Як українець потрапив до польського парламенту

4 червня у Польщі відзначають 30 річницю перших напів-демократичних парламентських виборів. Покоління творців «Солідарності» вважає, що саме 4 червня 1989 року народилася демократична Польща. Творцем цієї новонародженої держави став, серед інших, професор Володимир Мокрий. Це кандидат-українець, який зумів перемогти, і єдиний, який балотувався від «Солідарності».

«Історична правда» публікує цей матеріал із люб'язного дозволу автора та видання «Наше Слово».

«Солідарність» виникла у 1980 році. Метою руху була демократизація країни. Серед ідей «Солідарності» була організація низових громадських рухів. У 1981 році цю діяльність зупинив воєнний стан. «Солідарність» повернулася до неї після діалогу влади та опозиції при «Круглому столі».

У 1989 році завдяки створенню комісії з питань нацменшин при громадському комітеті «Солідарності» до виборчого списку цієї політсили потрапив професор Володимир Мокрий.

Українці не становили значного відсотка виборців у жодному з виборчих округів. Були думки про висування кандидата з Перемишля чи з Вармії та Мазурів, проте українець потрапив до тодішнього Ґожівського воєводства.

Професор Володимир Мокрий уже як депутат Сейму Польщі, промовляє зі сцени під час Фестивалю української культури у Сопоті у 1989 році
Професор Володимир Мокрий уже як депутат Сейму Польщі, промовляє зі сцени під час Фестивалю української культури у Сопоті у 1989 році
Фото з архіву Богдана Тхіра

– Він балотувався «не у себе». Професор Мокрий був тоді викладачем у Яґеллонському університеті, багато років жив у Кракові. У своєму виборчому окрузі на заході Польщі він не був відомий.

Один із елементів, який пішов йому на користь, – присутність на цій території української меншини, – говорить Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі. Діяч ОУП був серед тих, хто допомагав Володимиру Мокрому у виборчій кампанії, працював як волонтер у його команді.

У ті часи Ґожівське воєводство було «суспільним міксом», одним із регіонів, де жило багато переселенців з довоєнних Тернопільського та Львівського воєводств. Тут також опинилися вихідці з Вільнюського краю, із Західної України, люди, депортовані під час акції «Вісла».

Представники влади та опозиції при «Круглому столі» у 1989 році
Представники влади та опозиції при «Круглому столі» у 1989 році
Фото з Wikipedia

Команда Мокрого

На початку професор міг розраховувати тільки на місцевий виборчий штаб, який спершу не надто вірив у кандидата, інтелігента з Кракова. Зрештою було вирішено створити групу людей, які би йому допомагали.

– Я потрапив до Ґожова після дзвінка Боґуміли Бердиховської. Пригадую, перший день у Ґожові, тоді саме штаб отримав примірники першого номера «Ґазети виборчої» («Gazety Wybor-czej»), – розповідає українець, який тоді був студентом у Ґданську. – У комітеті було багато поляків різного віку з цього регіону, спершу я там був єдиним українцем.

Пізніше до виборчого комітету приєднався Андрій Вархіл, який на той час проживав у Кракові. – Бувало, що ми мали по 10-12 зустрічей на день. Сідали в машину і їхали від села до села. Кожного вечора ми розмірковували, що ще можна було би зробити.

Одного разу вирішили, що нас має бути більше, – говорить Петро Тима. Тоді до команди приєдналися інші українці, зокрема Іреней Яцишин – торунський студент юридичного факультету родом з Ілави, який приїхав своєю машиною.

Крім того, приїжджали також Роман Гавран з Лігниці, який співав пісень та грав на гітарі, та Петро Павлище. Саме він привіз групу молоді з Ґданська, серед якої були галина Цеховська, Іван Романчук, Богдан Мазурек тощо.

