Українська правда
Історична правда

Вторгнення, анексія і гібридна війна. 5 років «російській весні»

22.03.2019 _ Тарас Кузьо
Версія для друку

«Російська весна» 2014 року була синтезом фашизму, сталінізму, російського націоналізму та російського православ’я, або тим, що Ларуель назвав червоним, білим і коричневим компонентами проекту «Новоросія».

5 років тому у ціні дні в Україні вже повномасштабно розгорталася так звана "російська весна". 20 березня Державна дума Російської Федерації ратифікувала договір про приєднання Криму майже одноголосно — проти виступив лише Ілля Пономарьов, чотири депутати не голосували.

21 березня договір одностайно ратифікований Радою Федерації і набрав чинності. "Історична правда" публікує уривок з книги Тараса Кузьо "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет" з люб’язного дозволу автора та видавництва "Дух і літера".

"Російська весна" 2014 року була синтезом фашизму, сталінізму, російського націоналізму та російського православ’я, або тим, що Ларуель назвав червоним, білим і коричневим компонентами проекту "Новоросія".

Голова департаменту громадських зв’язків Федерації єврейських громад Росії Борух Горін сказав: "Це ж зовсім не таємниця, що на боці російських маріонеток війну також ведуть справжні російські нацисти". Початок 2014 року на Сході України був "весняною порою для російських ультранаціоналістів і неонацистів".

Ідеологічно на "російську весну" помітно вплинули російські емігрантські фашистські та євразійськими автори міжвоєнного періоду, ідеї яких російська націоналістична думка засвоїла у часи пізнього Радянського Союзу та в незалежній Російській Федерації.

Російська воєнна політика супроти України, 2014–2015

Російську воєнну політику супроти України можна розділили на три компоненти. Перший – це відкрите вторгнення та анексія Криму, другий – прихована гібридна війна на Донбасі, третій – ще більш прихована підготовка українців та росіян до проведення терористичної кампанії в "Новоросії", тобто за межами ДНР і ЛНР у інших шести російськомовних областях.

Перший був успішним і натрапив на незначний опір українських силових структур у Криму. Другий був лише частково успішним при захопленні тієї частини Донбасу, яка стала ДНР і ЛНР.

 "Зелені чоловічки" у Криму

Фото: Український тижневик Міст

Останній, як і проект "Новоросія", обернувся принизливою невдачею. Гібридна війна Росії на Донбасі відбувалася в чотири етапи:

1. Січень-березень 2014 року, Анти-Майдан і місцевий заколот: сепаратисти були переважно місцевими мешканцями, дехто з них відбув підготовку в російських військових таборах, починаючи з 2006–2007 року, в часи президентства Януковича цих сепаратистів тренувала й фінансувала російська розвідка.

На допомогу їм прибули російські націоналісти, які посіли під час заколоту керівні посади (наприклад, активіст РНЄ ("Русское национальное единство") Губарєв – Т.К.).

2. Квітень-червень 2014 року, російський "спецназ" і націоналісти-добровольці: місцеві сепаратисти отримали фахову підтримку від прибулих із Росії "зелених чоловічків" (наприклад, Гіркіна – Т.К.) і російських націоналістів-добровольців.

У травні 2014 року Росія почала контролювати військові операції трьома способами. Сепаратистам була поставлена зброя для ураження українських літаків і вертольотів, перші переносні системи протиповітряної оборони (зенітно-ракетні комплекси для стрільби з плеча), а згодом і складніші в управлінні ракетні системи класу "земля – повітря".

В день інавгурації Порошенка на посаду президента України "спецназ" російського ГРУ в складі батальйону "Восток" напав на Донецьке летовище. Путін видав указ про заборону розголошення загибелі солдатів під час "спеціальних операцій".

3. Липень-серпень 2014 року, вторгнення і уникнення поразки – масовий приплив зброї й танків супроводжується інтенсивним обстрілом України з російського боку кордону з Україною, що змушує українську армію відмовитися від контролю над цим кордоном.

Явне російське вторгнення перешкодило розгромити сепаратистів і завдало принизливої поразки українським силам, спонукавши Порошенка до переговорів про угоду Мінськ-1. Росія вислала свій перший "гуманітарний конвой", який містив військове спорядження та персонал.

4. Вересень 2014 року, супровід "державного будівництва": у період між угодами Мінськ-1 і Мінськ-2 (вересень 2014 року – лютий 2015 року) ДНР і ЛНР потрапляють під повний російський економічний і фінансовий контроль, а сепаратистське ополчення перетворюють на збройні сили, що налічують 35–40 тисяч вояків, споряджених сучасним обладнанням і підпорядкованих російським командирам.

Існує три чинники, що єднають російський "спецназ", військових, розвідслужби і російських націоналістів-добровольців. Перший: ксенофобська неповага та страх перед Заходом, адже в Росії всі вважають, буцім їхня країна "оточена імперіалістами, які прагнуть розчавити Росію".

 Російський "спецназ" в українському Криму

Фото: iPress.ua

Другий: антидемократична радянська ностальгія та підтримка авторитарної Росії, або те, що Сурков назвав "суверенною демократією". Третій: шовіністичний погляд на Україну як штучну країну і расистський погляд на українців як частину "русского" народу.

Українські сили безпеки і АТО

Воєнну компоненту конфлікту на Донбасі слід розділити на дві фази. Перша тривала у квітні-липні 2014 року, коли Україна з її нечисленними збройними силами та добровольчими батальйонами, багато з яких були укомплектовані ветеранами Євромайдану, перемогла російських маріонеток і повернула під свій контроль західну та південну частину Донеччини й північну частину Луганщини.

Упродовж цього періоду Росія утримувала на Донбасі обмежену кількість вояків "спецназа" ("зелених чоловічків") й офіцерів розвідки, а російські маріонетки були дезорганізовані та кепсько керовані.

Друга фаза розпочалася влітку 2014 року, коли Путін, відчуваючи, що його маріонетки опинилися на межі поразки, вторгся в Україну. У влаштованому росіянами та російськими маріонетками Іловайському "котлі" загинули 366 українських солдатів, тому він відомий як "український Сталінград", ще 429 солдатів і добровольців були поранені, а 128 осіб потрапили в полон.

Наступного місяця Порошенко підписав угоду Мінськ-1. У період між угодами Мінськ-1 і Мінськ-2 (вересень 2014 р. – лютий 2015 р.) Путін збільшив кількість службовців російських сил безпеки в Україні та підпорядкував російських маріонеток російським військовим і розвідникам; маріонетки були реорганізовані та забезпечені високоякісним військовим спорядженням.

Різношерсті загони першої фази конфлікту перетворилися у другій фазі на організовану силу, що налічувала 35–40 тис. вояків, себто більше, ніж збройні сили 14-ти членів НАТО з-поміж 28-ми.

Безвідносно до Мінських угод, Путін продовжував постачати озброєння та військовослужбовців на Донбас і створювати великі нові бази неподалік україно-російського кордону.

 Бійці батальйону "Донбас" виносять пораненого під час Іловайського "котла"

Фото: politeka.net

Російські плани передбачали створення восени 2014 року повноцінних збройних сил російських маріонеток у складі семи піхотних бригад, однієї артилерійської та однієї танкової бригади і кількох батальйонів "спецназа".

Саме тоді, коли Путін використовував угоди Мінськ-1 і Мінськ-2 для створення армії російських маріонеток, США, Канада та ЄС відмовлялися постачати в Україну оборонну військову техніку.

Західні уряди та ОБСЄ пояснювали це тим, що Мінським угодам слід дати час, аби всі побачили, що вони "працюють", – проте Путін скористався припиненням вогню для зміцнення позицій Росії.

