Українська правда
Історична правда

Таємниці саркофагу Ярослава Мудрого

30.09.2013 _ Неля Куковальська
Версія для друку Коментарі 15

Останки Ярослава Мудрого вивезли з Києва у 1943 році, хоча вчені в УРСР були впевнені, що вони - в саркофазі у Софії Київській. Якби у 2009 році саркофаг не відкрили, була ймовірність назавжди втратити цю безцінну реліквію назажди. Тепер є шанс повернути...

В одній із нічних інформаційних передач 1-го Національного телеканалу вийшов сюжет про зниклі останки київського князя Ярослава Мудрого, якого у 1054 році було поховано в біломармуровому саркофазі, що зберігається в Софії Київський.

Оскільки цей матеріал викликав чималий резонанс - а подали його ті посадовці, які даною проблемою ніколи не займалися - вважаю за потрібне навести правдиву інформацію.

Більшу частину згаданого інтерв’ю про місцезнаходження кістяка Ярослава Мудрого дав історик Сергій Кот, який не мав жодного відношення до проведення досліджень.

Дослідження на цю тему було ініційовано та проведено вже, на жаль, колишніми науковцями Національного заповідника "Софія Київська", яких було звільнено з роботи новопризначеною директоркою. До речі, саме за згадані дослідження...

Головним керівником організаційної і пошукової роботи таємничо зниклих останків Ярослава Мудрого була генеральний директор заповідника  2000–2012 років Неля Куковальська. Стислу розповідь Нелі Михайлівни про хід цих досліджень та їхні результати подаю нижче.

Сподіваюся, що це буде цікаво для всіх небайдужих до історичної та культурної спадщини. Більше того, можливо, саме ця публікація допоможе знайти тих, які зможуть пролити більше світла на цю таємничу історію.

Віктор ЛИТВИНЧУК, начальник Управління з реставрації та збереження історичної спадщини Мінрегіонбуду України 2007-2010 років, спеціально для ІП

-------------------

Дивно, що інтерв’ю з цього питання давали новопризначена директорка заповідника Олена Сердюк та заступник директора Департаменту культурної спадщини Мінкультури Віктор Вечерський — саме ті, які ініціювали та здійснили рейдерське захоплення Софійського заповідника і які висунули одним з головних звинувачень проти науковців "Софії Київської" розкриття й дослідження вмісту саркофага.

Нині ж вони з виглядом обізнаних у цьому питанні "фахівців" дають інтерв’ю. Втім, що може повідати науковому світу людина, яка ніколи не займалася цим питанням, а відтак, не має жодного уявлення про виконані дослідження?

Нинішня очільниця "Софії Київської" Олена Сердюк "компетентно" заявила, що цим питанням мають займатися профільні наукові Інститути історії та археології, співробітники яких, мабуть, з подивом дізналися, що до їхньої планової роботи можуть бути включені пошуки останків князя Ярослава.

Дійсно, якщо теперішній, зліплений руками новопризначеної директорки штат співробітників заповідника, уже втратив своє науково-дослідницьке реноме і неспроможний провадити серйозні наукові дослідження, то вона й відсилає всіх до інших наукових інституцій.

Єдине, на що спромоглися новоявлені "вчені" заповідника — це витягти з фондів заповідника роками напрацьовану їхніми попередниками документацію та показати її на камеру. Проте забули вказати, що до цієї документації та цих многотрудних і важливих досліджень вони не мають жодного стосунку.

На чому ж зробив акцент Віктор Вечерський? Він сказав, що наразі з цього питання нічого не відомо (себто, йому невідомо, а відтак, й усі мають так вважати). А коли щось стане відомо, то, мовляв, треба ще знайти кошти на проведення досліджень.

Гроші – це головний аргумент мінкультівського чиновника. Без них нашому урядовцю, як без води – і ні туди, і ні сюди. Впадуть гроші – він погодить дослідження.

Варто згадати, що звільнені за його активною участю фахівці заповідника, без жодних зазіхань на матеріальні стимули, взялися до пошуків і отримали вагомі результати.

Треба віддати їм належне за розкриття правдивої інформації про вміст саркофага. Протягом десятиліть в Україні, а отже й в заповіднику, вважали, що кістяк князя Ярослава мирно спочиває в саркофазі. Ця ж інформація, на жаль, подавалась й відвідувачам "Софії Київської"...

 Відтворення зовнішності князя Ярослава за методом Михайла Герасимова

Незважаючи на масові кадрові чистки, які відбулися в "Софії Київській", пошуки вмісту саркофага продовжуються тими, хто їх розпочав.

Аби навколо пошуків останків князя не було неправдивих вигаданих чуток, аби названі "знавці" та їже з ними не плодили спотвореної інформації, на цю тему написано науково-популярну книгу, яка невдовзі з’явиться на полицях книжкових магазинів.

А наразі стисло проінформуємо читача про наявні результати досліджень саркофага князя Ярослава Мудрого.

Мармуровий саркофаг князя Ярослава Мудрого у Софійському соборі

Відкриття саркофага з метою досліджень відбувались у 1936, 1939 та 1964 роках. У 1939 році останки із саркофага було відправлено до Ленінградського інституту етнографії та антропології, де з них склали два скелети — чоловічий та жіночий.

 Перемішані кістки у саркофазі. Фото 1936 року (перше відкриття саркофагу)

Як показала експертиза, чоловічий кістяк належав Ярославу Мудрому, жіночий визначити не вдалося. За відповідними актам в 1940 році обидва кістяки було повернено до заповідника, де вони зберігалися у фондах, і лише в 1964 році їх поклали назад у саркофаг (якщо вірити документам).

Відтоді залишилося чимало невирішених питань як історико-культурного, так й антрополого-медичного змісту.

10 вересня 2009 року саркофаг було відкрито з метою вивчення його вмісту, а також для проведення дослідження відповідно до методів і технологій сучасної науки.

Відкриття саркофагу у 2009 році (генеральний директор заповідника Н. Куковальська, науковий співробітник В. Гайдук, заступник генерального директора В. Кириленко). Газета "Правда" - привіт від археологів 1964 року

Здивуванню не було меж – у дубовій скриньці, яка знаходилась у саркофазі, містилися кістки лише одного скелета! Антрополого-медичною експертизою встановлено, що цей скелет належить жінці, похованій з Ярославом у саркофазі. Останків Ярослава у саркофазі виявлено не було...

З приводу цього ми намагалися отримати інформацію від колишнього заступника директора з наукової роботи Ірми Тоцької, яка була учасницею відкриття саркофага у 1964 році, але від співпраці вона ухилилася.

У зв’язку з цим співробітниками заповідника проведено пошукову роботу зі з’ясування причин зникнення останків Ярослава Мудрого, внаслідок чого вдалося відновити хід подій і з великою долею вірогідності встановити місцезнаходження останків.

Як виявилося, у грудні 1940 році кістки обох скелетів повернули до Києва — їх особисто привіз з Ленінграда відомий антрополог професор Гінзбург. Останки, згідно із актом, він передав до фондів заповідника.

 Акт про повернення останків до Софійського заповідника після проведення досліджень у Ленінграді, 1940 рік

Але останки тоді до саркофага не помістили, залишивши у сховищі, оскільки був намір експонувати їх біля саркофага в спеціальній вітрині. Їх зберігали у фондах, які не були евакуйовані з початком війни, а відтак, пограбовані в окупаційний період.

На жаль, цей надзвичайно важливий факт повернення останків перед самою війною до заповідника абсолютно випав із поля зору дослідників. До цього спричинилася чи то недбалість, чи то помилка наших попередників — працівників заповідника.

Річ у тім, що в 1964 році було прийнято рішення покласти останки назад у саркофаг. Зі слів уже згадуваної Ірми Фантимівни Тоцької, яка влітку 2010 році дала інтерв’ю газеті "Факти", тодішній завідувач фондів, згодом відомий вчений, доктор історичних наук Сергій Висоцький знав, що у фондах зберігаються кістки не двох, а лише одного скелета. Проте він був певен, що це останки Ярослава.

Висоцький гадав, що з Ленінграда не повернули кістки скелета, похованої разом з Ярославом Мудрим, жінки. Ба більше, ці науковці вважали, що останки із саркофага повернули з Ленінграда до заповідника вже по війні. Це випливає з публікацій Сергія Висоцького та Ірми Тоцької, що входили до складу комісії, яка відкривала саркофаг у 1964 році.

Залишається питання: чому авторитетні працівники заповідника не знали про повернення до нього останків у 1940 році, попри наявність у його архіві відповідного акту, і чому не били на сполох з приводу відсутності у фондах другого кістяка?

Адже очевидно, що саме через цю недбалість не була проведена необхідна в такому випадку антропологічна експертиза і, базуючись лише на хибному переконанні у приналежності наявного у фондах кістяка Ярославу, вони повернули в саркофаг не останки Ярослава, а кістки похованої з ним жінки.

В акті члени поважної комісії завірили той "факт", що нібито у саркофаг вони поклали кістки Київського князя Ярослава Мудрого.

Прихований факт відсутності в саркофазі і у фондах останків Ярослава змусив робочу групу, яка займалась пошуками, уважно вивчити всі публікації і знову ретельно переглянути матеріали наукового архіву фондів заповідника.

Завдяки одній з публікацій доктора історичних наук Сергія Білоконя з’ясували, що у 1954 році митрополит Іларіон (Огієнко) надрукував у Вінніпегу замітку "Де останки великого князя Київського Ярослава Мудрого?", у якій свідчить, що в 1944 році

"німці, виходячи з Києва, дозволили забрати — на прохання декого з українців, — і останки Великого Князя Ярослава. Ці останки разом з Чудотворним Образом Св. Миколая т. зв. Мокрого (пам’ятка ХІ віку) опинилися в руках одної особи.

Коли цю особу року 1952-го запитано, де вона поділа останки Великого Князя Ярослава, і де Чудотворний Образ Святого Миколая, відказала: "Сховані на еміграції в добрих руках".

Особа ця живе тепер в Нью-Йорку, і зовсім не ясно, чому вона ховає великі й святі пам’ятки всеукраїнського значення... Це ж пам’ятки всього українського народу, а не окремої особи".

Було відомо, що ікона св. Миколи Мокрого знаходиться у США. Проте наведене митрополитом Іларіоном свідчення про скелет Ярослава вважали помилковим, бо довіряли документу — акту 1964 року. Тепер же поставилися до цього свідчення уважніше.

На наше припущення: оскільки останки Ярослава перед війною повернули до заповідника, але не поклали назад у саркофаг, у 1944 році їх "дехто з українців" справді міг вивезти до Америки - так само, як туди було вивезено ікону Миколи Мокрого.

Крім того, було отримано присвячену Софії Київській статтю П. Одарченка, опубліковану в 1967 році в журналі "Рідна церква" — виданні УАПЦ у діаспорі (США).

Він писав, що до війни, коли останки князя було повернено з Ленінграда до Києва, комуністична влада доручила сторожу Софійського собору їх закопати, проте той не послухався, а поклав їх у скриньку і заховав. Під час окупації сторож передав скриньку з останками керівнику УАПЦ архієпископу Никанору, який зберігав їх у шафі.

У жовтні 1943 року, перед відступом німців з міста, майор Пауль фон Денбах (сотник української армії Павло Дмитренко, який, імовірно, походив з "фольксдойче"), вивіз скриньку з мощами до Варшави, де передав її архієпископу Краківському і Лемківському Палладію.

Останній вивіз кості Ярослава до Америки і вони, на думку Одарченка, "і по цей день", тобто на 1967 рік, зберігалися у Палладія.

Одарченко вважав, що "така велика реліквія повинна знаходитися не в приватних руках", а "в Церкві-пам’ятнику в Бавнд-Бруці". Певно, саме Палладія мав на увазі й Огієнко, коли обурювався привласненням ним святині усього українського народу.

Пошук нами свідків серед представників української діаспори дав результати, вони гаряче відгукнулися. Виявляється, українці діаспори, починаючи з повоєнної пори, вельми переймалися долею останків Ярослава, з вуст у вуста передаючи інформацію, якою володіли.

Петро Матула, який мешкає у Вашингтоні, навів свою розмову з Галиною Петренко, яка наприкінці війни опинилася в Аугсбурзі, де зібралося чимало українських емігрантів. Інтелігенція влаштовувала там цікаві лекції, пані Галина слухала їх.

Вона добре пам’ятає доповідь Олекси Повстенка, директора Софійського заповідника 1941-1943 років. Коли постало питання про мощі Ярослава, Повстенко завірив присутніх: "вони з нами". Проте на додаткові питання відповів, що їх вивезли з України в США, але він не може сказати, куди саме.

Петро Матула також повідомив, що проблема кісток Ярослава викликала в діаспорі зливу листування, прилюдно обговорювалася. У цьому були заангажовані письменник Іван Багряний, адвокати, священики. Було навіть складено протокол, у кого зберігаються останки.

Надійшов до заповідника й надзвичайно цінний лист зі США від пана Михайла Гереця. Він навів розповідь свого знайомого В’ячеслава Вишневського (сина померлого у 1968 році священика Володимира Вишневського - секретаря архієпископа Никанора) про те, як незадовго до звільнення Києва на прохання владики Никанора в Софію приїхав полковник німецької жандармерії.

Він вивіз з собору його речі, а також ікону Миколи Мокрого і останки князя Ярослава. Зі слів свого батька В’ячеслав Вишневський пригадував, що цей полковник знав українську мову і його прізвище закінчувалося на "-енко", хоча німці вважали його чистокровним арійцем. Мова, вочевидь, йде про майора Пауля фон Денбаха — Павла Дмитренка.

Коли цей офіцер повернувся до місця, де стояв ешелон з біженцями, серед яких був архієпископ Никанор, то поїзд уже поїхав. Згодом, все ж таки діставшись Польщі, полковник передав ікону й останки православному архієпископу Палладію, який після цього виїхав у Німеччину, звідки емігрував до США.

У Нью-Йорку Палладій передав останки на збереження священнику Івану Ткачуку. Той жив тоді на Манхеттені, а останки князя зберігав у себе в помешканні під койкою. Ткачук помер у 1990 році, обидві його дочки вийшли заміж, змінили прізвище. Де вони зараз — невідомо.

Пан Герець, провівши власний розшук, припускає, що отець Іван Ткачук, який перейшов під юрисдикцію УПЦ в США, повернув останки Палладієві. Той помістив їх у своїй кафедрі — церкві Св. Трійці в Брукліні (Нью-Йорк), де зараз знаходиться ікона Миколи Мокрого.

У квітні 2010 році пан Герець зустрічався з настоятелем цього храму отцем Володимиром Вронським, але той аж ніяк не підтримав розмову про зникнення останків Ярослава. Натомість "критично висловлювався про теперішню владу в Україні". Як вважає Михайло Герець, "поки що на його співпрацю у відшуканні останків Ярослава Мудрого розраховувати не можна...".

Ніна Булавицька (секретарка директора Софійського заповідника 1941-1943 років) із синами. США

Ми отримали листа й від Ніни Булавицької, яка у 1941-1943 роках була секретарем директора Софійського музею Олекси Повстенка. Виявляється, вона теж знала, що останки Ярослава потрапили до Америки.

Десь у 1988 році академік Петро Толочко перебував у Гамільтоні (Канада). Він виступав там із доповіддю і пані Булавицька повідомила йому, що кістяк Ярослава у США або в Канаді. Але Толочко "навіть розсердився, бо, каже, що він сам був при тому, як привезені з Ленінграда останки вкладали назад до саркофага. Я й заспокоїлася — він, певно, знає ліпше від мене".

Також Булавицька повідомила нам, що за часів горбачовської перебудови вона кілька разів приїздила до Києва, відвідувала заповідник, де розповіла Ірмі Тоцькій, що кістки Ярослава знаходяться в Америці. Потім листувалася з нею. Але цю інформацію, на жаль, не було взято до уваги й оприлюднено.

До речі, у згаданому вище інтерв’ю газеті "Факты" Ірма Тоцька говорить, що в 1970-ті роки, вже будучи заступником директора заповідника, вона вперше почула, що останки Ярослава знаходяться в США. Це сталося під час її екскурсії для групи українців зі США, серед яких була Ніна Булавицька.

За словами Тоцької, "коллеги посоветовали не относиться к этому серьезно". Проте жоден із тих, хто нині працює у заповіднику, нічого про це раніше не чув, хоча окремі працювали давно і чимало спілкувався з Тоцькою. Тобто інформацію було нею "поховано".

Зібравши усі ці свідчення, ми надали пояснювальну записку Мінрегіонбуду України, який, у свою чергу, звернувся до Кабміну з пропозицією здійснити пошук останків Ярослава Мудрого.

За урядовим дорученням в Українському інституті національної пам’яті відбулася нарада, яка ухвалила продовжити пошук кістяка Ярослава Мудрого за кордоном та всіляко сприяти генеральному директорові Національного заповідника "Софія Київська" Нелі Куковальській в організації проведення пошуку в США.

Відтак, наприкінці квітня 2010 році я побувала в США, де для отримання достовірної інформації щодо місцезнаходження останків Ярослава здійснила візит до резиденції УПЦ у Сполучених Штатах. У цій справі нас активно підтримувало посольство України в США.

Там відбулась зустріч з представниками УПЦ, зокрема, архієпископом Антонієм, який є заступником Голови УПЦ в США. Він підтвердив припущення, що останки Ярослава зберігаються в церкві Св. Трійці у Нью-Йорку. На жаль, отець Володимир Вронський на контакт з цього питання знову не пішов.

Гендиректор Національного заповідника "Софія Київська" Ніла Куковальська з представниками Української Автокефальної церкви у США. 2010 р.

З огляду на віднайдену інформацію, заповідник "Софія Київська" та Мінрегіонбуд звернулися до Кабміну й адміністрації Президента з проханням ініціювати процедуру повернення ікони Миколи Мокрого та останків Ярослава Мудрого до України в Софію Київську, звідки ці святині було вивезено за океан.

Одночасно з пошуком останків князя Ярослава відбувалося дослідження жіночого кістяка з гробниці. Його піддали рентгенологічному, анатомічному та антропологічному дослідженням. Було зроблено томографію та сканування, що уможливить відтворити зовнішність похованої особи і зробити об’ємну модель її кістяка.

Медико-антропологічна експертиза, проведена під керівництвом доктора історичних наук професора Сергія Сегеди і доктора медичних наук професора Бориса Михайличенка, встановила, що череп належав жінці 45-55 років, яку за комплексом краніологічних ознак можна віднести до кола північних європеоїдів.

Разом із тим, остаточне вирішення статі цієї особи стане можливим після проведення додаткових досліджень із залученням сучасних методів аналізу ДНК. Експерти відзначають значну дисгармонію між масивною будовою черепа і відносно грацильною будовою кісток скелета.

Виявлено також певну невідповідність між віковими фізичними та патологічними характеристиками поясу верхніх та нижніх кінцівок. Для з’ясування причин відмінностей дослідження слід продовжити із застосуванням новітніх наукових методик.

Вчені-дослідники кістяку, вилученого з саркофагу, у фондах заповідника

Протягом 2009-2010 років здійснено значний за обсягом комплекс досліджень останків із саркофага. Також проведено велику пошукову роботу зі з’ясування місця знаходження останків Ярослава.

Якби у 2009 році саркофаг не відкрили, була ймовірність назавжди втратити цю безцінну реліквію, бо вже майже не залишилося живих свідків її зникнення та перевезення до США.

Наразі відкривається перспектива повернути не лише останки князя Ярослава, але й чудотворну ікону Миколи Мокрого. Тож необхідно провести організаційно-дипломатичну роботу з повернення цих національних святинь до України.

Працюючи в заповіднику, ми постійно переймалися цим питанням, навіть порушували його перед керівництвом держави. Як результат, навіть було підписано розпорядження Президента і направлене до керівних органів щодо подальшого пошуку і повернення останків Ярослава.

Проте, на жаль, далі бюрократичної тяганини справа у чиновників не пішла. Звісно, тепер усі хочуть грошей. Нинішньому ж керівництву заповідника зайві клопоти не потрібні. У нього інші завдання й інтереси.

ІП готова надати слово з приводу описаних подій іншим авторам

Дивіться також інші матеріали за темою "Київська Русь"

Неля Куковальська
Голова музейно-експертної ради Всеукраїнської асоціації музеїв.
Гендиректор Національного заповідника "Софія Київська" (2000-2012).

Теми: Київська Русь, некрополі, Середньовіччя, XX сторіччя, Київ, США, УРСР, Друга світова війна, православ'я



powered by lun.ua
McAndriy _ 11.10.2013 11:28
Сподіваюся ви замітили, що на саркофазі Ярослава Папський символ і католицький хрест. Це для тих, хто святкували Хрещення Русі і слухали православних всечеснихх отців (особливо, московського патріархату).
olecsa _ 09.10.2013 14:57
Слава Богу, що в Софії була Куковальська і відкрилась частково іі послугами таємниця саркофагу Ярослава Мудрого. В нормальній країні за це шанують людей. А держава докладає всіх зусиль, аби святині свого народу спочивали на рідній землі. А kirilu скажу, що аби такі як він (вечерський ,сердюк, дорофієнчиха і вся іх компа ) не дурили народ Україн, не говорили на біле -чорне, то смичок кулиняка не наробив би цього горя в музейній та пам'яткоохоронній сфері. Це ж брехати таке про мозаїки - треба вміти!!! Сором вам kiril! Краще постілкуйтесь з Нелею Михайлівною, якщо ваша злоба не перейшла людських меж.
Hrycko Sotnyk _ 06.10.2013 13:10
Так чи інакше всі питання, зводяться до сьогоднішньої байдужої до України та її цінностей влади і тих музейників, які на неї працюють. А питання про українські святині потрібно піднімати. І повертати їх в Україну.
jurius _ 04.10.2013 13:41
Дивлюся на коментарі бездарів,нічого не розуміючих у музейній справі та археології,а до того ще й не знаючих людей, яких крикитують. Ітак по-перше, Куковальська, та інші звільнені з приходом Януковича працівники"Софії", спеціалісти своєї справи і в цьому відношенні вигідно відрізняються від "паперових" чиновників, призначених регіоналами, не розуміючих реалій іст.науки. По-друге, відповідаючи на "трошки дебільні" закиди "капітана"(мабуть любить гратися у кораблики), як згадано вище,кості були втрачені у1943 р. що не має зв'язку з часами незалежної України,а було одним з побіжним наслідків пакту Ріббентропа-Молотова.Отже треба подякувати політиці радянській владі, яка призвела до війни, а потім і втрати значних гуманітарних цінностей.Рад. "спеціалісти" показали свою"унікальність" у 1964 р.
сътоишєстьдєсятьпрьвъ _ 04.10.2013 09:26
Ярославові останки не можна віддавати риготі - це ясно. Громадянці Куковальскій вірити не можна - це також ясно. Не ясно тільки де останки, а якщо навіть і ясно - читати два попередні зауваження.
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте