Українська правда
Історична правда

Капустиння та кочан Жовтневого перевороту у Росії

06.11.2018 _ Станіслав Кульчицький
Версія для друку

7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 р. в Росії прийшла до влади партія більшовиків. Тривалий час вожді називали свій прихід до влади переворотом. Однак через десять років з’явився термін "Велика Жовтнева соціалістична революція". З кожним новим ювілеєм це визначення обгортали різноманітні міфи. Відриваючи їх один за одним, мов капустяне листя, ми дійдемо до вельми непрезентабельного кочана.

7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 р. в Росії прийшла до влади ленінська партія більшовиків. Відбулася подія, яка струсонула світ, викликаючи в цілій низці країн незворотні, як здавалося, зміни.

До числа країн, вражених більшовицьким вірусом комунізму, відноситься й Україна.

Долаючи опір політичних сил всередині країни і поза її межами, які стараються подовжити до нескінченності "совкове" минуле, краща частина українського суспільства прагне увійти в коло європейських країн, які спромоглися уникнути зараження вірусом комунізму і залишилися на магістральних шляхах розвитку людства.

Країни Балтії і вся "ялтинська" Європа уже стали частиною Євросоюзу. Черга за Україною, яка п’ятий рік поспіль у двобої з Російською Федерацією виборює свій європейський вибір.

Перемога в цій "гібридній" війні залежить від багатьох чинників. Один з тих – осмислення історичного розвитку, деформованого більшовицьким переворотом в революційному Петрограді.

Тривалий час вожді більшовиків називали свій прихід до влади переворотом, не вбачаючи у цьому терміні негативних конотацій.

Однак через десять років з’явився офіційний чотириланковий термін "Велика Жовтнева соціалістична революція".

Це відбулося за сценарієм дворядкової епіграми "Проста істина", яка належить перу англійського поета ХVІ ст. Джона Гарінгтона і відома нам у російськомовному перекладі Самуїла Маршака:

Мятеж не может кончаться удачей.

В противном случае его зовут иначе.

З кожним новим ювілеєм термін "Велика Жовтнева соціалістична революція" обгортали різноманітні міфи.

Відриваючи їх один за одним, мов капустяне листя, ми дійдемо до вельми непрезентабельного кочана. Зрозуміло, що в короткій статті можна зупинитися тільки на найголовніших аспектах цієї проблематики.

Скільки революцій відбулося в Росії у 1917 р.?

У петроградських газетах 1917 р. щоденна хроніка подій починалася з рубрики "Російська революція".

У подальші роки, однак, це словосполучення стало зникати з ужитку.

Революція поділилася на дві окремі, названі або за датами (Лютнева і Жовтнева), або за рушійними силами (буржуазно-демократична і пролетарська).

Отже, маємо клопіт з кількістю революцій.

Якщо відокремити буржуазно-демократичний і робітничо-селянський етапи, то справді одержимо дві революції.

Якщо не відокремлювати, то залишиться одна революція з її мало не щомісячними політичними кризами і двома переворотами – провальним під проводом генерала Л.Корнілова й успішним на чолі з В.Леніним.

Кабінет Леніна у Смольному інституті з написом "Классная дама" під охороною

Чи існує критерій, за допомогою якого можна прийти до об’єктивного висновку?

Такий критерій існує: комуністична доктрина. Поділ Російської революції на буржуазно-демократичну і пролетарську запропонували соціалісти: меншовики і більшовики (тобто соціал-демократи) та соціалісти-революціонери (есери).

Всі вони вважали, що ліквідація вільної від конституційних зобов’язань монархії, яка в Росії мала вигляд середньовічного самодержавства, розв’язувала нерозв’язані у 1905 – 1907 рр. завдань буржуазної революції.

Таке судження спиралося на європейський історичний досвід і виглядало переконливо.

Натомість із пролетарською революцією пов’язувалися їхні надії на встановлення соціалізму. Пролетарська революція була для них революцією соціалістичною.

Зокрема, більшовики, які виявилися переможцями в революції, проголосили свою партію авангардом революційного пролетаріату, а пролетаріат – руйнівною силою соціалістичної революції.