Машина, в’їжджала до села, а члени комітету через мегафони повідомляли про зустріч із кандидатом. Зліва направо стоять: Петро Тима, Богуміла Бердиховська, Петро Павлище та сидить Томаш Сліва
Машина, в’їжджала до села, а члени комітету через мегафони повідомляли про зустріч із кандидатом. Зліва направо стоять: Петро Тима, Богуміла Бердиховська, Петро Павлище та сидить Томаш Сліва
Фото з архіву Боґумили Бердиховської

– Ця група мала займатися агітацією через мистецтво. Роман Гавран виконував не лише пісні відомого польського барда Яцека Качмарського, але й українські на слова Шевченка, Стуса. Іван Романчук та його партнерка танцювали, – згадує Петро Тима.

Приїжджали також люди зі Щеціна. До завдань українців належала організація зустрічей з виборцями, розповсюдження афіш, а також – розмови з людьми. – Одного разу з Варшави нам надіслали виборчі матеріали Володимира Мокрого. В них були помилки. Треба було всю ніч сидіти і їх редагувати, – розповідає діяч об’єднання.

Чи ви в це вірите?

В українському середовищі з’являлися голоси, що Мокрого навмисне вислали в цей регіон, аби він програв. Однак було інакше: до виборчої кампанії кандидата, яка була скерована до локального, тобто польського виборця, долучилися всі структури місцевого виборчого штабу «Солідарності».

Виборча програма українського кандидата на практиці складалася з двох головних пунктів. Перший – стандартний, як у кожного кандидата від «Солідарності»: питання не політичних, а економічних змін.

Натомість другий пункт, який помітили відразу, стосувався польсько-українських відносин та питань, пов’язаних із меншинами. Під час численних зустрічей обговорювали складні теми: переважно вони стосувалися Волинської трагедії.

«Чи ви вірите в можливість польсько-українського примирення, адже, мабуть, знаєте, що на заході Польщі ситуація з цим не найкраща, а на сході країни також не всі це сприймуть? Ви в це вірите?» - питав хтось Мокрого на виборчій зустрічі в Сулішеві.

Проте зневіра була помітна й притаманна перш за все українському середовищу. Траплялися думки про те, що перемога Мокрого неможлива, оскільки відомо, як поляки ставляться українців, тож не варто витрачати на це сили.

Можливо, саме через це від місцевого українського середовища виборчому комітету допомагала тільки одна людина – лемко-українець Михайло Ковальський.

«Мокрий, ти не вийдеш сухим із води»

13 травня у Дембні вперше з’явилися листівки (ulotki) проти українського кандидата. Їхнім автором було нікому не відоме Об’єднання патріотів західних земель. Пізніше в усьому виборчому окрузі розповсюджували й інші матеріали. У них було написано, зокрема, таке:wy?cig i zap?a?

«ABY NASZA ZIEMIA ROS?A, TRZEBA NAM NASZEGO POS?A, KTÓRY TUTAJ SI? URODZI?, OBCY NAS NIE B?DZIE WODZI?!» («Аби наші землі розвивалися, нам потрібен наш депутат, який тут народився – чужинець керувати нами не буде!»).

Проте найбільш агресивною така агітація стала напередодні самих виборів: тоді українську національність Володимира Мокрого намагалися дискредитувати, ймовірно, люди зі служб безпеки (пол. S?u?b bezpiecze?stwa).

Зранку 4 червня поблизу виборчих дільниць округу Хощно, у якому балотувався Мокрий, хтось розкидав листівки антиукраїнського змісту: «Lepszy ka?dy skur…, ni? upowiec-Ukrainiec» («Кожен покидьок кращий за упівця-українця») та «mokry, nie ujdzie ci to na sucho» («Мокрий, ти не вийдеш сухим із води» – фразеологізм, означає «тобі це так просто не минеться – П.Л.).

Напередодні у медіа також з’являлися повідомлення, нібито Володимир Мокрий є «сином упівця» (тобто вояка Української повстанської армії, УПА – П.Л.).