Порошенко так і не розпочав повномасштабної війни проти російських маріонеток та їхніх російських господарів на Донбасі, і тому це протистояння назвали АТО*.

*Антитерористичну операцію на Донбасі розпочав 14 квітня 2014 року в.о. президента Олександр Турчинов, завершив своїм указом президент Петро Порошенко 30 квітня 2018 року. Відтак о 14.00 30 квітня 2018 року на Донбасі розпочалася Операція Об’єднаних Сил (ООС).

Залучені для проведення АТО українські збройні сили були обмежені за визначенням, їх вистачало лише для того, щоб спинити втілення стратегії Путіна, мета якої полягала у опануванні восьми областей "Новоросії", але їх бракувало, щоб виграти війну, повернувши всю територію, загарбану Росією.

70 тис. вояків Збройних Сил України, дислоковані в АТО, – це вдвічі менше, ніж у 1940-х роках налічувала Українська Повстанська Армія (УПА), і приблизно стільки ж, як було в Українській Галицькій Армії в 1918–1919 роках і в Армії Української Директорії в 1918–1919 роках.

Також це набагато менше, ніж 4,5 мільйони українців, мобілізованих до радянських збройних сил під час Другої світової війни. Україна потребуватиме значної мобілізації призовників і резервістів та використання повітряних сил, якщо вона вирішить розпочати військову операцію, щоб перемогти російських маріонеток.

Російські напади на Іловайськ, Дебальцеве та Новоазовськ у серпні 2014 року та в лютому 2015 року були короткочасними набігами. Пересічні російські військові підрозділи не мають такого спорядження, як "спецназ", морські піхотинці і десантники, котрі захопили Крим.

"Зелені чоловічки" в Криму

Фото: Цензор.НЕТ

 

Галеотті пише, що 50 тисяч, ба навіть 100 тисяч вояків недостатньо для прокладення "наземного мосту" до Криму. Добре оснащених російських збройних сил вистачає для обмежених вторгнень із використанням спеціальних сил та елітних (авіаційних і військово-морських) підрозділів, якими підсилили російських маріонеток і завдяки яким українцям завдали принизливої поразки.

Росія здатна на конфлікти низької інтенсивності та зовнішнє втручання, але не на повномасштабне вторгнення, яке вимагає використання призовників та авіації, ні першого, ні другого не приховаєш, провадячи гібридну війну.

Росія вважає за краще удаватися до гібридної війни, а не провадити повномасштабне військове вторгнення в країну, набагато більшу, ніж Молдова та Грузія, де значно менші російські сили завдали центральним урядам поразки.

Південна Осетія розташована всього за 30 кілометрів від Тбілісі, тимчасом, щоб доїхати з Донецька до Києва швидким потягом, потрібні сім годин. Ґалеотті вважає, що російська армія залишається оборонною, не здатною до зовнішніх вторгнень.

Мобілізація 90 тисяч російських військових навесні 2014 року охопила 28 різних військових підрозділів. До лютого 2015 року російські війська на Сході України довелося комплектувати службовцями з десяти російських армій, тобто майже усіх, за винятком двох, розташованих на теренах від Владивостока до Курильських островів.

Дефіцит персоналу спонукав до залучення цілих підрозділів із Бурятської автономної республіки, переміщених за тисячі кілометрів від місця дислокування разом із танками для війни на Східній Україні.

У низки фальшивих "проросійських бойовиків" виявилися "азіатські риси обличчя, характерні для росіян з-за Уралу, але чужі для України". Навряд чи російське керівництво вірило, що можна успішно видавати бурятів без російських військових відзнак за місцевих російських маріонеток.

Гатчинґс і Тольц пишуть, що буряти вважають свою батьківщину "колискою євразійської культури", і переконані, що бурятський регіон "сприяє розкриттю росіянами своєї справжньої самобутності".

 Бурятський "ополченець" "Ваха"

Скрін

У Дебальцевому 5 000 з-поміж 8 000 російських вояків були професійними службовцями-контрактниками. Проте російським фаховим військовим знадобилося багато часу, щоб витіснити з Донецького летовища українських кіборгів.

Для тривалішого вторгнення та окупації України Путіну довелося б ужити половину або й більше своїх 800 000 збройних сил, оскільки Україна набагато більша, ніж Молдова, де російські війська діяли на початку 1990-х років, чи Грузія, проти якої Росія воювала у 2008 році.

Спроба створити сухопутний "міст" через Маріуполь до Одеси буде чимось неймовірним, позаяк армії вторгнення доведеться пересуватися великою територією через чотири області та непривітну місцевість.

Гібридна війна успішна тільки тоді, коли "зелені чоловічки" можуть сховатися серед місцевих прихильників, яких виявилося непросто знайти навіть на більшості теренів Донбасу. Путінська головоломка в Україні полягає в тому, що його "російський світ" непопулярний за межами ДНР і ЛНР, а це означає, що російські окупаційні сили натраплять на ворожість місцевого населення та добре організовану партизанську війну.

У роки Другої світової війни українські націоналісти та сталінський режим мобілізували 300 000 партизанів. Російський доброволець-нацист, який воював разом із російськими маріонетками, розповів:

"Ти починаєш пояснювати, що ти російський націоналіст, який прийшов сюди, щоб воювати за "Новоросію", за російський народ", а вони кажуть: "Які росіяни? Ми українці. Що за "Новоросія"? Ми хочемо жити автономно від Росії та України".

На першому етапі конфлікту чималу частину бойових дій провадили українські добровольчі батальйони. Хоча західні медії зосередили увагу на націоналістичних і фінансованих олігархами добровольчих батальйонах, котрі становили меншість з-поміж 50 формувань, але набагато цікавіше, що значна частина добровольців у націоналістичних батальйонах була російськомовними.

Командир батальйону "Азов", уродженець Харкова Андрій Білецький зазначив, що "половина "Азова" говорить російською мовою. Але вони вмирають і вбивають за Україну".

 Бійці Добровольчого українського корпусу "Правий сектор"

Фото: 5 канал

Сотні етнічних росіян з України та Росії, які воювали у "Правому Секторі" та "Азові", пояснювали свою підтримку України не антиросійськими мотивами. "Помор" із Мурманська розповів: "Це не російсько-українська війна. Це війна між ватниками і неватниками, путінцями та антипутінцями".

Антипутінський активіст Ілля Богданов додав, що путінський режим насправді не націоналістичний, оскільки не піклується про свій народ і звинувачує в усіх соціальних проблемах Захід.

"Справжній націоналіст визнає помилки своєї країни і намагається їх виправити", – додав він. Богданов зазначив, що деякі російські націоналісти підтримали "Євромайдан", проте Путін звабив їх, приєднавши Крим.

Добровольчі батальйони не були "набродом неконтрольованих ультраправих екстремістів", а мали "високий рівень мотивації та патріотичного обов’язку". Патріотизм українців проявився на Донецькому летовищі, захисники якого отримали прізвисько "кіборги" за те, що витримали облогу російських маріонеток і фахових російських військових, у тому числі морських піхотинців, упродовж 242 днів від травня 2014 року до січня 2015 року.

"Кіборги" та вояки українських аеромобільних бригад із Житомира і Миколаєва, двох областей, які зазнали непропорційно високих втрат особового складу, були високо мотивовані й добре навчені, тож завдали значних втрат російським військовим і маріонеткам.

На другому етапі конфлікту всі добровольчі батальйони були інтегровані в Збройні Сили та Національну гвардію, і попри висловлювані раніше побоювання, жоден із них не став приватною армією олігархів і не відмовився підкорятися київській владі.