Жовтнева революція оцінювалася в традиціях "Маніфесту Комуністичної партії" Карла Маркса і Фрідріха Енгельса як явище виключно позитивне і доленосне для країни, яка позбулася самодержавства під час іншої – Лютневої революції.

Рада народних комісарів Росії. По центру - Ленін, Поруч з ним стоїть Сталін

Політичні діячі, які дотримувалися інших ідеологічних позицій, сприймали Російську революцію як певну цілісність.

Зокрема, лідер партії конституційних демократів й одночасно блискучий історик Павло Мілюков опублікував в Софії трьома випусками (1921 – 1924 рр.) масштабну аналітичну працю "История второй русской революции", яка присвячувалась подіям від повалення самодержавства до утвердження більшовиків при владі у Петрограді і Москві.

Зрозуміло, що першою він вважав Російську революцію 1905 – 1907 рр.

Перед тим, як далі розглядати поставлену проблему, треба зупинитися на змістовному наповненні терміну "соціалізм".

Цей термін користувався популярністю і серед соціал-демократів, які бачили в ньому першу фазу комунізму, і серед не марксистів, які мріяли про суспільство соціальної справедливості, і серед гітлерівців, які стояли на позиціях націонал-соціалізму.

У свою чергу, російські соціал-демократи поділялися на меншовиків, які примикали до ревізіоністської течії європейської соціал-демократії, і на майже відсутніх у Західній Європі прибічників Леніна, які дотримувалися екстремістської позиції "Маніфесту Комуністичної партії".

У 1918 році в Петрограді продукти розігрували у лотерею

Після завоювання влади Ленін навіть не став описувати в програмі своєї партії принадні картини другої фази комунізму з розподілом матеріальних благ за потребами.

Його цікавила перша фаза, метою якої була експропріація суспільства державою під відволікаючи гаслом "експропріації експропріаторів". Тому термін "соціалізм" у значенні, яке надавав йому Ленін, слід використовувати в уточнюючій формі: як комуносоціалізм.

У буржуазній революції традиційна форма правління залишається республікою або конституційною монархією. До влади приходить буржуазія, яка встановлює парламентський спосіб державного правління, тобто демократію.

Коли в країні встановлюється демократія, вона має тенденцію поширюватися, можливо не відразу на всі суспільні верстви.

Натомість пролетарська революція, яка претендує називатися соціалістичною, покликана здійснити "експропріацію експропріаторів", тобто великої буржуазії і поміщиків.

Бачимо, що між пролетарською і буржуазною революціями справді пролягає безодня. ця безодня ще більше поглиблюється, якщо не забувати про іншу мету вождів більшовицької партії – експропріацію дрібних власників.

Ставлячи на порядок денний одразу після завоювання влади питання про зміну соціального статусу тих, кого більшовики зневажливо називали "дрібною буржуазією" - дрібних виробників і землеробів, Ленін підкреслював: "Головне питання революції полягає тепер у боротьбі проти цих двох останніх класів. Щоб звільнитися від них, треба застосувати інші методи, ніж у боротьбі проти великих землевласників і капіталістів".

Транспарант над могилою убитого 30 серпня 1918 року голови петроградської ЧК Мойсея Урицького

Хто сказав, що потрібно ставити знак рівняння між пролетарською і соціалістичною революціями?

Хто вирішив, що Російську революцію з моменту захоплення влади більшовиками слід ототожнювати з соціалістичною революцією, а точніше – з комуносоціалізмом?

Обидва твердження належать переможцям і є найбільш стійкими стереотипами в мисленні кількох поколінь радянських людей, не виключаючи й останнього покоління – вже пострадянського.

Припустимо на мить, що Російська революція справді поділялася на дві протилежні за рушійними силами революції – буржуазну і пролетарську.

Буржуазна революція руйнує застарілі суспільні конструкції, які заважають розвиватися вже народженому раніше соціально-економічному укладу.

