Українська правда
Історична правда

Пірати дніпровських порогів. Річкова війна 1919—1921

31.05.2018 _ Володимир Баров
Версія для друку

Струк задумав новий зухвалий наступ на Київ. Уздовж Дніпра він розмістив три-чотири свої сотні при 8 кулеметах. Маючи зв’язок із димерськими повстанцями, отаман збирався висадити свою піхоту на двох пароплавах у Глібівці поблизу Димера. Щоб надати акції ваги, була пущена чутка, що під ім’ям Струка приховується сам … Симон Петлюра.

У лютому 1919 року більшовики знов захоплюють Київ, намагаючись поширити свою владу на обох берегах Дніпра. Але доволі швидко насаджувана ними політика "воєнного комунізму" викликає опір українського селянства.

Бойові дії проти більшовиків ведуть отамани Зелений, Струк та інші повстанські ватажки. Протистояння між ними охопило навіть Дніпро, що по сьогодні є маловідомою сторінкою історії повстанського руху 1919-1921 років.

Напередодні Першої світової війни на Дніпрі існувало розвинуте судноплавство, що охоплювало Чорнобиль, Київ, Чернігів, Кременчук та Катеринослав (сучасне місто м. Дніпро).

Від Києва до дніпровських порогів транспортне сполучення було безперервним, відіграючи значну роль у розвитку міст, розташованих на його берегах. В умовах воєнних дій річка перетворювалась на один зі стратегічних шляхів. Тож намагаючись закріпитись в Україні, більшовики звернули свою увагу й на Дніпро.

 Краєвид  Дніпра, зображення з дорволюційної поштової листівки 

Вже в лютому 1919 року більшовики розпочали створення своєї Дніпровської флотилії. Її завданнями мали стати охорона мостів, переправ, транспорту та сполучення між містами на Дніпрі.

Цікаво, що ідею флотилії більшовики могли запозичити у німецьких військ, які наприкінці 1918 року намагались створити власну поліцейську флотилію.

Кілька броньованих катерів, які дістались більшовикам, склали ядро їхньої флотилії. Пізніше її склад поповнювався за рахунок реквізованих пароплавів. Учасник подій Української революції Никифор Авраменко, який на той час мешкав у Каневі, так описував вигляд пароплавів червоних:

"Спереду і на кормі — 3 польові гармати та кілько кулеметів на кожнім. Ходили по 2-3 вниз і вгору ріки. З ними броніровані скороходні катери з кулеметом або малокалібровою гарматкою".

Створена Дніпровська флотилія була широка залучена більшовиками до придушення повсталого селянства у Подніпров’ї. При цьому вона виконувала як суто військові, так і каральні завдання. Поширеним методом боротьби флотилії з повстанським рухом ставали обстріли селищ, розташованих вздовж Дніпра, мешканці яких співчували чи допомагали повстанцям.

За переконанням більшовиків такі селища уявляли собою "бандитские гнезда", що мали бути знищені. Подібна тактика призводила до численних жертв серед мирного населення, ставлячи на меті створення атмосфери "червоного терору".

Мапа  Дніпра з населеними пунктами Подніпров’я, що були охоплені повстанським рухом. Джерело: книга "Гражданская война. Боевые действия на морях, речных и озерных системах". — Т. 3. "Юго-Запад"

Зрозуміло, що в цих умовах повстанці намагались протидіяти більшовикам на Дніпрі. Внаслідок цього вже з весни 1919 року між ними починається річкова війна — активні бойові дії на Дніпрі з використанням водного транспорту.

Спочатку у боях із Дніпровською флотилією повстанці використовували такі прийоми як засідки, оточення супротивника, комбіновані атаки з Дніпра та суходолу, використовуючи умови місцевості. Контроль повстанських загонів за вищим правим берегом, дозволяв заздалегідь помічати рух пароплавів та відбивати ворожі десанти.