Це було неправдою, оскільки батько Володимира Мокрого був солдатом Польської армії, який під час ІІ Світової війни дійшов до Берліна. – Ми мусили на це реагувати — писати до місцевої газети, що він воював за Польщу, аби редакція опублікувала спростування, – говорить Петро Тима.

Важливо пам’ятати, що це були лише частково вільні вибори, комуністична влада досі мала неймовірні можливості пропаганди за допомогою радіо, преси, телебачення. Комітет «Солідарності» міг опиратися в основному на друковані матеріали та зустрічі з виборцями.

Виборча афіша Володимира Мокрого
Виборча афіша Володимира Мокрого
Фото з dlibra.wimbp.gorzow.pl

Під час таких зустрічей траплялися випадки, коли хтось обурювався, що можна голосувати за людину з українським походженням. Водночас згадувалися історії про жорстоку польсько-українську боротьбу 1943 року на Волині.

На одному з виборчих віче у Заменицях пролунало прохання, аби кандидат спростував інформацію про своє походження. – Якась молода людина встала і сказала: «Пане Мокрий, ми будемо за вас голосувати. Нам кажуть, що ви українець. А ви замолоді як на українця», – сміється голова ОУП.

Були й зустрічі, після яких виборці підходили до Мокрого, тиснули йому руку, навіть говорили, що «не забудуть його». Приходили люди середнього та старшого віку, нерідко ті, хто пам’ятав події 40-х років.

Якщо присутні походили з Львівщини чи Тернопільщини, це ставало відомо відразу на початку зустрічі. – Думаю, його навмисно вислали на цю територію, бо у комітеті знали, що він зможе розмовляти на такі теми. Мокрий мав дар оратора. Він вмів зменшити напругу та пояснити проблему, – каже Петро Тима. Проте основною темою були економічні питання.

– Люди говорили, що в крамниці горілка є, а хліба купити вони не можуть. Мокрий дуже людяно підходив до справи. Він умів зрозуміло пояснити, що означають державні реформи та яке завдання вони мають виконати.

Були також питання, які стосувалися повсякденного життя, розвитку інфраструктури тощо, – додає діяч об’єднання. – Здавалося, що це конфліктна ситуація: університетський викладач має розмовляти з людьми, які більшість часу пропрацювали у «пеґеерах» (сільських державних господарствах — П.Л.) А він умів розмовляти з ними про все.

«Два голуби воду пили, а два колотили»

Серед виборців, які приходили на зустрічі, були й українці. Місцеві жителі українського походження не заявляли відкрито про свою національність. Були випадки, коли хтось уже після зустрічі підходив до Володимира Мокрого і казав: «ми будемо за вас голосувати, бо ми – тієї самої віри», проте такі люди ніколи не говорили цього публічно.

– Інколи сам Мокрий порушував українську тему, наводячи у промовах цитати з пісень. Наприклад, говорив «Два голуби воду пили, а два колотили», коли згадував про ІІ Світову війну і роль тоталітарних режимів — Німеччини та СРСР — в розпалюванні ворожнечі між українцями та поляками, — розповідає голова ОУП.

Він зазначає, що члени комітету за якийсь час самі намагалися виходити на українців. – Для частини українців було зрозуміло, що треба підтримати свого кандидата. Дехто їхав голосувати за нього з-поза виборчого округу.

Слід згадати, що Володимир Мокрий не приховував власного походження: інформація про його національність була в усіх виборчих матеріалах. Але реакція була різною. Траплялося, що серед українського середовища не вдавалося знайти нічліг для українських волонтерів, які приїхали допомагати у кампанії.

– Про старт кампанії Володимира Мокрого не писали навіть у «Нашому слові». Він сам був на той час поза Українським суспільно-культурним товариством, – заявляє Петро Тима.

Серед українських кандидатів, яких Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ) підтримувало на виборах, були юрист Роман Любінецький (кандидат до Сейму — округ Перемишль), професор Михайло Лесів (кандидат до Сенату з Ольштинського воєводства) та лікар Богдан Мартинюк (кандидат до Сейму — округ Більськ-Підляський).

Вибори

Молоді українці, які були у виборчому штабі Володимира Мокрого, 4 червня їздили спостерігати за виборчим процесом на дільницях. – Ми їздили з хлопцями з «Federacji M?odzie?y Walcz?cej» з Ґожова-Великопольського.

У той день було багато міліції, вони ходили з камерами і знімали. Це було дуже помітно, – згадує Петро Тима. Його та ще кількох спостерігачів міліцейські тоді на кілька годин забрали у відділок.

 
Фото з www.solidarnosc.gda.pl

– У ніч, коли рахували голоси, до нас приходили люди з результатами своїх паралельних підрахунків, не було довіри до комісії, були побоювання, що фальшуватимуть результати.

Був один військовий, який вночі переліз через огорожу у своїй частині та прийшов до нас повідомити про результати виборів на закритій виборчій дільниці у військовій частині.

Про порушення люди також повідомляли нам, – розповідає голова об’єднання. У понеділок зранку, 5 червня, з 90% виборчих комісій округу до комітету надійшла свіжа інформація: Володимир Мокрий переміг.

Після виборів

Через якийсь час після проголошення результату Володимир Мокрий вирішив ще раз зустрітися зі своїми виборцями. Цього разу вже як депутат. Саме після перемоги був момент найбільшої еволюції серед українців, зміни українського середовища.

Спочатку ставлення громади до Володимира Мокрого викликало зневіру: здавалося, він не може перемогти. Коли вже стало відомо, що Мокрий пройшов, українці тішилися, вітали його з перемогою, хоча раніше майже не втручалися у ці справи.

– Серед українців були ті – приміром, Юрій Рейт, Мирон Кертичак, Мирослав Чех та інші – хто від початку знав і розумів, що це важлива історична подія для нашої меншини.

Мокрий не приховував, що у Сеймі буде порушувати українське питання на рівні парламенту, зокрема – про засудження акції «Вісла».

Так і сталося, – пояснює Петро Тима. – Для багатьох поляків професор Мокрий став провідником в українських темах, відкривав їм очі на динамічні процеси в Україні, що ще перебувала під владою «совєтів». Водночас самі парламентарі почали бути більш відкритими до української тематики та України.

Голова ОУП згадує, що в Україні пильно стежили за тим, що відбувається у Польщі. Завдяки Володимиру Мокрому почали співпрацювати українці з обох держав.

Слід згадати, що до того, як стати депутатом, Володимир Мокрий також писав тексти на українські та польсько-українські теми у різних самвидавах, позацензурних виданнях. – Багато хто з «Солідарності» знав про Україну й українців саме завдяки тим публікаціям, – додає Петро Тима.

Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР

У перших числах грудня 1919 року Армія УНР налічувала близько 10 тисяч осіб. З них боєздатними були біля 2 тисяч. Керівництво проводило нараду за нарадою у пошуках виходу з ситуації. Вирішили йти у запілля окупантів. Так почався Перший Зимовий похід.

Львів. 1918. Єврейський погром

Наприкінці листопада 1918 року світ отримав страшні відомості зі Львова: європейські та американські видання писали про жорстоку розправу над тутешніми євреями, яких впродовж двох діб, одразу після відступу з міста українського війська, безжалісно грабували, палили, мордували і вбивали.

Український підрозділ у Зимовій війні: правда чи легенда

Формування українського добровольчого підрозділу, якщо пропозицію про нього й було надано фінському командуванню, не здійснили через брак часу, підготованих кадрів та фінансів.

Антисемітизм в Україні?

Якщо поглянути на останні чотири з половиною століття присутності великої кількості євреїв в Україні, лише 16-20 років були позначені періодами насильства. І це насильство, не слід забувати, чинилося не лише проти євреїв. Іншими словами, 430 років євреї жили поруч з етнічними українцями та іншими народами України в стані співпраці й толерантності, якщо не гармонії.