Пролетарська революція руйнує "мир насильства" і тільки після того ("а затем…") обіцяє: "Мы наш, мы новый мир построим, - кто был ничем, тот станет всем". Тобто тут усе – в майбутньому.

Пролетарська революція створювала умови для наступних дій – таких, які в радянську добу стали називатися "комуністичним будівництвом", а в сталінському "Короткому курсі історії ВКП(б)" - "революцією згори".

Той етап Російської революції, який дістав назву більшовицького перевороту, був відділений у часі від типологічно іншої, комуністичної революції.

Під час перевороту й наступного розгону демократично обраних Установчих зборів вожді більшовиків перетворилися з революціонерів на контрреволюціонерів.

Адже вони на довгі десятиліття забезпечили громадянам поневоленої ними країни "вибори без вибору", тобто позбавили їх набутого після повалення самодержавства колективного суверенітету.

Більшовики йдуть на радянсько-польську війну. На транспаранту напис - "йдемо бити польську буржуазію"

Проте в іншій, вже комуністичній революції воно знову перетворилися на революціонерів. Вся суть в тому, що новоявлені рятівники людства створювали спотворений світ уводячи підконтрольні їм народи на манівці історичного процесу.

Здійснювана вождями більшовиків комуністична революція почалася через декілька місяців після розгону Установчих зборів, як тільки Брестський мир дозволив їм звернутися до проблем внутрішнього життя.

Вона мала вигляд "соціалістичного будівництва" з постійним підкреслюванням недалекого "світлого майбутнього" - другої фази комунізму з розподілом матеріальних благ за потребами.

"Соціалістичне будівництво" здійснювалося у вигляді "революції зверху" і розтягнулося на два десятки років (1918 – 1938).

Комуністичну революцію з Російською поєднувало тільки бажання вождів пов’язати свою "революцію згори", яка здійснювалася не стільки пропагандою, скільки насиллям, з народною за характером Російської революцією.

Жодного парадоксу нема в тому, що опанована вождями більшовиків країна стала в 20–30-то рр. ХХ ст. справжнім "миром насилья", в якому застосувалися різноманітні форми репресій аж до геноциду.

Наостанок треба відповісти на ще одне запитання: чи можна обмежувати Російську революцію більшовицьким переворотом? Мабуть, не можна.

7 листопада 1917 р. більшовики узяли владу тільки в столиці колишньої імперії. Потім кілька місяців вони оволодівали країною, і цей процес пізніше дістав красиву назву: "тріумфальна хода Радянської влади".

Кінець реальної, тобто народної революції слід пов’язувати з розгоном у січні 1918 р. Установчих зборів – установи, з проголошення необхідності якої революція починалася.

Лише після їх розгону і встановлення радянської влади у переважній частині колишньої імперії більшовики з могли розпочати власну "революцію згори".

Демонстрація більшовиків у липні 1917 року у Петрограді під час спроби захопити владу

Чи має право на існування термін "робітничо-селянська революція"?

Один з лідерів українських національно-визвольних змагань В.Винниченко назвав більшовицький переворот "робітничо-селянською революцією". Чи мав він рацію?

Буржуазія, робітники і селяни брали активну участь у боротьбі з середньовічним самодержавством і в 1905 – 1907, і в 1917 рр.

Чому Микола ІІ порівняно легко подолав опір російського суспільства під час трьох років першої революції, але в другій революції спромігся утримувати владу приблизно з тиждень?

Яка частина суспільства стала найбільш грізним ворогом віджилих суспільно-політичних сил під час повалення самодержавства і на всіх пізніших етапах Російської революції 1917 р.?

Відповісти на це запитання нескладно: йшов третій рік світової війни.

Володимир Ленін з дружиною

Світова війна внесла вирішальні корективи в розстановку соціально-класових сил. Тут мова не йде про звичайний тягар війни та її ціну – це лежить на поверхні.

Справа в іншому: уперше війна перестала бути заняттям професіоналів і увірвалася майже в кожну сім’ю. На третьому її році навіть офіцерський корпус царської армії істотно демократизувався, постійно поповнюючись за рахунок вихідців з робітничо-селянських "низів".