Без добре організованого громадянського суспільства та військових добровольців Україна в 2014 році зазнала би поразки, а її державність і суверенітет опинилися би під великою загрозою.

Перемоги на полі бою та припинення путінської агресії значною мірою завдячують цим добровольчим батальйонам, резервістам і громадянському суспільству, а не Генеральному штабу, спосіб мислення якого досі визначають радянські штампи.

Маріуполя не вдалося би повернути, і Південь України не вдалося би захистити від зазіхань російських маріонеток без підрозділів високо мотивованого батальйону "Азов".

 Батальйон "Азов". Бій за Маріуполь

Помаранчева революція і Євромайдан показали стійкість і силу духу українців, їхню здатність адаптуватися та використати всі доступні їм ресурси. Україна, на відміну від Заходу, не є суспільством бездумного споживання, і "речі" тримають на складі, якщо вони можуть знадобитися в майбутньому. Як кажуть українці: "Може придатися".

Під час Євромайдану активісти сконструювали саморобні базуки та катапульти, а добровольчі батальйони перетворювали повсякденні транспортні засоби в БТР.

Багато з цих навичок пошуку продовольства, добування старих запасних частин і організації збору пожертв успадкували групи громадянського суспільства, які далі допомагають Збройним Силам і Національній гвардії.

З-поміж усіх українських олігархів лише Коломойський посів патріотичну позицію, погодившись стати головою державної адміністрації області, що сусідить із зоною війни, та фінансувати добровільні батальйони.

Пінчук і Ахметов відмовилися від пропозиції очолити держадміністрації в Запоріжжі й Донецьку. Коломойський сказав: "Коли відбулася революція, я показав, на що здатний", і додав: "Я був на боці української держави в її найважчі миті".

Коломойський профінансував батальйони "Дніпро" і "Донбас" та посів дуже жорстку позицію в Дніпрі проти будь-яких проявів сепаратизму, навіть пропонуючи винагороду у розмірі 10 000 доларів за кожного полоненого російського солдата.

В одному з повідомлень стверджується: "Коломойський забрав кількох сепаратистських лідерів, які пройшли підготовку в ГРУ, на прогулянку в лісі, де з ними було проведено роз’яснювальну роботу, як слід любити Україну. І сепаратистська загроза просто зникла".

Українську владу непокоїла незалежність добровольчих батальйонів та загроза з їхнього боку для політичної стабільності. Проте державний переворот був малоймовірним, і навіть націоналістів дратувало, що Порошенко не розуміє: політична нестабільність вигідна лише Путіну.

Хоча і стриманість націоналістів мала певні межі, що видно із заворушень під стінами парламенту в вересні 2015 року, коли розглядалося питання про надання "особливого статусу" ДНР і ЛНР, під час яких загинули троє вояків Національної гвардії.

Наявність зброї на руках у приватних осіб залишатиметься клопотом для влади. Напрузі між українськими патріотами та владою не слід дивуватися, адже солдати, Національна гвардія та добровольці воювали за Україну, а не за Порошенка, який поки що не виправдав їхніх сподівань на справедливе покарання винуватців убивств на Євромайдані і лідерів колишнього режиму, котрі довели Україну до банкрутства та вчинили державну зраду.

Патріотично налаштовані українці, добровольці та вояки в зоні АТО хочуть мати певність, що їхні зусилля "не будуть змарновані для захисту корисливих інтересів або збереження нефункціональної системи".

 Добровольці. 41-й батальйон територіальної оборони "Чернігів-2"

Фото: Михайло Жирохов – Патріоти України

Аналізуючи сили безпеки України під час російсько-української війни, варто розглянути шість чинників:

1. Чисельність і якість Збройних Сил України скорочувалася упродовж усього періоду незалежності України. Натомість президент Янукович і партія регіонів провадили навмисну, цілеспрямовану та зрадницьку політику руйнування Збройних Сил України, і навесні 2014 року в України було лише 6000 вояків, якими вона могла скористатися для оборони.

Хоча Янукович і його союзники втекли до Росії, а дехто живе в Монако, Австрії та Великобританії, де вони придбали нерухомість, частина з них засідають у парламенті в складі Опозиційного блоку.

Важко повірити, що голова адміністрації Януковича Льовочкін, який фінансує діяльність Опозиційного блоку, не знав про зраду Януковича. Газове лобі в Україні залишається недоторканим через давні стосунки з Порошенком, які були формалізовані під час зустрічі у березні 2014 року в Відні.

2. Президент Кучма розпустив Національну гвардію в 2000 році, оскільки не хотів переведення її під спільний контроль президента й парламенту. Національну гвардію було відроджено в 2014 році, коли вона замінила внутрішні війська МВС, успадковані від СРСР.

3. Громадянське суспільство продовжує надавати ресурси у формі харчових продуктів, транспорту, ліків і медичного обладнання, одностроїв, теплих постільних речей та військової техніки, як от біноклі нічного бачення і тепловізори, військовим і Національній гвардії в АТО.

Українські волонтери, які допомагають армії та Національної гвардії, витрачають тисячі доларів своїх власних грошей на те, щоб себе спорядити. Спорядження для "Дениса", волонтера "Кіборга", який воював на Донецькому летовищі, оплатила приватна компанія, в якій він працював у Києві.

Часто обладнання, яке постачало міністерство оборони, було неякісним, і волонтери мусили вдаватися до пошуку продуктів харчування, придбання потрібних речей і збору пожертв. Витрати на бронежилети, зброю, гвинтівки, прилади нічного бачення, однострої з розрахунку 2000–2500 доларів на особу – це велика сума для будь-якого українця.

В квітні 2015 року у Волновасі я став свідком того, як український армійський офіцер отримував від цивільних волонтерів уживані американські штани з уніформи, позаяк ті, якими їх спорядили по службі, були поганої якості.

Через рік я поїхав з волонтерами громадянського суспільства на лінію фронту на Донбасі, де вони роздавали колишню британську армійську форму, що була кращої якості та мали вищу протипожежну опірність, а водночас коштувала вдвічі менше, ніж українська (800 у порівнянні з 1500 гривень).

Для української держави головна проблема, що виникла внаслідок придбання українськими добровольцями обладнання або збору пожертв, полягає в тому, що ця допомога залишається їх особистою власністю після повернення з лінії фронту.

Збільшення обігу зброї на чорному ринку призвело до того, що вартість автомата Калашникова знизилася в чотири рази – від 800 до 200 доларів. Як мені сказали, кулі можна роздобути за ціною пляшки горілки.

 Волонтерка АТО

Фото: Анна Сенік (Ładna Kobieta) – LiveJournal

4. Млява президентська політична воля до боротьби з корупцією означала продовження корупції в міністерстві оборони, де обладнання закуповують через посередників, а не постачають безпосередньо від виробників у військові підрозділи.

Групи громадянського суспільства та приватні волонтери мусили купувати обладнання, використовуючи готівку для спорядження підрозділів війська і Національної гвардії. Добровольці та прихильники батальйону "Азов" зібрали 1 млн. гривень на закупівлю обладнання для підрозділу, який офіційно входить до складу Національної гвардії МВС.

Генпрокуратура ніколи не реагувала на корупцію в міністерстві оборони, і "важко повірити, що уряд не знає про це". Якщо однострої української армії коштують удвічі більше, ніж британська уніформа, проте мають гіршу якість і вогнестійкість, неодмінно наявна корупція. Дійсно: "Чому бійці мусять за гроші отримувати в держави те, що держава повинна поставляти їм безоплатно?"

