Українська правда
Історична правда

Целленбау: місце, де було ув’язнено Бандеру та Європу

21.07.2014 _ Олеся Ісаюк
Версія для друку

Це місце – напевно, найбільший речовий доказ в суперечках про українську історію ХХ століття. Саме тут провів три роки свого життя провідник українських націоналістів, а також інші видатні представники народів, які боролись з нацизмом.

У Музеї Берлінської стіни є приголомшуюча своїм символізмом експозиція – два списки знищених у концтаборі Заксенгаузен. Тільки список ліворуч – умертвлені нацистами, а в списку праворуч – умертвлені комуністами. Обидва списки здаються безкінечними…

Це місце – напевно, найбільший речовий доказ в суперечках про українську історію ХХ століття. Певно, ніколи б не стало ним, якби не факт, що саме тут провів три роки свого життя Степан Бандера.

Вождь ОУН у німецьких тюрмах і концтаборах

Людина, яку намагалися і намагаються звинувачувати у співпраці з нацизмом. Але переконливо звинуватити заважає факт – "колаборант Бандера" відсидів три роки у нацистському концтаборі. При тому, що середній термін життя в’язня концтабору становив 4 місяці.

"Целленбау" - особлива в’язниця СС та Гестапо" - напис на таблиці на бараці, де утримували найвідоміших бранців табору смерті

Одночасно – це символ ув’язненої Європи. Європи, як різноманіття, як компромісу, як вміння домовлятися наперекір самовпевненості неуків, певних передусім у володінні вищою істиною і у власному праві вирішувати, кому жити, а кому вмирати.

Це все, що залишилося від Т-подібної у плані будівлі. "Перекладину" зруйнували восени 1944 року, залишилася тільки "ніжка"

Мало де збиралося разом настільки різні люди, як у блоці Целленбау концтабору Заксенгаузен. Їх об’єднувало тільки одне – жоден з них не визнавав владної монополії на свободу думки.

У списку ув’язнених - діячі профспілкових рухів по всій Європі, колишній прем’єр – міністр Франції Поль Рейно, син дослідника Арктики Одд Нансен, архієпископ польського Любліна Владислав Гураль, англійські пілоти, Маріан Реєвський - математик, який розшифрував код "Енігми".

Тут була камера, у якій пройшли три роки життя Степана Бандера. Я розшукала камеру провідника ОУН з допомогою карти музею, знаючи зі спогадів Володимира Стахіва точний номер камери. Як відрізнити саме цей фундамент від десятків інших? Сіла на порозі і попросила такого ж одинокого екскурсанта, як сама, сфотографувати…

Були тут і ті, хто просто представляв інший варіант тоталітаризму – радянський: син Сталіна Яків Джугашвілі, генерали Карбишев, Привалов, Бессонов.

Відвідуючи колишні концтабори на території Польщі, я звикла до того, що концтабір зазвичай розташовувався на віддалі від міста. Винятком є хіба Майданек – і то лише тому, що Люблін розрісся порівняно з часами війни.

Українці в "Аушвіці". Радянські, бандерівці і втеча Євгена Бендери

Тим часом Заксенгаузен – у передмісті Берліна.

Добратися туди можна двома шляхами – або лінією 25 так званого "С-бану", або доїхати тим же "С-баном" на головний залізничний вокзал і звідти потягом у напрямку Ростока доїхати до Оранієнбурга, невеличкого містечка на північ від Берліна.

Помилитися з дорогою в колишній концтабір, а зараз музей неможливо – на кожному повороті – і це не метафора – стоять вказівники напряму і віддалі до цього самого Заксенгаузена.

План концентраційного табору Заксенгаузен

Целленбау – це окреме царство. Відгороджене від світу і решти табору високим муром одноповерхова будівля Т-подібної форми. На вікнах – дерев’яні щитки.