Солдатська маса стала в основному селянська. По-перше, селянською була й країна. По-друге, кваліфіковані робітники не підлягали мобілізації, бо працювали на оборонних підприємствах.

Таким чином, правлячі кола імперії, самі того не бажаючи, об’єднали завжди розпорошених селян у великі колективи – поротно й побатальйонно, а на додаток вклали їм в руки гвинтівки з набоями і навчили користуватися ними.

Великі міста, й передусім – імперська столиця перетворилися на бази, де мобілізованих селян навчали, "збивали" у військові команди і посилали на передову – воювати за чужі їм інтереси.

Йти на передову чи залишатися у тиловому гарнізоні, бунтуючи проти влади – така дилема поставала тепер перед новобранцями.

Вони не мали ні політичних, ні психічних зв’язків з імперією, яка грабувала їхніх батьків під час селянської реформи (викупні платежі припинилися тільки з революцією 1905 р.) і продавала їхніх дідів разом з мисливськими собаками.

Отже, уперше і саме в Росії склалися об’єктивні умови для того, щоб селянська війна переросла в революцію.

З таких повідомлень мешканці Петрограда дізнавались про більшовицький переворот

Самодержавна влада була скинута не стільки лівими політичними партіями, не стільки опозиційною Миколі ІІ Державною Думою, навіть не стільки 200-тисячним політичним страйком петроградських робітників, скільки селянами в солдатській уніформі.

Микола ІІ втратив ґрунт під ногами, коли за його відречення висловилися головнокомандувачі фронтами і начальники штабу Верховного головнокомандувача. Їхня позиція визначалася тільки одним – настроєм у військах.

Царя скинули ради солдатських депутатів (на фронтах – солдатські комітети).

Ради і комітети утворювалися по всій країні. Проте ієрархічно побудованої радянської організації в країні не виникло.

Кожна рада функціонувала сама по собі й займалася суто місцевими справами. Склад рад і комітетів був плинним, тому що робітничі і військові комітети могли в будь-який момент відкликати свого депутата і надіслати іншого.

Нерідко вони очолювалися демагогами, які керувалися тільки особисто вигодою, зневажаючи законність і порядок.

Та всі розуміли, що раніше втілювані законодавством державні інтереси були інтересами вищих класів, і тільки повалення самодержавства створило умови для узгодження інтересів різних верств.

Разом з тим викликане гострою соціальною озлобленістю революційне насилля не сприяло узгодженню інтересів. Навпаки, воно створювало небезпеку громадянської війни. Радянський чинник в Російській революції був анархічним і деструктивним.

Двоканальна держава Владіміра Леніна

У "Маніфесті Комуністичної партії" на першому плані перебувала "пролетарська держава", покликана трансформувати приватну власність на "загальнонародну".

Запропонований для цієї держави спосіб управління Карл Маркс згодом назвав "диктатурою пролетаріату".

Вдумаємося, чи мали будь-яке практичне значення рекомендації "Маніфесту", який не розрізняв безструктурні людські спільноти (народ, суспільство, клас) від таких, що мали структуру з внутрішньою ієрархією (держава, партія, церква тощо)?

Клас не міг здійснювати диктатуру, власністю не міг володіти народ.

Російські більшовики захопили Київ у лютому 1919 року

І владою, і власністю могли розпоряджатися тільки спільноти, які мали внутрішню ієрархічну структуру. "Науковий комунізм" Карла Маркса і Фрідріха Енгельса був таким самим химерним ученням, як і повітряні замки попередніх комуністів-утопістів.

Як уявляв собі Карл Маркс диктатуру, ми не знаємо. Знаємо, однак, як уявляв її собі Владімір Ленін: "Наукове поняття диктатури означає не що інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв’язану владу, що безпосередньо на насильство спирається".

Виправдовуючи розгін демократично обраних Установчих зборів, він писав: "Або диктатура буржуазії (прикрита пишними есерівськими і меншовицькими фразами про народовладдя, учредилку, свободи та інше), або диктатура пролетаріату".