5. Те, що Порошенко покладається на стару гвардію та олігархів Сходу й Півдня України, гальмує військову реформу та боротьбу за правосуддя і провадить до воєнної катастрофи. Армія України потребує повного капітального оновлення, а не легкого рихтування, як ми це бачимо у поквапливій зміні міністрів оборони після Євромайдану.

Непотизм і корупція помітні на рівні старших офіцерів – в Україні було цілих 400 генералів, коли тимчасом у США лише 40! 75% клопотів української армії породжені власне генералітетом. Інші проблемні сфери – це лихі комунікації, брак взаємодії військових підрозділів на лінії фронту, а також некомпетентні та пронизані ворожою агентурою розвідувальні служби.

Донбаський конфлікт продемонстрував слабку координацію між підрозділами, відсутність спільних радіочастот, порушення безпеки через постійне використання мобільних телефонів та плутанину тактики зі стратегією.

Під час Іловайського "котла" українська військова розвідка повідомляла протилежне тому, щоб насправді відбувалося на місцевості, що призвело до "українського Сталінграду".

Не тільки українські генерали були відтяті від реальності на фронті під Дебальцевим, але й президент Порошенко, котрий, за словами західного дипломата, неодноразово "по-ідіотськи" заперечував існування "котла" (де були оточені українські війська).

6. Попри те, що Україна прагне отримувати оборонну військову техніку із Заходу, вона ніколи не планувала купувати там спорядження. Постачання військової техніки безглузде, якщо воно не відбувається разом із підготовкою та реформуванням Генерального штабу й корпусу старших офіцерів України.

 Фото: Укрінформ

Під час хаотичної втечі з Дебальцевого українські військові покинули напризволяще два американські протитанкові радари. Україна може купувати зброю, позаяк на неї не поширюється жодне міжнародне ембарго на постачання зброї, а вторгнення Росії та анексія Криму засуджені ООН, ОБСЄ, НАТО та ЄС.

Російські сили та гібридна війна

Взимку та навесні 2014 року російські силові структури в Україні складалися з таких підрозділів:

1. Морська піхота і військово-морські розвідувальні служби Чорноморського флоту, що діють із радянських часів у порту Севастополя та Криму. Ці підрозділи допомагали російським "зеленим чоловічкам" із ГРУ анексувати Крим навесні 2014 року.

2. Починаючи з 2010 року російська зовнішня та військова розвідка глибоко вгніздилися усередині СБУ та української військової розвідки, працюючи над підготовкою, фінансуванням та оснащенням ворожих до Євромайдану груп, проросійських угруповань і майбутніх російських маріонеток на Сході та Півдні України й у Криму.

3. В квітні 2014 року російські "зелені чоловічки" зі "спецназа" вторглися на материкову Україну з Криму. Вони були чудово підготовлені для ведення війни в місті, споруджували укріплення та надавали приховану підтримку неорганізованим протестуючим. Вони також напали на державні й урядові будівлі, а потім передали контроль над ними російським маріонеткам.

4. Від серпня 2014 року на Донбасі та на українсько-російському кордоні були розміщені великі російські військові підрозділи.

Одним з найвідоміших російських підрозділів керував Гіркін, котрий зізнався, що це він "спустив гачок війни". Він стверджував, що проросійські лідери з Донбасу, Харкова, Одеси та Миколаєва вирушили до Криму, щоб знайти підтримку для своїх заколотів.

Вони й Гіркін були переконані, що Путін дасть наказ російським військам вторгнутися у Східну Україну "для захисту російськомовних", а відтак анексує "Новоросію", як вчинив у Криму. Проте, цього не трапилося, і чималі сили російських військ прийшла на допомогу російським маріонеткам лише в серпні 2014 року, коли ті опинилися на межі поразки.

Відтоді Путін визнав, що російські маріонетки не зможуть вистояти без масованої військової допомоги Росії. Улітку 2014 року Путін більше не міг приховати "той факт, що російські гроші, зброя та цілком ймовірно бійці течуть через кордон".

Бойовик "спецназа" ДНР визнав, що російська підтримка має вирішальне значення і що Росія надає "дисципліновані та добре підготовлені війська", а тимчасом російські генерали керують "масштабними операціями".

 Терорист Ігор Гіркін

Фото: Цензор.НЕТ

Хоча Путін та інші російські очільники продовжували заперечувати наявність російських збройних сил, свідчення їхньої присутності були очевидні незалежним російським медіям, соціальним мережам, західним журналістам на Сході України, українським медіям, зафіксовані завдяки супутниковим знімкам і джерелам США та НАТО.

Українська військова розвідка оприлюднила докладний список російських офіцерів, які контролюють підрозділи російських маріонеток. "Белінґкат"* (англ. Bellingcat)– дослідницька пошукова мережа, заснована британським журналістом і блогеромЕліотом Гіґґінсом у 2012 році, яка розслідує поточні події, використовуючи аналіз інформації з відкритих джерел (відео, мапи та фото); від 2015 року публікує великі розслідування про війну Росії проти України. – Т.К.) надав поглиблений аналіз медалей, що ними були нагороджені російські солдати, які воювали в Україні. Правозахисні організації надали незаперечні докази обстрілу України з території Росії влітку і восени 2014 року.

До весни 2015 російські солдати на Сході України більше не приховували своєї присутності. У березні 2016 року заступник голови місії ОБСЄ в Україні Александер Гаґ визнав, що ОБСЄ упродовж двох років спостерігала за постачанням російських військ і зброї в Україну.

Путін можливо і далі продовжував би фарс із запереченням присутності своїх військ на Сході України, проте росіяни і лідери російських маріонеток на місцях більше не відкидали цього.

Російський націоналіст-доброволець Дмитро Сапожніков, який прибув із Санкт-Петербурга, заявив, що більше вже не секрет, що загонами сепаратистів командують російські офіцери:

"Всі це визнають, і росіяни визнають це... Завдяки російським силам ми можемо швидко висуватися на позиції". Він додав, що всіма великими операціями керують російські офіцери: "Вони складають плани разом з нашими командирами".

Російський націоналіст-доброволець підтвердив, що всі офіцери високого рівня, які були "на чинній службі" від бригади до батальйонного рівня, – росіяни, і військова техніка також російська.

"Російські радники є безпосередніми командирами на місцях і задають військовий ритм усієї машини", – сказав російський доброволець-нацист. "Можливо, під час локальних сутичок [російські маріонетки] беруть безпосередню участь і дають накази, проте загалом батальйони відстежують, контролюють і дають їм накази російські воєнні радники, які, в свою чергу, отримують розпорядження, звичайно ж, із Москви".

Росія постачала на Донбас важке устаткування з травня 2014 року, деякі різновиди його, скажімо танки Т-72 133, були поставлені на озброєння в армію щойно в 2013 році.

 Фото: Миротворец

Заступник командувача Сухопутними військами Російської Федерації генерал-полковник Олександр Лєнцов здійснював загальне командування збройними силами російських маріонеток.

Російські генерал-майори Олексій Завізьон, Ігор Тимофєєв, Валерій Асапов були ідентифіковані як командувачі армійських корпусів російських маріонеток. Високопоставлені російські офіцери відіграли особливо важливу роль у жорстоких нападах, зокрема під Іловайськом і Дебальцевом.

У останньому бою перемогу здобули три російські бойові загони, 90% особового складу яких були російськими військовими, а решта – російські маріонетки і козаки. Російська армія "несе на собі основне навантаження бойових дій", і свідчення про це "зараз надходять від російських журналістів або матерів загиблих вояків".

Російські силові структури в Україні та на її кордонах були створені не для вторгнення, а задля навчання та оснащення російських маріонеток і російських націоналістів-добровольців.