Для цього організовувалась регулярна брандвахта — розвідувальні пости повстанців на Дніпрі, які стежили за рухом транспорту. Також у розвідці активну участь брали місцеві рибалки, що мешкали в селищах вздовж річки. Часом вони також поширювали повстанські прокламації.

У разі необхідності їх човни використовувались повстанцями для переправи. Більшовики відзначали, що під час підготовки повстанців до нових військових акцій, на Дніпрі різко збільшується кількість човнів, що є повстанськими розвідниками.

Проте окремі повстанські отамани намагались активніше воювати з більшовиками на Дніпрі і навіть утворювати власні імпровізовані флотилії. Серед повстанських ватажків Київщини до таких відносились отамани Ілько Струк та Зелений — Данило Терпило.

Складались їх флотилії з відбитих у більшовиків пароплавів. При цьому один і той самий корабель по кілька разів міг змінювати свою приналежність, що ускладнює встановлення кількісного та якісного складу річкових флотилій усіх сторін.

Захист на них був саморобний. Часто він складався з дерев’яної обшивки або листів сталі на рубці та найбільш вразливих місцях, як наприклад, машинне відділення. Озброєння складалося з кулеметів та гармат.

 Отаман Ілько Струк. Березень 1919 року

Хоча пароплави повстанців частіше озброювались лише кулеметами, а важке озброєння тільки перевозилось для підтримки річкового десанту, що зумовлювалось технічними складнощами кріплення і використання подібної зброї на кораблях.

Імовірно, першим серед повстанців організувати флотилію спробував отаман Струк, який зайняв на початку квітня 1919 року Чорнобиль, що мав розвинутий річковий порт.

Реквізувавши знайдені там сім пароплавів, Струк почав створювати власну флотилію. Її організація наслідувала загальну повстанську: кожен пароплав мав свого отамана. Крім військових цілей, флотилія мала сполучати Чорнобиль з найближчими містечками Шепеличами, Горностайполем, Іванковом.

Приблизно в той самий час своїми пароплавами обзаводиться отаман Зелений. У квітні 1919 року він захоплює пароплави "Козак" та "Барон Гінзбург".

У червні—липні того ж року у розпорядженні його повстанців був буксирний пароплав "Шарлотта" та ще три пароплави "Зевс", "Санитарный" і "Днепровск" (відомий також як "Дніпровець"). Допоміжну силу складали рибацькі човни.

Звичайно, що здобувши пароплави повстанці намагались використати їх при першій-ліпшій нагоді, адже їх утримання вимагало контролю над районами поблизу Дніпра, втрата яких робила неможливим подальше використання трофейного транспорту.

Так, по зайнятті Чорнобиля Струк відправив сотню повстанців із кулеметами на двох пароплавах для допомоги селянам у с. Старі Петрівці. У свою чергу, відбитий каральний рейд червоних підвів отаманів до думки про наступ на Київ. Цьому сприяла рішуча налаштованість селян Київщини проти більшовиків.

Невдовзі повстанці розгорнули свої сили в наступ. Загін Овсія Гончара звільнив Васильківський повіт, а тим часом, з півночі і півдня на Київ рушили, відповідно, загони Струка та Зеленого. Зеленівці просувалися на Поділ, струківці — Чорнобильським шляхом на Пріорку та Куренівку.

Взявши місто в облогу, повстанці перешкоджали його постачанню як суходолом, так і по Дніпру. За свідченням Миколи Скрипника, члена уряду Радянської України, "повстання майже повністю відрізало Київ від підвозу продовольства, зруйнувало військові комунікації".

Удосвіта 11 квітня 1919 року перші повстанські загони увійшли до Пріорки та Куренівки. У той час, як одні загони рухалися берегом, інші прибули Дніпром. Зокрема, частина загону Зеленого висадилась на Печерській пристані.