Нібито і Ленін, подібно Марксу, ототожнював спільноту, котра мала внутрішню структуру, тобто державу, зі спільнотами, що такої структури не мали – буржуазією, пролетаріатом.

Проте це не означає, що він був таким самим комуністом-утопістом, якими виявилися родоначальники "наукового комунізму". Ще під час революції 1905 р. Ленін зрозумів, яким чином можна об’єднати безструктурну спільноту (народ) зі структурною (держава).

У написаній тоді статті він, по-перше не побачив доцільності в тому, щоб Петербурзька рада робітничих депутатів "примикала цілком до однієї якої-небудь партії".

По-друге, уважав "недоцільним вимагати від ради робітничих депутатів прийняття соціал-демократичної програми і вступу до Російської соціал-демократичної робітничої партії".

Ленін в Кремлі

По-третє, закликав розглядати Раду робітничих депутатів як зародок революційного уряду всієї Росії, або вважав, що Рада повинна (що те саме, лише в іншій формі) створити революційний уряд.

Не сумніваючись у націленості Леніна на завоювання влади, неможливо собі уявити, що він бажав відсторонити свою партію від Ради, готової стати урядом.

Щоб зрозуміти підтекст статті, треба аналізувати разом із нею дії вождя більшовиків під час революції 1917 р.

Такий підхід дає підстави стверджувати, що вже в революцію 1905 р. Ленін розглядав ради робітничих депутатів як уряд, нерозривно пов’язаний з диктатурою власної партії. Як досягалася така нерозривність?

З одного боку, вимагалося організаційно відділити ради від партії більшовиків. З іншого, треба було забезпечити контроль за революційним урядом із боку цієї партії.

Це означало, що більшовики мали витіснити з рад інші партії й наповнити їх собою та співчуваючими тільки їм безпартійними депутатами.

Унаслідок цього партія більшовиків починала функціонувати у двох виглядах: як політична організація, що здійснювала під прикриттям "диктатури пролетаріату" власну диктатуру, і як ради, котрі мали управлінські функції, але в умовах диктатури були позбавлені самостійного значення.

Тобто партія і ради перетворювалися в одну політичну силу.

Ленін незадовго до смерті. Після жовтневого перевороту минуло п’ять років

Двоканальна держава з двома взаємопереплетеними вертикалями влади – партійною і радянською – була справді геніальним рішенням.

Адже створювалася влада, міцно пов’язана з народними масами й одночасно – незалежна від волевиявлення цих самих мас.

Потрібна була лише переконаність у тому, що партія більшовиків спроможна витіснити з рад інші партії і перетворити їх на додаткову форму свого існування.

Чи народилася в ході Російської революції диктатура партії більшовиків? У працях Леніна ми знаходимо тільки один випадок використання цього терміну замість симулякру "диктатура пролетаріату".

Виступаючи в гостро полемічному тоні, він тоді заявив: "Коли нам докоряють за диктатуру однієї партії і пропонують, як ви чули, єдиний соціалістичний фронт, ми говоримо: "Так, диктатура однієї партії! Ми на ній стоїмо і з цього ґрунту зійти не можемо"".

Це не означає, однак, що у вогні революції справді народилася диктатура партії більшовиків. Цей термін був таким же симулякром, як загальновживаний термін "диктатури пролетаріату".

На відміну від всіх існуючих тоді партій, в основу побудови партії більшовиків було покладено принцип "демократичного централізму", який вимагав беззастережного підпорядкування нижчих в ієрархії парткомів вищим.

Партійна маса мусила беззастережно коритися вождям.

Ленін не випадково назвав випестувану ним організацію "партією нового типу". Вона справді могла служити інструментом в руках вождів, які готові були розпочати експропріацію суспільства після придушення демократичної Російської революції.

Чужі гасла більшовицького перевороту

У перші місяці революції в робітничих і солдатських радах переважали меншовики та есери.

Тим не менш, після прибуття в Петроград у квітні 1917 р. з еміграції В.Ленін кинув у маси з броньовика гасло: "Вся влада – Радам!".