За попередніми підрахунками, величезний арсенал російської військової техніки, поставленої донбаським маріонеткам, включає 600 танків, 1 300 БТР, 700 артилерійських гармат і 500 реактивних систем залпового вогню.

При аналізі гібридної війни Путіна та військових опцій Росії слід мати на увазі три важливі аспекти:

1. Гібридна війна успішна лише за умови місцевої підтримки, яка наявна лише на невеликій частині Донбасу на сході Донецької і півдні Луганської області. Гіркіну довелося відступити із заходу Донеччини, проросійські сили були розбиті в Маріуполі, вони не змогли створити базу на півночі Луганщини.

У цих трьох регіонах місцева підтримка російської гібридної війни була слабкою. Якщо це вірно для цих трьох теренів Донбасу, це ще більшою мірою стосується інших шести областей "Новоросії", де гібридна війна не могла бути успішною через низький рівень місцевої підтримки.

2. Російські маріонетки, якби вони діяли самостійно без підтримки Росії, зазнали би поразки в серпні 2014 року, їх і сьогодні переможуть, якщо Росія не забезпечить їм гарантій безпеки.

Для них "Донбас сам по собі не може забезпечити ресурсів для продовження війни на сучасному рівні військових дій", і без російської підтримки "вони приречені".

3. Поразка російських маріонеток означатиме кінець впливу Путіна на Україну.

Українські "кіборги" на Донецькому летовищі в основному протистояли російським військовим, у тому числі морським піхотинцям, чиї військові відзнаки помилково показав канал "Раша тудей". "Мова, якою вони говорили, акцент, жаргон, словниковий запас – усе було російським. Російським, а не притаманним росіянам з України".

 Російські військовослужбовці на Донбасі

Скрін

Путін заявив, що не допустить поразки своїх маріонеток на Донбасі, а політику Росії один очільник описав так: "Усе, що слід зробити, буде зроблено, включно з прямим воєнним втручанням при потребі".

Україну, до того ж, стримує реакція Заходу на будь-яку українську воєнну атаку. Розмови про те, як мати торт і їсти його: багатовекторний підхід Путіна до конфлікту передбачає, з одного боку, участь у мирних переговорах, а з іншого – постачання озброєнь, вишкіл персоналу і керівництва, що розпалює конфлікт.

Українські Збройні Сили дали Росії у 2014–2015 роках рішучу відсіч, і "якщо їх озброїти та організувати, вони піднімуться на бій. Вони мають глибоке переконання". Путін дуже "недооцінив стійкість України". Повномасштабне російське вторгнення в Україну передбачає наступне:

1. Готовність погодитися на ще жорсткіші санкції в той час, коли російська економіка та фінансова система перебувають у розпачливому стані.

2. Готовність вивести російські війська зі стратегічних пунктів на китайському кордоні, в Середній Азії, Калінінграді та Кавказі.

3. Надання ресурсів для підтримки довгострокового окупаційного режиму.

4. Виділення великих коштів для того, щоб купити місцевих співучасників.

5. Посідання засобів для боротьби з масштабним повстанським рухом на значній території, де три чверті населення звинувачують Росію у конфлікті з Донбасом.

Російські війська забезпечують командну та контрольну функції, експлуатують складне військове обладнання (скажімо, управляють системами керування ракетним комплексом "Бук" - Т.К.) і утворюють "своєрідну паралельну командну структуру, відповідальну перед Москвою".

Генерал-лейтенант Фредерік "Бен" Ходжес, командувач Об’єднаного командування ОСВ НАТО сказав: "Це пряме російське військове втручання... вони не сепаратисти, вони маріонетки президента Путіна".

Російських маріонеток "підсилили російськими вояками, керованими російською розвідкою і озброєними сучасною російською зброєю, яка безкарно переміщується через кордон".

Підрозділи дивізії імені Дзержинського МВС Росії стежать за запіллям формувань росіян і російських маріонеток через ненадійність, а подекуди й боягузливість російських маріонеток, про що свідчать російські військові, а також щоб запобігти дезертирству серед росіян. Не всі російські солдати щасливі, що їх використовують як "гарматне м’ясо".

 Фото: Наша Рада

Російська гібридна війна включала в себе політичну підривну діяльність, торгівельну війну, територіальну дестабілізацію, політичну пропаганду та обман. Вілсон описує гібридну війну як розширення вітчизняної практики назовні – це зовнішня політика у формі рейдерства.

Цей тип зовнішньої політики Росії є формою корпоративного рейдерства, спрямованого на крадіжку територій і активів у сусідніх країн із використанням воєнізованої форми політичної технології, що поєднує в собі заперечення усього, цинізм і подвійні стандарти.

Військове спорядження та інші матеріали росіяни доправляли "гуманітарними конвоями", де система працювала так: "Гаразд, ви отримаєте гуманітарну допомогу, але не все це гуманітарка. Ви візьмете свою частку, а військові візьмуть свою". Місія США в ОБСЄ (тобто уряд США) заявила у лютому 2015 року:

"Сепаратистський рух на цьому етапі є де-факто прибудовою російських військових та інструментом російської національної влади. Російські військові запровадили на Сході України потужну командну структуру, починаючи від російських офіцерів Генерального штабу, які здійснюють нагляд за операціями, і до молодших офіцерів.

Російський персонал забезпечує зв’язок, збір розвідувальних даних, здійснює прямі військові операції та допомагає коригувати артилерійський вогонь. Бойовики сепаратистів публічно визнали, що вони діють за інструкціями з Москви".

Камуфлювання російських військ таким чином, щоб приховати розпізнавальні знаки державної приналежності або вдавати місцевих маріонеток, – стратегія не нова, її використовував НКВД у 1940-х роках для боротьби з УПА в Західній Україні.

Загони НКВД носили однострої УПА та чинили масові убивства селян, а зображення убитих радянська пропаганда використовувала тоді, щоб продемонструвати звірства "українських фашистів".

У пострадянську епоху Україна вперше скуштувала усього цього на виборах 2004 року, коли російські політтехнологи, які працювали на кампанію Януковича, скористалися концепцією "спрямованого хаосу".

Гібридна війна – це воєнізована форма "спрямованого хаосу", що включає в себе агітацію та пропаганду, захоплення державних інституцій, повстання та "ерзац"-війни.

В обох випадках "спрямований хаос" та гібридна війна мають конкретні політичні цілі, чи йдеться про дискредитацію Ющенка та його поразку на виборах 2004 року, чи про більшу мету – блокування європейської інтеграції України та покарання лідерів Євромайдану за повалення Януковича.

Щоб атакувати Дебальцеве та "бомбити хохлов", російські військові прибули з Бурятської Автономної Республіки, намалювали нове маркування на своїх танках і відірвали відзнаки та шеврони з одностроїв. Усі різновиди ідентифікації (в т. ч. цивільні паспорти та військові квитки – Т.К.) й мобільні телефони у військовослужбовців відібрали на ростовській тренувальній базі поблизу українського кордону.

Поранений росіянин-бурят розповів незалежній "Новой газете": "Нам сказали, що на навчання, але ми знали, куди їдемо. Ми всі знали, куди їдемо. Я уже був морально і психічно налаштований, що доведеться на Україну. [...] Зрозуміли всі, що кордон перетинаємо".

 Фото: Олена Костюченко / "Новая газета"

Важливим аспектом гібридної війни в Росії є послідовна брехня, у якій Путін дуже добре підкований. Під час вторгнення у Крим Путін заперечував, що "зелені чоловічки" – це російські військові, а коли журналісти наполягали, відповів:

"Погляньте на пострадянський простір. Там повно форми, схожої на [російську військову] форму… Підіть у крамницю в нас, і ви придбаєте там будь-яку форму". А через місяць він визнав, що то були російські військовослужбовці.

Лавров відповів так само на Мюнхенській конференції з питань безпеки в лютому 2016 року, коли Порошенко показав російські паспорти мертвих і полонених солдатів. Основні принципи поглинання Криму існували упродовж багатьох років, принаймні з 2008 року, пише Тренін.

Померанцев описав спільний для Путіна й Лаврова шахрайський виверт, які слідують радянській традиції "маскировки", де "життя – це лише один блискучий маскарад, де кожна роль і будь-яка позиція чи переконання змінюються".

Путін та інші російські лідери завжди брехали про присутність російських військ на Донбасі і продовжують нахабно брехати далі. "Жодних російських армійських підрозділів чи військових інструкторів на Південному Сході України не було й немає", – сказав Путін.

Російські військові представники заперечували, що на українському кордоні тривають маневри, що Україну обстріляли з боку Росії, а тимчасом російські війська вже були в Україні.

Що ж, настільки категорична брехня могла би спрацювати кілька десятиліть тому, але не сьогодні, в епоху супутників і соціальних мереж, тож неодноразові російські заперечення викликали роздратування в західних лідерів.

Заперечення присутності російських військ в Україні було, звичайно, невибагливим. Курков нагадав про це росіянам: "Справді? – а що там було в Криму?".

Основні джерела відкритої інформації для потреб розвідки про російські війська та жертви на Сході України містять соціальні мережі "ВКонтакте" та "Фейсбук", де російські солдати, які перебувають в Україні, публікують свої фото.

Один із аспектів російської гібридної війни – це бажання Путіна покарати Україну за зраду "Святої Русі" та "російського світу". Він зневажливо висловився про бойові здібності українських Збройних Сил, які нібито зазнали поразки від "вчорашніх шахтарів і вчорашніх трактористів".

Те, що Україні були уготовані численні жертви, стало формою особистої помсти Путіна українським революціонерам, які двічі спантеличили його упродовж одного десятиліття. Леон Арон пише, що "мета Путіна полягала в тому, щоб карати, дестабілізувати, розчленовувати, а в кінцевому підсумку зруйнувати та зламати нову націю".

 Фото: Chechenews

Українські вояки, які вирвалися з оточення під Іловайськом і Дебальцевом, говорили про шок від "агресивності та жорстокості" своїх ворогів з-поміж росіян і російських маріонеток. Під час обох оточень мета росіян полягала в тому, щоб убити якомога більше українців.

Підрозділам росіян і російських маріонеток було наказано під час наступу на Дебальцеве стріляти в українських комбатантів на ураження, а не роззброювати їх, чи брати в полон.

Почасти ця отрута прибула з Росії, але вона була присутня і серед місцевих, і один мешканець Донбасу сказав: "Глибоко в душі безліч людей ненавидять Україну".

В Іловайську обіцянка безпечного коридора для виведення українських сил була нахабною і зумисною брехнею, щоб заманити українців у пастку, де відтак їх перебити. У Іловайську та Дебальцевому "заколотники атакували перший транспортний засіб у колоні та останній, щоб заблокувати колону, а тоді нападали і вбивали усіх, хто перебував у транспортних засобах і поміж ними".

Глибоку ворожість між російськими націоналістами та прозахідними українцями можна виразно зауважити в загрозливому попередженні лідера РНЄ Баркашова:

"Всі [українські] військові начальники, які дали наказ [розпочати воєнні дії на Сході], будуть знищені без суду і слідства. Всі київсько-укрополітики будуть знищені. Всі правосєки [члени "Правого Сектора"] і гомосєки [гомосексуалісти] будуть знищені. Ми виявимо і знайдемо всіх із усіх лісових схронів – дістанемо. Знайдемо у будь-якому закордоні.

Помрете – всі – навіть якщо на це нам доведеться витратити 2–4 роки. Нікого не залишимо в живих. Подумайте про сім’ї – це будуть сім’ї ворогів народу з усіма супутніми наслідками. Ми повісимо навіть неповнолітніх западенських [із Західної України] футбольних хуліганів, які за гроші олігархів лупцюють [радянських] ветеранів.

 Олександр Баркашов

Колаж: Злодимир Злодимирович Йухло - LiveJournal

Ми не лякаємо – ми хочемо, щоб ви знали про це. […] За кожного мого соратника в Донецьку, Луганську, Харкові, Слов’янську ми знищимо 100 ваших [українських] солдатів. Не тих, хто загинуть у бою, а тих, хто залишаться живими. Ми їх повісимо".

Російські добровольці-націоналісти, гіркінські "зелені чоловічки"

На початку квітня 2014 року Гіркін вторгся в Україну разом із 52 "зеленими чоловічками" зі "спецназа" ГРУ і вибрав Слов’янськ своєю першою метою. Його підрозділ підтримали 150-200 місцевих рекрутів, яким роздали зброю, захоплену з арсеналів МВС і СБУ.

Наступного дня цей загін захопив сусідній Краматорськ. До кінця травня до Гіркіна зголосилися 28 тисяч місцевих добровольців, проте багатьом довелося відмовити, оскільки, за його словами, це були "кримінальні елементи". Решта стали його особистим слов’янським батальйоном.

Гіркін нахвалявся: "Якби наш загін не перейшов кордон, то все врешті закінчилося б як у Харкові, як у Одесі". Проте це було правдою лише до певної міри, адже ФСБ та ГРУ упродовж тривалого часу активно вербували, навчали та фінансували групи проросійських бойовиків, лояльних до Москви.

З іншого боку, Гіркін та його 52 "зелені чоловічки" прокладали собі шлях на Донбасі, пропонуючи "м’язову" та організаторську підтримку російським маріонеткам, що дозволяло останнім узяти під контроль українські державні установи (тобто, державну адміністрацію, будинки виконавчої влади, рад, міліції та СБУ – Т.К.).

Гіркін планував закріпитися на Донбасі й чекати російського вторгнення із подальшою анексією "Новоросії", повторення сценарію, що його Путін втілив у Криму. Проте він натрапив на запеклий український опір, а кількість підлеглих йому російських маріонеток була не така уже й значна.

Тільки через обмеженість російського вторгнення російські маріонетки зазнали в Маріуполі поразки від батальйону "Азов", а підрозділи Гіркіна відступили в липні 2014 року із заходу Донеччини. Оскільки місцева підтримка була недостатньою, Гіркін зважив на мотивацію "націоналістичної" української Національної гвардії та волонтерських батальйонів, яким переважно і довелося провадити бойові дії.

Російське керівництво завжди стверджувало, що добровольці, які вирушали воювати в Україну, чинили це за власним бажанням. Проте в авторитарній Росії, де цілковито контролюють телефонний зв’язок, Інтернет та соціальні медіа, неможливо створювати мережеві сторінки, набирати добровольців, проводити тренувальні табори, оснащувати й транспортувати їх до кордону без відома ФСБ. "Можливо, таємничість навіть заохочує до такої діяльності", – йдеться в повідомленні Бі-Бі-Сі про добровольців-монархістів.

Російські добровольці, які воювали на Донбасі, були членами груп військових реконструкторів, козаків, "пекельних ангелів" (байкерів), неонацистів, ветеранів абхазьких і чеченських воєн. У них було багато спільного, зокрема, вони були ненависниками ромів, антисемітами та українофобами, які примандрували в Україну боротися з "фашистами" та НАТО.

 Терористи Ігор Гіркін та Павло Губарєв

Фото: uapress.info

Гіркін стверджував, що його добровольців не відрядили на Донбас, у що важко повірити, адже він уже перебував у Криму 21 лютого 2014 року, тобто за день до того, як Янукович утік із Києва.