 Отаман Зелений — Данило Терпило (сидить в центрі), ліворуч від отамана — сотник Дмитро Любименко, праворуч — гармаш Василь Дюжанов, 1919 рік

Згодом у місті розгорнулись вуличні бої. Частина робітників із передмість, що була невдоволена більшовицьким ладом, долучилась до повстанців. Лише мобілізація всіх підрозділів Червоної армії та вчасне прибуття підкріплення з інтернаціональних частин, дозволили більшовикам переломити хід бою.

Потерпаючи від нестачі набоїв, повстанці надвечір стали відступати з Києва. Щоб зменшити масштаби боїв більшовики назвуть ці події "Куренівським повстанням".

У наступні дні більшовики задіяли проти повстанців всі свої сили. Дніпровська флотилія була відправлена у похід на Трипілля (другий за рахунком). Однак створені повстанцями укріплення поблизу Трипілля, на високому правому березі, посилені гарматами та кулеметами, не дозволили червоним прорватись до містечка.

Проблемою для більшовиків залишалось постачання їх військ. Повстанці Зеленого, що діяли в Обухівському, Васильківському, Фастівському та Ржищівському повітах, перекрили Дніпро.

У квітні 1919 року зеленівці захопили 30 барж із сіллю, вугіллям та залізом. Так само на північ від Києва діяв Струк. Уздовж Дніпра, поблизу с. Сваром’є, він розмістив приблизно три-чотири свої сотні при 8 кулеметах, щоб зупиняти пароплави та баржі більшовиків.

Більшовицька телеграма про підготовку повстання отаманом Зеленим. З фондів Галузевого державного архіву Мінстерства оборони України

Згодом Струк задумав новий зухвалий наступ на Київ. Маючи зв’язок із димерськими повстанцями, отаман збирався висадити свою піхоту на двох пароплавах у Глібівці поблизу Димера. Їх дії мала підтримати атака повстанської кінноти з Горностайполя до Димера та Петрівців.

Звідти обидві групи мали рушити на Куренівку, звідки планувалось підняти нове повстання у місті. Щоб надати акції ваги, була пущена чутка, що під ім’ям Струка приховується сам … Симон Петлюра. З півдня виступ міг підтримати Зелений.

Між 22-23 квітня 1919 року Струк почав втілювати свій план. Дніпром була відправлена повстанська розвідка на рибацьких човнах, що мала поширювати відозви до селян від Києва до Чернігова.

У с. Сухолуччя прибулі на пароплаві струківці почали "мобілізацію" селян. Згодом повстанці організували спостережний пункт поблизу с. Пічки поруч з мостом через Дніпро. Цікаво, що для зв’язку повстанці мали при собі телефонні апарати (можливо, прихоплені ще з фронту хазяйновитими селянами). 

На жаль, приготування Струка не пройшли повз увагу більшовиків. Діючи на випередження, вони відправили розвідку вгору по Дніпру, висадили річкові десанти у Межигір’ї, Глібівці та Пічках. Намагаючись відбити десант, повстанці наражались на вогонь гармат Дніпровської флотилії.

Водночас, більшовики скували сили Зеленого, змусивши його обороняти Трипілля від походів 22 та 29 квітня. Від обстрілів червоних, повстанці втратили склад боєприпасів, постраждала школа, церква, кілька хат.

 Межигір’я, зображення з дореволюційної поштової листівки 

Увечері 2 травня 1919 року, користуючись туманом, більшовики висадили десант у Чорнобилі, обстрілявши перед тим містечко. Це призвело до захоплення усіх пароплавів, що змусило Струка зосередитись на сухопутних військових діях.

Після цього більшовики на початку травня розпочали "рішучу операцію" проти Зеленого. Дніпровська флотилія мала перешкодити повстанцям перейти на лівий берег. Утім, затримавши боєм один із пароплавів червоних, Зелений перейшов на Лівобережжя, пізніше з’єднавшись з загоном Ангела.

Попри те, що 7 травня 1919 року більшовики зайняли Трипілля, активність повстанців не вщухала. Для їх придушення більшовики знову використовують свою флотилію.

