Спецпроект

Картини Апокаліпсису. Оскар Лянге

Через кілька днів керівництво НКВС СРСР розпорядилося не відсилати, а спалити усі листи і листівки, що надходили до Старобільська до розстріляних вже офіцерів. 8 червня 1940 року 1350 листів, 1730 листівок та 300 телеграм були спалені. Листівка ж Тадеуша збереглася у родині Лянге як остання реліквія.

На самому початку травня 1940 року маленький Тадзьо Лянге виводив нестійким учнівським почерком:

"Мій коханий Татусю! Я до школи не ходжу. Бабця від 1 березня 1940 не працює. Усі ми здорові. Чи ти, татусю, дістав мого листа з фотографією мене та Янушка? Пиши до нас частіше, бо нам сумно без Тебе. Цілую твої ручки, міцно кохаючий син Тадзьо Лянге. 7 травня 1940"

 

Листівка рухалася на Схід дуже повільно – від моменту, коли Тадзьо кинув її до поштової скринькі неподалік Берлінерштрассе у окупованій нацистами Лодзі, до моменту, коли картку проштемпелювали на московському поштампті минуло рівно два тижні.

Судячи із поштового штемпеля, листівка дісталося Радянського Союзу 22 травня 1940 року. Із усією впевненістю можна сказати, що в цей день тата маленького Тадеуша Лянге не було серед живих.

 

8 травня зі Старобільського табору військовополонених привезли 25 польських офіцерів, 10 травня – іще 33, а через день – до Харківського Управління наркомату внутрішніх справ були доставлені двоє останніх. 

Можна вважати, що таємна операція з "розвантаження" Старобільського табору військовополонених (так називали її у НКВС) завершилася в ніч на 13 травня 1940 року.

Листівка від Тадеуша до тата дісталася Старобільська 26 травня. Майже два тижня у Старобільську не було жодного сліду не тільки від Оскара Лянге, а й інших бранців цього табору.

 Оскар і Галина Лянге

Капітан Оскар Еміль Лянге був військовим лікарем. Під час Вересневої кампанії 1939 року був взятий у полон РСЧА та як військовополонений був інтернований до табору у Старобільську.

5 березня 1940 року Сталін приймає рішення про знищення без суду і слідства польських військовополонених, які знаходилися у Старобільському, Осташковському, Козельському таборах, а також у в’язницях Західної України та Білорусі.

У квітні 1940 року військовополонених починають вивозити зі Старобільська до Управління НКВС у Харкові, де розстрілюють групами часом навіть і по 150-250 осіб за ніч.  

Протягом квітня і травня 1940 року у Харкові було розстріляно 3809 польських бранців зі Старобільську.

 

Через неуважність співробітників табору, відсутність чітких інструкцій, або з якихось інших причин листівку від Тадеуша Лянге пересилають назад до Лодзі – на картці стоїть штамп "повернути". Так вона повернулася до сім'ї Лянге, яка багато років після цих подій не знала, що трапилося із головою родини.

Вже через кілька днів керівництво НКВС СРСР розпорядилося не відсилати, а спалити усі листи і листівки, що надходили до Старобільська. 8 червня 1940 року 1350 листів, 1730 листівок та 300 телеграм були спалені.

Листівка ж Тадеуша збереглася у родині Лянге як остання реліквія, що пов’язана із пам’яттю батька.

Родина Лянге. Ліворуч - Тадзьо

Харківський розстріл військовополонених польських громадян став одним із трьох найжахливіших актів Катинської трагедії

У січні 1944 року комісія під керівництвом академіка Миколи Бурденка намагалася фальсифікувати висновки, перекладаючи відповідальність за Катинь на нацистів.

 На виставці листівка Тадеуша Лянге знаходиться поруч із повідомленням комісії Бурденка як нагадування про те, що першою на війні гине правда

СРСР 50 років не визнавав своєї причетності до знищення військовополонених навесні 1940 року у Катині, Харкові та Калініні.

Катинський злочин є одним із небагатьох офіційно визнаних на міжнародному рівні військових злочинів радянського режиму у Другій світовій війні.

Більше документів і життєвих історій людей, що пережили Першу та Другу світові війни, доступно на виставці "Апокаліпсис ХХ століття. Світові війни", яка відкрилася у Музеї Великої Вітчизняної війни 5 вересня 2014 року. 

 

Автор вдячній Янушу і Казимері Лянге за надані матеріали.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?