Гіркін – офіцер російської розвідки, який давно піднімався щаблями кар’єри, беручи участь у закордонних і вітчизняних війнах; врешті-решт, не існує чогось такого, як "колишній шпигун".

Гіркін був учасником реконструкцій бойових епізодів за участі білої армії, і він скористався Донбасом для втілення своїх білогвардійських фантазій про "відновлення традицій російської імператорської армії" в реальному житті.

Гіркіну співчували російські націоналістичні батальйони, у тому числі "Російська православна армія" та "Імператорський легіон", на прапорі якого було написано "Бог, Цар, Нація".

Націоналістичний волонтер, який підтримував білих монархістів, пояснив, що при формуванні цих батальйонів "наші прагнення полягали у створенні православної Аль-Каїди".

Російські неонацистські та фашистські угрупування виникли в 1980-х роках і завжди заплющували очі на застосування насильства, що видно в їхній підтримці воєнного протистояння між російським парламентом і президентом Єльциним у 1993 році.

Інші неонацисти виводилися з ультраправих угруповань Санкт-Петербурга, в тому числі "Бетмен" Олександр Бєднов, Олексій Мільчаков та Кирило Рімкус. Один із цих активістів заявив, що вирішив стати добровольцем після пожежі 2 травня 2014 року в будівлі профспілок у Одесі, він вступив до батальйону "Заря".

Решта російських неонацистських і фашистських угруповань, які відправили добровольців, – це Равіль Халіков, Ростослав Журавльов та Едуард Лімонов з "Іншої Росії", заступник міністра закордонних справ ДНР Олександр Проселков (убитий унаслідок замаху в липні 2015 року – Т.К.) від Євразійського союзу молоді, лідер антиіммігрантського "Щита Москви" Олексій Худяков та спеціальний кореспондент екстремістської націоналістичної газети "Завтра" Олександр Бородай, який рекрутував найманців для бойових дій у лавах російських маріонеток, представники націонал-більшовицької партії та організації "Чорна Сотня". Браян Вітмор пише, що, хоча Росія припинила постачання газу в Україну, проте "заходилася експортувати південній сусідці своїх мафіозі та неонацистів".

Терорист Олексндр Бородай

Фото: Народна правда

 

Російські маріонетки на Донбасі отримали підтримку від російських націоналістичних угруповань, скажімо нацистської партії РНЄ, найстарішої нацистської організації Росії, яка активно функціонує від 1990 року, члени якої носять чорну уніформу та використовують подібні на свастику символи, сповідують антисемітизм і мають напіввійськові формування.

РНЄ – жорстка нацистська, шовіністична та імперіалістична партія, що виступає за унітарну державу "россиян" і "русских", відносячи до останніх великоросів, малоросів і білорусів.

РНЄ хутко перехопила під час "російської весни" ініціативу", взявши під контроль проросійські протести. Член РНЄ Губарєв очолив юрму, котра штурмувала Донецьку обласну державну адміністрацію, над якою він повісив російський прапор і проголосив себе "народним губернатором" Донецька.

Його колега по партії РНЄ Олександр Бородай став прем’єр-міністром ДНР. Ведучи мову про Губарєва, донецький бізнесмен Енріке Менендес сказав: "Просто так уже трапилося, що він завжди був російським фашистом".

На одному із загальнодоступних фото Губарєв виразно позує в чорній уніформі нацистської партії РНЄ. Український блогер, який пише про російських добровольців-неонацистів, зауважив: "Голомозі, одягнені в однострої, були явно не місцевими, їхні голені голови та шкіряні куртки вже давно вийшли з моди навіть серед правих". Воєнізовані підрозділи РНЄ брали участь у бойових діях на Донбасі пліч-о-пліч із російськими маріонетками.

 Губарєв із коловратом-свастикою на зібранні "Русского национального единства"

Інші російські добровольці також підтримали неонацистську та фашистську ідеологію та забезпечили воєнізоване навчання радикальних проросійських груп, скажімо "Донецької республіки".

Перший віце-прем’єр ДНР Пургін, Олександр Цуркан, голова інформаційного центру "Південно-східний фронт" (філія Міжнародного євразійського руху – Т.К.) Костянтин Книрік, Матюшкін і депутат парламенту ДНР Олег Фролов пройшли навчання в цих російських таборах.

Нацистські татуювання на руках і плечах російських маріонеток – це наслідок або членства в неонацистських організаціях, або в кримінальних угрупованнях (перебування у в’язниці).

Роман Толстокоров, який перейшов із російських збройних сил до "Правого Сектора", мав масивне нацистське татуювання на спині, нанесене у в’язниці, де він відбував термін за крадіжку і поширення наркотиків.

Журналіст, що пише для "Нью Ріпаблік", зустрів російського колабораціоніста зі свастикою на передпліччі. На запитання журналіста він відповів: "Це не свастика. Це давній слов’янський символ. Сва – це Бог неба", і продовжив: "Це наша слов’янська спадщина. Це не свастика".

Вояки батальйону "Азов" також стверджують, що їхній символ – не неонацистський "Вольфзанґель" ("Вовчий гак"), а літери SN означають "Слава нації".

Російських націоналістів-добровольців також залучили з великих угруповань голомозих у Росії, які давно співпрацювали з проросійськими і панславістськими голомозими в Криму та Східній Україні.

Безкомпромісні, демонстративні мачо, расисти, антизахідники, ворожі до іммігрантів, антисеміти за переконаннями, вони вважають конфлікт на Донбасі "частиною механізму пов’язання" з іншими голомозими шляхом набуття досвіду насильства.

Хоча російські голомозі переконані, що Путін недостатньо націоналістичний, варто нагадати, що "голомозі виникли не як контрапункт політичної атмосфери 1990-х років, а як результат цього процесу".

 Терорист Антон Раєвський

Фото: Аргумент

Голомозі узурпували путінський День єдності та влаштовують з нагоди цього свята "Російський марш", на якому демонструють партійні та організаційні прапори і плакати як "невід’ємну частину процесу формування ідентичності та інструмент, за допомогою якого вони можуть видовищно пропагувати свій порядок денний серед широкої публіки".

Ці фашистські бандити показали себе у всій красі в Європі під час чемпіонату з футболу Євро-2016, коли багатьох із них, у тому числі їх лідера Олександра Шпригіна, затримали й депортували з Франції за організоване насильство.

Шпригінське "Всеросійське об’єднання вболівальників підтримує Кремль. Повідомляють, що він дотримується ультраправих поглядів і був сфотографований, коли демонстрував нацистське вітання".

Він вимагав, щоб "на чемпіонаті світу, який відбуватиметься в Росії в 2018 році російська збірна була представлена "слов’янськими обличчями"". Водночас Шпригін казав, що він "на 100% антифашист" і що він не має "нічого проти євреїв".

Байкери – ще одна група екстремістів, які ринули в Україну. "Нічні вовки" прибули з Москви "для захисту своєї батьківщини", примандрували на Донбас, "щоб повернути російські землі". У відеозвіті журналіста газети "Ґардіан" про філію "Нічних вовків" у ЛНР в їхніх бараках видно портрети Сталіна.

"Нічні вовки", як і їх офіційні спонсори, бачать на Донбасі "релігійну і духовну війну" і вважають, що проект "Новоросії" не помер.

Російські маріонтеки та козачі загони

На самому початку конфлікту в 2014 році російські командири скаржилися на слабку підтримку з боку місцевих мешканців, і труднощі, які їх спіткали при наборі бійців. Російські сили в Слов’янську мали обмежений успіх у вербуванні місцевих мешканців, а серед тих, хто добровільно зголосився, не бракувало "маргіналів, звичайних люмпенів, траплялися православні священики".