Наприклад, 3 червня 1919 року для операції проти Ржищева було відправлено два кораблі, які відкрили вогонь по кручах, з яких напередодні повстанці стріляли по пароплаву червоних. Через обстріл загинуло 120 місцевих мешканців.

Не отримавши відсічі, пароплави підійшли до Ржищева та зайняли містечко о 10-й годині ранку, висадивши десант, що складався з корабельного екіпажу. Через годину пароплави знялися з якоря в напрямку Києва.

Приблизно о пів на другу дня повстанці влаштували на них засідку поблизу Халеп’я, зустрівши червоних вогнем з кулеметів та стрілецької зброї. Зав’язався бій, що тривав годину. За визнанням командування флотилії, Халеп’я було ними спалено. 

Мапа району Трипілля. Джерело: книга "Гражданская война. Боевые действия на морях, речных и озерных системах". — Т. 3. "Юго-Запад" 

Закономірно, що терор більшовиків та їх політика щодо селянства викликала нове піднесення повстанського руху. Наприкінці червня на Правобережжя повертається Зелений, підіймаючи нове повстання. Окрім дій на суходолі, отаман приділяє увагу і Дніпру.

28 червня 1919 року зеленівці розгромили десант, висаджений між Халеп’ям та Трипіллям, незабаром після висадки. При цьому один із пароплавів червоних утік, а інший сів на мілину, що дозволило повстанцям захопити необхідне їм спорядження та озброєння. Водночас, відновились дії Зеленого на Дніпрі.

Попри те, що 26 червня червоні відбили в зеленівців пароплави "Дніпровець" та "Санитарный", в розпорядженні отамана перебувало щонайменше ще два пароплави — "Шарлотта" та "Зевс". Захопленню цих пароплавів сприяло проникнення до їхніх екіпажів повстанських елементів, на що нарікали радянські історики у праці з історії річкових флотилій "Гражданской войны": "Флотилия жила махновскими идеями, и было много таких, которые побывав у Махно, и попав во флотилию, не прочь были попасть к нему снова". 

Для боротьби зі Зеленим більшовики поспішно готують новий похід. На Трипілля виступили Шулявський робітничий загін, Інтернаціональний загін та частина київського гарнізону. Разом до 1,5 тис. вояків. Їх мали підтримувати три пароплави Дніпровської флотилії.

До складу Шулявського робітничого загону входила рота київських комсомольців чисельністю до сотні, які власне й становили особовий склад даного формування. Більшовики розглядали комсомольців як свій відданий бойовий резерв.

3 липня 1919 року Трипілля знову було обстріляне з Дніпра. Червоні частини, що вступили до містечка підпалювали хати, руйнуючи "бандитское гнездо". Відсутність опору ввела їх в оману. Вночі вони були захоплені зненацька Зеленим, який повернув собі Трипілля. Під час бою було вражено один з пароплавів.

Пізніше радянські історики міфологізували обставини трипільського походу 3 липня 1919 року, змістивши акцент на розправу розлючених повстанців над комсомольцями.

 Буксирний пароплав "Шарлотта", який використовував Зелений, 1919 рік. З фондів Дніпровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького

При цьому відбулася плутанина між подіями двох трипільських походів — 28 червня та 3 липня, які обидва закінчилися нищівним розгромом для більшовиків та їхньої Дніпровської флотилії. Імовірно, що наратив про "Трипільську трагедію" мав приховати подробиці, пов’язані з каральними походами на Трипілля.

Розгром двох походів поспіль шокував київських більшовиків. Повстання Зеленого вже охопило Південну Київщину. Боротьба з отаманом стала для червоних окупантів першочерговою справою. Озброєна останніми досягненнями тогочасної військової техніки, зокрема, хімічною зброєю, Дніпровська флотилія не залишається осторонь.

Так, у ніч на 9 липня для обстрілів району Плюти—Трипілля був відправлений один з пароплавів флотилії. Під час нічного бою зеленівці використали освітлювальні снаряди та гранати, що змусило червоних відійти та стати на якір посеред Дніпра.