Двері пропускають у вузький коридор. Обабіч - два ряди дверей. Кожні двері ведуть у невеличку кімнатку, в яку ледве пробивається світло. З умеблювання – тільки лежак, прикритий грубим покривалом. Це покривало служило в’язневі ковдрою. Решта – голий простір кам’яного мішка. У кутку, щоправда, стояла т. зв. "параша".

"…а коли прийшли за мною, то вже не було кому вступитися за мене». Автор цієї відомої фрази, пастор Мартін Німьоллер, сидів у цій камері. Власною долею переконався у ціні байдужості і підтримки зла – у 1933 році він підтримав прихід нацистів до влади, але пізніше не стерпів втручання фюрера і наці у питання свободи совісті і церковного управління. За що і поплатився роками у Целленбау

У цьому "мішку" в’язні "влітку задихалися від спеки, а взимку дубіли від морозу. Єдиний контакт зі зовнішнім світом – охоронці та роздавачі їжі. А ще – рідкісні і короткочасні прогулянки подвір’ям – дозволені не всім і не завжди.

Перебування в цих "мішках" було тим, що поєднало людей різних національностей, професій, віку, політичних переконань.

"Бренд" табору смерті - напис на воротах: "Праця робить вільною"

З усієї Європи сюди звозили особливо важливих вязнів і поміщали їх під нагляд Курта Еккаріуса – коменданта Целленбау, який підкорявся безпосередньо начальникові табору Антону Кайндлю.

І – українські націоналісти. Ярослав Стецько, Володимир Стахів і провідник ОУН Степан Бандера. Усі потрапили сюди в липні 1941 року - як покарання за проголошення Акту відновлення Української держави та відмову зректися цього акту.

Краще ніколи, ніж пізно. Акт 30 червня 1941 року як помилка націоналістів

Степан Бандера провів у "камяному мішку" без права прогулянок три роки - аж до вересня 1944 року. Монотонність перебування порушували тільки дві речі – регулярні вивезення в Берлін на допити-вмовляння та конспіративне спілкування зі співкамерниками.

Серед співрозмовників Провідника виявився головнокомандувач Армії Крайової Стефан Грот- Ровецький. Останній потрапив сюди після його арешту у Варшаві наприкінці червня 1943 року.

Віллі Вірзінг - гестапівський ліквідатор ОУН

Спілкування почалося з того, що Володимир Стахів окликнув Ровецького, якого вивели на прогулянку в двір. Ровецький, почувши рідну мову, озвався до незнайомця з-за дерев’яного щитка. Після того, як обоє представилися, Ровецький поцікавився, чи є серед ув’язнених Бандера. Виявилося, що так. Наступного дня Ровецький розмовляв уже з Бандерою.

Пам'ятна медаль на честь одного з головнокомандувачів Армії Крайової Стефана Ровецького

Крім розмов, в’язні ділилися їжею та новинами зі світу. У обох випадках командир АК мав перевагу – як новоприбулий, він краще орієнтувався у останніх подіях.

Бандерівці змогли віддячити інакше – "Грот" мав хворий шлунок, а серед "української громади" Целленбау був лікар, Тома Лапичак. Він і допоміг хворому – консультації відбувалися через "грипси", які вкладалися за щитки вікон під час прогулянок.

Перед вікнами камер височіли шибениці – ніби нагадуючи про те, що чекає їх усіх

Бандера та Ровецький навіть планували спільну втечу, яка "зірвалася" в останній момент. Дружбу обірвала смерть "полковника Грота" – його розстріляли у серпні 1944 року. Після вибуху Варшавського повстання.

Екскурсія в музей "Аушвіц-Біркенау". Як жили і помирали в Освенцимі

Фотографії дають уявлення про антураж цього "міжнаціонального контакту". І заодно - про умови, яких, на думку нацистів та комуністів заслуговували ті, хто "не вписувався" у "єдино вірну" картину світу.



Олеся Ісаюк
Національний музей – меморіал «Тюрма на Лонцького»
Центр досліджень визвольного руху

Теми: Третій рейх, XX сторіччя, Друга світова війна, Німеччина, Бандера, терор




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter