"Життя червоних" або Сто років комунізму у кіно

У ХХ столітті комунізм віддзеркалювався у кіно у різних жанрах. Одні кінострічки розповідали про результати утвердження комунізму, в той час як інші критикували та висміювали нову ідеологію. В Українському католицькому університеті професор Валенсійського університету Карлос Флорес Хуберіяс розповів про те, яким чином комунізм зображується у кіно та як кіноіндустрія вплинула на сприйняття комунізму.

Важко назвати ідеологію, яка б відзначилася у ХХ столітті так яскраво, як це зробив комунізм. Це було визнано британським істориком Еріком Гобсбаумом. Він стверджував, що останнє століття фактично почалося у 1914 році з початком Першої світової війни і стартом радянської революції.

У ХХ столітті найяскравішим художнім засобом стало кіномистецтво. Розглянувши великий список фільмів, слід спробувати оцінити величезне розмаїття підходів, з якими кінематограф наближався до роботи з комунізмом.

Містифікація комунізму

Ленін, Троцький і Сталін відразу ж усвідомили важливу роль кінематографу, через який можливо популяризувати політичні гасла і показати досягнення революції для неграмотного і слабо ідеологізованого населення.

Професор Валенсійського університету (Іспанія) Карлос Флорес Хуберіяс 

Орієнтація була на тих, для кого марксистські думки були недоступні. Перший підтвердив, що "з усіх мистецтв кіно є для нас найважливішим", а другий підтвердив, що це — "кращий інструмент пропаганди", а тому виступає за те, щоб кінотеатри замінили таверну і церкви.

Прикладом любові "вождя" до кіно стає фільм Андрія Кончаловського "Ближнє коло" (1991), в якому розповідається про історію Івана Саньшина, співробітника спецслужб, який став приватним кіномеханіком Сталіна з 1939 року і до смерті диктатора.

Ленін ухвалив націоналізацію кіноіндустрії і кінотеатрів в 1919 році. Перші роки радянського кіно були присвячені, головним чином, виробництву освітніх і наукових фільмів, спрямованих на поширення досягнень нового уряду.

У середині 20-х років ХХ століття радянська влада почали випускати фільми, що вихваляють ідеали комунізму, вони прославляють боротьбу робітничого класу в цілому і, зокрема, Комуністичної партії. З 1925 року і до 1929 радянське кіно перебуває на стадії "золотого віку".

Безперечним головним героєм цього "золотого століття" радянського кіно був, без сумніву, Сергій Михайлович Ейзенштейн. Він прославився такими фільмами як "Страйк" 91924), "Броненосець Потьомкін" (1925), "Жовтень" (1928) та "Старе і нове" (1929), який він зняв разом з Григорієм Александровим.

 

Частина фільмографії Ейзенштейна сприймається як ідеологічний елемент. Проте він не був єдиним, хто прагнув до міфологізації комунізму. Олександр Довженко з його баченням колективізації сільського господарства в Радянській Україні у фільмі "Земля" (1930) чи Всеволод Пудовкін зі своєю історією у фільмі "Мати" (1926).

Звичайно, Радянський Союз не був єдиною комуністичною країною, яка використовувала кіно у пропагандистських цілях. Ця практика не обмежувалася коротким історичним періодом.

Тим не менше, політичне використання кінематографу вимагає певної дози художнього таланту і певної межі творчої свободи та потенціалу. Це помітно і в інших комуністичних країнах, таких як Албанія, Китай, Куба та Північну Корею з характерним про неї фільмом "Пульгасарі" (1985).

 

Що ж стосується західних країн, то очевидна дистанція між їхніми ідеологічними позиціями і революцією не давала створити фільми з містифікацією комунізму. Можна згадати лише американський фільм "Червоні" (1981), в якому головний герой Воррена Бітті стає свідком революції 1917 року.

Життя в умовах комунізму

Життя в умовах комунізму ніколи не було легкою справою. Ідеологічний тиск, відсутність політичних свобод, жорстокі репресії з боку держави — ці речі були звичайними для комуністичних країн. Нещодавня прем'єра "Гіркі жнива" (2017) розповідає про події Голоду в Україні.  На подібну тематику можна згадати фільм Олеся Янчука "Голод-33" (1991).

Як можна припустити, репресії по-різному показано у фільмах, в яких намагалися зобразити повсякденне життя при комунізмі.

 

До прикладу взяти фільм Іштвана Сабо "Смак сонячного світла" (1999) про Угорську революцію 1956 або "Стомлені сонцем" (1994), який зняв російський режисер Микита Михалков. Фільм присвячений всім жертвам революції, у якому розповідається історія репресованого генерала Котова.

Є фільми, спрямованих на те, щоб зобразити життя за комунізму. До прикладу польський фільм-драма "Людина з мармуру" (1977) і його продовження "Людина із заліза" (1981), які зняв польський режисер Анджей Вайда. Не можна не згадати його фільм "Катинь" (2008), в якій відтворено вбивство молодих польських офіцерів органами НКВС СРСР.

Боротьба з комунізмом

Після закінчення Другої світової війни між Сполученими Штатами і Радянським Союзом тривала холодна війна протягом більш ніж чотирьох десятиліть. Ця війна велася у всіх сферах, навіть у кіноіндустрії.

США старанно намагалося створити образ свого ворога. Кіно допомогло створити ідеологічні образи у фільмах різних жанрів. Серед найвідоміших можна назвати наступні: "Мис Страху" (1962), "З Росії з любов'ю" (1963), другий фільм Джеймса Бонда.

 

Через декілька десятиліть з’являються фільми про військові сутички між двома країнами та про шпигунів: "Шпигун, який кохав мене" (1977), "Червоний світанок" (1984), "Цілком таємно" (1984), "Російський дім" (1990) за романом Джона Ле Карре.

Із сучасних фільмів яскравим прикладом є "Шпигунський міст" 2015 року з Томом Хенксом у головній ролі. Сюжет фільму обертається навколо історії радянського шпигуна Рудольфа Абеля, якого викрили у США, а Хенкс, який грає адвоката, намагається дотримуватися моралі.

Зазвичай, основним завданням було зобразити рядового американця з сильним відчуттям обов’язку перед державою, який особисто буде зацікавлений у боротьбі проти радянського ворога. В одних кінострічках це буде організація партизанських загонів ("Червоний світанок"), в інших боротьба між собою з метою у будь-який момент віддати життя за свою державу ("Багряний приплив").

Відхід від комунізму

У будь-якому випадку, боротьба з комуністичною загрозою була необхідним варіантом для тих, хто протидіяв значному радянському військовому і поліцейському апарату. Для багатьох інших, особливо для звичайних чоловіків і жінок, єдиним виходом з ситуації, крім капітуляції, була втеча.

У кінотеатрах розповідалися історії про важкі спроби співжиття з радянською системою. Подібний сюжет можна знайти у стрічці "Схід - Захід" (1999). Відомими фільмами на цю тематику є "Індокитай" Режиса Варньє, "Втеча з ГУЛАГу" (2001) та "Поля Смерті" режисера Роланда Жоффе, який розповідає про пригоди персонажа Дита Прана під час громадянської війни між армією Камбоджі і "червоними кхмерами".

Фільм "Тунель" (2001), який розповідає реальну історію втечі групу людей через підземний прохід під Берлінською стіною 

Берлінська стіна з моменту її створення стала мовчазним "героєм", навколо якої будуть побудовані сюжети кінострічок.  Фільм "Обіцянка" режисерки Маргарет фон Тротти (1994) розповідає про історію двох молодих людей, яких роз’єднала берлінська стіна.

"Тунель" (2001), заснований на реальній історії про групу людей, які планують свою втечу на захід шляхом будівництва підземного проходу під Берлінською стіною. Для багатьох поколінь кіноглядачів ці кінострічки пов'язані з ідеєю заради свободи.

Сміх над комунізмом

Все, що ми говорили про твердість життя за комунізму, про його репресивний апарат, про його протистояння зі своїм капіталістичним противником, може спонукати нас думати, що комунізм не виявився анітрохи смішним явищем для його супротивників.

Перший зразок цього своєрідного підходу до сприйняття комунізму створений майстром комедії Ернстом Любічем у його незабутньому фільмі "Ніночка" (1939). Головна теза кінострічки про те, що при якісній насолоді від життя навіть запеклі комуністи перетворяться у капіталістів.

  Афіша фільму Біллі Вайлдера "Один, два, три" (1961),

Іншим прикладом є фільм Біллі Вайлдера "Один, два, три" (1961), в якому висміюється ментальність і поведінка післявоєнних німців, які все ще живуть пережитками тоталітарного режиму.

Серед сучасного кіновиробництва добре прикладом сміху над комуністичним режимом є комедійна стрічка канадського режисера Евана Голдберга "Інтерв’ю" (2014 року).

Персонажі Джеймса Франко і Сета Рогена працюють на американському телебачення, аж раптом їм пропонують зробити інтерв’ю із Кім Чен Ином. Сміх за рахунок ідеологічних протиріч комунізму стає хорошим засобом для забезпечення гумору для аудиторії.

Прагнення до комунізму

Суворість життя за комунізму, його репресивний апарат і люта конфронтація зі своїм капіталістичним противником, могла змусити повірити у те, що ніхто не шкодував про це. Це ілюзія, що коли комуністичний режим впав, ніхто не жадає його повернення.

Існує німецький термін "остальгія" - це ностальгія за соціалістичним минулим в тих країнах, в яких ідеї соціалізму найкраще прижилися. У кіноіндустрії прикладом такої ностальгії є фільм "Ґуд бай, Ленін!" (2003).

Фільм розповідає про молодого німця, який намагається врятувати свою мати-комуністку, яка вийшла з коми, шляхом створення у їхній квартирі ілюзії життя за комунізму. 

Читайте також:

Найпопулярніші фільми УРСР і решти Союзу (відео)

Акім Галімов: "Поки ми розробляли фільм, вони встановлювали пам’ятники імператорам в Криму"

"Дуже добре, що в Україні нарешті перестали плакати" – Андрій Кокотюха

Забутий журнал "Кіно". Про розквіт українського кінематографу

1970: Тарапунька і Штепсель як зброя радянської пропаганди

Олександр Довженко: розсекречені документи спецслужб

Знайшли українську фонограму фільму "За двома зайцями"

Кіностудія ім.Довженка як дзеркало русифікаторської політики в СРСР

"Непереможна територія революції". Правда і міф про бунт "Потьомкіна"

Денні Кей: Українець, який розсмішив усю Америку

Всі матеріали на тему "Кіно"

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".