О 10-й годині ранку повстанці почали обстріл ворожого корабля з центру хутора Рудяки, розташованого на березі Дніпра. Червоні обстріляли хутір хімічними снарядами. 

А тим часом Зелений намагався поширити своє повстання на Лівобережжя. Для цього, 15 липня 1919 року, отаман здійснив на пароплаві "Шарлотта" рейд на лівобережне місто Переяслав. Доречі, в цей час пароплав використовувався для розміщення штабу отамана.

З міста повстанці до вечора вибили червоноармійську залогу, рештки якої відступили до залізничної станції Переяславська. Звільнивши місто, Зелений зібрав місцевий люд на Базарній площі та в урочистій обстановці скасував Переяславську угоду 1654 року.

За ексцентричними діями отамана приховувалась підготовка до наступу на Київ. Про це свідчать сили його десанту, що переправився на Лівобережжя — шість сотень повстанців з 12 кулеметами при двох гарматах (на той момент половина усієї артилерії зеленівців).

 Оперативне зведення за 9 липня 1919 року, що містить свідчення про використання Дніпровською флотилією хімічної зброї проти повстанців. З фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України

Протягом трьох днів повстанці вели наступ в київському напрямку на Бориспіль та Баришівку, також ними було зайнято с. Хоцьки на північний захід від Золотоноші. Оперативні зведення більшовиків за 18 липня 1919 року щодо ситуації на Переяславській бойовій ділянці, сповнені драматизму:

"Противник ведет наступление в сторону д. Студеники на Борисполь и Барышевку. Нами ведется разведка на Переяслав и на левый берег Днепра. Деморализованный казачий дивизион требует Борисполь немедленной дачи паровоза для отправки в Киев. В паровозе отказано и тов. Соболевскому приказано принять меры до расстрелов и привести дивизион в надлежащий вид. С остальных участков срочных донесений не поступало".

Полегшити становище більшовиків міг лише паралельний наступ на Правобережжі проти Трипілля. Очолив його нарком військових справ Микола Подвойський. Чисельність частин, задіяних у ньому, складала 12 тис. вояків при підтримці 8 кораблів Дніпровської флотилії. Сприяти цій армаді мала бойова авіація.

Цікаво, що саме ця авіація мала відправитись в Будапешт для підтримки угорських комуністів. Натомість, повстання Зеленого змусило більшовиків перекинути авіацію на внутрішній фронт. "[…]в летевшие сегодня самолеты были влиты последние капли имевшегося у нас и предназначенного для перелета Киев—Будапешт бензина" — повідомляв рапорт командування більшовицької авіації.

Літаки наносили удари по повсталих селах та Трипіллю. Крім того, вони використовувались для повітряної розвідки та коригування артилерійського вогню проти повстанців, в тому числі і Дніпровської флотилії.

Загрозливе становище, яке склалося на правому березі в районі Трипілля, змусило Зеленого згортати наступ на лівому березі. 19 липня почалась евакуація повстанців з Лівобережжя. За допомогою пароплавів "Шарлотта" та "Зевс" отаман переправляється з Переяслава до Ржищева.

Слід зазначити, що відступ зеленівців був організований: на Переяславський пристані лишався ар’єргард, а на правому березі с. Ходорів було зайняте повстанським загоном в 600-700 чоловік при одній гарматі та пароплаві для забезпечення переправи через Дніпро. Лише на наступний день Переяславом остаточно оволоділи червоні.

Переслідуючи Зеленого, більшовики почали переправляти свої частини на правий берег. Після обстрілу Ржищева з пароплава червоних, що тривав годину, курінь повстанців залишив містечко. Червоні захопили пароплави Зеленого — "Шарлотта" та "Зевс", які були залишені при відступі.

Уривок з оперативного зведення за 27 липня 1919 року, що містить
свідчення про захоплення більшовиками двох пароплавів Зеленого.  З фондів ЦДАГОУ

Частина повстанців пішла на Черняхів, інша, очолювана Зеленим — на Кагарлик. При цьому вони подекуди наносили контрударів своїм переслідувачам. Відійшовши вглиб Правобережжя, Зелений приєднався до Дієвої армії УНР.

Негативну роль у розвитку повстанського руху на Київщині відіграла загибель Зеленого восени того року, яка призвела до дроблення повстанських загонів.

Після смерті Зеленого війну на Дніпрі ще певний час продовжував Струк. Уникнувши знищення свого загону, затиснутого між денікінцями та більшовиками, за рахунок тактичного союзу з білими, навесні 1920 року отаман повернувся до дій біля Дніпра.

У період 1920—1921 років отаман вже не намагався створити власну "Флотилію Дніпровську", чому не сприяла тактична обстановка, але перестати змагатись за Дніпро Струк не збирався. Навесні 1921 року його повстанці, використовуючи тактику річкового піратства, заблокували навігацію на Дніпрі та Прип’яті, та перервали залізничне сполучення.

Ще у квітні—червні 1921 року повстанцям вдалось захопити на Дніпрі понад 20 пароплавів та приблизно стільки ж барж і буксирів. Лише 16 червня загін Струка з 38 кіннотників з двома кулеметами в Остерському повіті затримав на Дніпрі три пароплави "Нева", "Бурлак" та "Вера".

Повстанці обеззброїли червоноармійців та розстріляли 6 партійних працівників. Перед тим як піти, Струк виступив з промовою перед полоненими в якій заявив, що йому набридло ховатися в лісах і він повернувся, щоб подивитись на Дніпро, чи глибокий він і широкий?

 Повстанці отамана Струка

Чисельність загону Струка в цей час коливалась від 200 до 1 тис. повстанців. За документами чекістів на травень 1921 року, отаман мав 250 бійців та 15 кулеметів. Політична спрямованість вказувалась як самостійницька.

У січні 1922 року каральним загоном більшовиків був захоплений штаб Струка з канцелярією отамана, а його загін зазнав на той час вже надто великих втрат.

Під впливом червоного терору та пропаганди послабилась підтримка з боку місцевого населення, що мало вирішальне значення для продовження опору. Саме загальна криза повстанського руху змусила отамана розпустити рештки свого загону. Так завершилась війна повстанців за Дніпро.

Загалом дії повстанців на Дніпрі підривали безпеку тилів Червоної армії. В умовах, що складалися більшовикам ставало дедалі важче вивозити зерно та іншу сільськогосподарську продукцію.

Боротьба з повстанством на Дніпрі, стаючи одним з першочергових завдань для більшовиків, змушувала їх часом витрачати на неї величезні військові сили. Проте навіть найспритніші отамани не могли поодинці здолати ворога, що має стати уроком для сьогодення.

Стаття перемогла в конкурсі студентських наукових робіт "Український визвольний рух 1920-х—1950-х років" 2017 року, що був організований Центром досліджень визвольного руху, Київським національним університетом ім. Т. Шевченка, Інститутом суспільних досліджень, Українським католицьким університетом та Національним музеєм-меморіалом "Тюрма на Лонцького" за підтримки Українського інституту національної пам’яті. Повний варіант тексту читайте тут.

Зголошутеся на цьогорічний конкурс  умови на сайті ЦДВР.

Читайте також:

"Народна війна". Махновці і холодноярці

Боженко, Щорс та інші. Трагедія "червоних отаманів"

Ларіон Загородній. Останній бій Холодного Яру у Лук'янівській тюрмі 

Операція військ ВОХР проти Холодного Яру у вересні 1920 року

Операція "Гомез". Як чеська держбезпека викрала українського отамана з Мюнхена

Юрій Горліс-Горський, "Холодний Яр". В полон тут не брали



Володимир Баров
Магістрант Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя

Теми: ХХ сторіччя, історія України, Українська революція, отамани, повстанський рух, більшовики, Київщина, Дніпро