Відтоді термін "Ради" і похідний від нього – "Радянська влада" і більшовицькій орфографії зображалися з великої літери. Вождь більшовиків був переконаний, що вижене з рад меншовиків та есерів, якщо візьме на озброєння техніку нестримного популізму.

Ленін з котиком

Зрозуміло, що у більшовиків були власні гасла, зумовлені їхньою комуністичною платформою і тактикою боротьби за владу в умовах світової війни. Проте вони тимчасово відмовилися від них і взяли на озброєння радянські гасла.

Від серпня 1914 р. більшовики дотримувалися гасла перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську. Вони розуміли, що завоювати владу зможуть тільки в умовах внутрішньої і зовнішньої війни.

Перспектива громадянської війни їх не лякала, хоч вони передбачали її наслідки. "Всяка велика революція, а соціалістична особливо, - писав Ленін, - навіть якби не було війни зовнішньої, неможлива без війни внутрішньої, тобто громадянської війни, яка означає ще більшу розруху, ніж війна зовнішня!".

Ще на Першому всеросійському з’їзді рад 22 червня 1917 р. вождь більшовиків від імені своєї партії заявив: "Ніякого сепаратного миру з німецькими капіталістами ми не визнаємо і ні в які переговори не вступимо".

Проте народ прагнув покінчити з війною, в якій загрузла Росія, і Ленін узяв на озброєння радянське гасло "Мир – народам!".

Не менш популярним було радянське гасло "Землю – селянам!". Селяни, й відповідно ради солдатських депутатів вимагали зрівняльно поділити землю між тими, хто на ній працює.

Натомість більшовики заперечували зрівняльний поділ землі і вимагали створити на селі велике виробництво у формі радянських господарств (радгоспів) на базі поміщицьких маєтків, а також колективних господарств (колгоспів) на базі селянських засобів виробництва.

Сплячий Ленін

Коли у червні 1917 р. партія есерів включила зрівняльний поділ землі в свою програму, вона наразилася на жорстку критику з боку більшовиків. А в серпні більшовики привласнили цей есерівський, а насправді – селянський лозунг.

Гасло "Фабрики – робітникам!" ради робітничих депутатів і керівники партії більшовиків розуміли по-різному. Ради робітничих депутатів вимагали експропріації власності капіталістів і приватизації її трудовими колективами.

Вожді більшовиків вимагали націоналізації підприємств, тобто перетворення їх на власність нації (а фактично – контрольованої ними держави).

"Величезним перекрученням основних засад Радянської влади і цілковитим відмовленням від соціалізму, - говорив Ленін вже після жовтневого перевороту, - є всяке, пряме чи посереднє, узаконення власності робітників окремої фабрики або окремої професії по їх відокремлене виробництво".

До завоювання влади Ленін не дозволяв собі таких відвертих висловлювань.

Гасло "Свободу народам!" у більшовицькому виконанні теж не означало надання суверенітету пригнобленим народам Росії.

Реставруючи царську імперію у новій оболонці, Ленін скористався дуалізмом створеної ним влади й надав національним республікам, у тому числі радянській Україні, конституційну оболонку незалежних держав, але без будь-яких ознак суверенності.

Вивчаючи динаміку революційних гасел ленінської партії, ми бачимо, що напередодні збройного повстання вона поміняла, мов хамелеон, своє забарвлення і злилася за кольором з радами.

Завдяки гнучкій тактиці Леніна, який замаскував доктринальний екстремізм своєї партії під стихійний радянський екстремізм, більшовики оволоділи радами і перетворилися з їх допомогою на державну партію.

Ради завдяки негайно створеним органам державної безпеки стали безсилими додатками диктатури більшовицьких вождів.

Повалення самодержавства перетворило підданих царя на вільних громадян, які уперше почали користуватися колективним суверенітетом. Більшовицький переворот у жовтні 1917 р. надовго, аж до конституційної реформи 1988 р. позбавив суверенності громадян Радянського Союзу.



Станіслав Кульчицький
історик

Теми: Історія Росії, 1917