено-азербайджанського збройного конфлікту, що почалася 27 вересня 2020 року, одразу стала дуже медійною темою. Жваво відгукнувся і український сегмент Фейсбуку: з’явилася низка дописів та обговорень про причини, характер і перспективи війни, а також про українські паралелі та українські інтереси в подіях на Кавказі

Мюнхенський договір 1938: зрада напередодні війни

Годинник на празькому головному вокзалі, пойменованого на честь Вудро Вілсона, показував третю годину дня. З щойно прибулого потягу на перон вийшов високий акуратно вдягнений чоловік поважного віку – колишній міністр торгівлі Великобританії, а нині просто лорд Уолтер Ранcімен. Надворі було третє серпня 1938 року. Лорд Ранcімен прибув в Прагу із непростим завданням – переконати президента Чехословаччини Едварда Бенеша віддати прикордонні області своєї країни німецькому Райху.

Городниця: від унікального скарбу до давньоруського городища

У Городниці на Житомирщині, де в кінці серпня знайшли унікальний тисячолітній скарб із 38 срібниками, археологи виявили невідоме досі давньоруське городище

Осмислений рух до голодовбивства. Як Сталін йшов до «великого переламу»

Останнім часом посилюються спроби влади РФ виправдати Сталіна щодо Великого голоду на досить своєрідному ґрунті – мовляв, оступився, наробив дурниць через недосвідченість.