Батальйони ДНР і ЛНР були такими ж різними, як політичні, релігійні і злочинні угруповання, що їх створили: "Донбаську Русь" підтримував "Російський Блок", союзник партії регіонів у Криму.

"Донецька республіка" на чолі з Пургіним була заборонена в Україні, її члени навчалися в російських таборах від літа 2006 року. "Народне ополчення" було пов’язане з РНЄ та Губарєвим.

 Терорист Андрій Пургін

Фото: Lenta.ru

"Оплот", одна з низки російських маріонеткових організацій, що перебуває під санкціями уряду США, виникла в середовищі організованої злочинності в Харкові, де була пов’язана з міським головою Кернесом. Прем’єр-міністр ДНР Захарченко очолював донецьку філію "Оплоту".

"Восток" ("Схід") був реінкарнацією російського "спецназа", що активно діяв під час воєнних операцій на Кавказі та Південній Осетії в 1990–2000-х роках, проте був розформований у 2008 році.

Його реінкарнацію в ДНР очолює колишній офіцер "Альфи" СБУ Ходаковський. Батальйони "Восток" і "Запад" перебувають під контролем ГРУ, від 2014 року до їх складу входять пропутінські чеченці, лояльні президентові Кадирову.

Донських козаків, які перебувають у ЛНР, очолював Микола Козіцин. Батальйон "Призрак" ("Привид") очолював Мозговий, убитий унаслідок замаху в травні 2015 року.

"Спарту" очолював Арсеній ("Моторола") Павлов, який мав одну з найгірших репутацій на Донбасі через порушення прав людини. Його вбили в жовтні 2016 року.

Історія Дону та Кубані являє собою крайній випадок прояву "стокгольмського синдрому". За часів влаштованої радянським режимом колективізації, штучного голоду, великого терору й депортацій було вбито мільйон козаків. Кубань, населена козаками з України, була україномовною до 1930-х років, коли цей регіон, як і радянську Україну, спустошив Голодомор, а сам він зазнав високого рівня русифікації.

В 1980–1990-х роках кубанські козаки приєдналися до своїх сусідів донських козаків і стали непримиренними російськими націоналістами та імперіалістами в регіоні Росії, який називають "червоним поясом", оскільки він давав високу підтримку КПРФ.

Російські козаки, яких у гігантських кількостях убивали комуністи, химерним чином стали націонал-більшовиками і пов’язали себе зі своїми "лютими ворогами" в "дивній і цілком нелогічній коаліції".

Козаки виступали проти деколективізації вкрадених у них багато десятиліть тому земельних наділів, зате підтримували крайній расизм у ставленні до нехристиянських меншин на Кавказі та до прозахідних грузинів.

Козача "Вовча сотня" веде свій родовід від 1915 року, коли російський полковник Андрій Шкуро створив кубанський козачий підрозділ. У роки Другої світової війни Шкуро співпрацював із нацистами, був схоплений британцями, які видали його СРСР, де Шкуро судили і стратили в 1947 році. Верховний Суд Росії відхилив клопотання про скасування його вироку та реабілітацію.

"Вовча сотня", заснована колись особою, засудженою як нацистський колабораціоніст, тепер обслуговує російський імперіалізм на Сході України, де воює з "українськими фашистами".

Олександр Можаєв, козак "Вовчої сотні", пояснив, що "ми вирішили відвоювати історично більш російські землі". Міркуючи про терени, звідки походять його предки, він сказав: "Не існує ніякої України. Є лише російське прикордоння, і те, що воно стало відоме як Україна після революції, що ж, ми маємо намір виправити цю помилку".

Упродовж менш ніж столітньої денаціоналізації кубанські козаки стали не лише імперіалістами, а й українофобськими шовіністами. Інші російські козаки кажуть: "України для нас не існує. Немає народу, званого українцями".

І хоча вони ненавиділи євреїв "типу Троцького", звинувачуючи їх у розбраті між слов’янськими народами, і є палкими антисемітами, козаки вдають, що воюють із "фашизмом" в Україні.

 Один із ватажків козаків-терористів "Бабай"

Фото: КП-Кубань – Комсомольская правда

Російські козаки більше далися взнаки не в ДНР, а в ЛНР, де були задіяні у різних формах злочинної діяльності, включно з крадіжками гуманітарної допомоги, а також порушенні прав людини у випадку українських та цивільних бранців.

Козачий батальйон "Всевелике військо донське" з Новочеркаська розмістився в Стаханові на захід від Луганська, його очолював Павло Дрємов. Їхня база – архетипове місто Донбасу, де радянська ностальгія обертається довкола місцевого героя шахтаря Стаханова, котрий уславився рекордним перевищенням виробничих показників у 1935 році.

Висновки

Після Євромайдану Росії вистачало сил, щоб відверто анексувати Крим і приховано допомагати російським маріонеткам на Донбасі. До цих сил належали стаціонарні підрозділи Чорноморського флоту у складі морської піхоти, військ ППО та військово-морської розвідки, здатні провадити спеціальну підготовку загонів російських націоналістів, козацьких воєнізованих формувань і бойовиків мафії (часто це були одні й ті ж особи – Т.К.), при мовчазній згоді СБУ.

У часи президентства Януковича СБУ була насичена агентурою і практично поглинута ФСБ, тимчасом як у армії зрадники проникали на найвищі щаблі управління, а внизу відбувалася деградація.

До місцевих російських націоналістів і козачих формувань приєдналися російські нацисти, євразійці, білі монархісти і православні фанатики, які навмисно прибували на Донбас та в інші регіони того, що вони називали Новоросією, для боротьби з "українськими фашистами".

Путінська гібридна війна залишалася прихованою, Путін продовжував заперечувати присутність російських військ в Україні (поза межами Криму). Проте рівень втрат серед російських військових і націоналістів-добровольців був вищим, ніж кількість радянців, загиблих у Афганістані та американців у Іраку.

Для трансформації путінської тактики в Україні від гібридної війни до вторгнення Росія потребує значно більше війська, скажімо, для створення "сухопутного мосту" від російсько-українського кордону на схід від Маріуполя до Криму.

Більші військові операції такого роду призведуть до ще більших російських втрат особового складу та зростання внутрішньої опозиції на тлі зниження рівня життя. Росіяни всіх політичних переконань щиро підтримують анексію Криму, але завжди були обережнішими щодо вторгнення в Східну Україну.

Інший аспект російського вторгнення та анексування Криму й гібридної війни на Донбасі полягав у тому, що цей процес супроводжувався політичними, культурними та релігійними репресіями, порушеннями прав людини та воєнними злочинами.

В цій публікації немає підсумків, позаяк конфлікт, якому вона присвячена, далекий від завершення – принаймі за правління Владіміра Путіна, яке може тривати невизначено довго.

Читайте також:

Дві агресії і ще одна. Як Москва "гібридно" воювала з Україною

"Іловайськ". Фрагмент з нового роману

Чому Харків і Дніпропетровськ не стали Донецьком і Луганськом?

Як формувалась регіональна ідентичність Донбасу

"Губарєв вирощував у гуртожитку конополю..." Інтерв'ю про істфак ДонНУ



Тарас Кузьо
старший науковий співробітник Центру трансатлантичних відносин Школи фундаментальних міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса у Вашингтоні, США. У 1985-1992 рр. - директор Товариства з вивчення радянських національностей і Української пресової агенції у Лондоні

Теми: війна, армія, військо, РФ, Росія, російсько-українська війна, сепаратисти, Крим, Донбас, ХХІ сторіччя, нацизм, історія України



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter