Віра, мова, зрада у Карфагені

Як карфагенці вводили грецький культ та забороняли грецьку мову. Олігархічна рада, «партія миру» та пташки замість ботоферм – реалії війни між Карфагеном та Сіракузами деякими деталями нагадують теперішні українські реалії.

Конфлікти між державами існують стільки ж, скільки існують самі держави. Є серед них зовсім нетривалі, які завершуються за кілька днів або тижнів. Інші ж тягнуться десятки, а іноді й сотні років.

Саме таким було протистояння двох стародавніх міст-держав – Карфагена, заснованого фінікійцями на півночі Африки, та грецьких Сиракуз, розташованих на сході острова Сицилія.

Кожне з міст прагнуло підпорядкувати собі усю Сицилію.

Проте ані греки не могли остаточно витіснити супротивника з острова, ані фінікійці не мали сил "скинути греків у море".

Війни спалахували одна за одною, кордони зсувалися то в один, то в інший бік, і з часом конфлікт перетворився на суто позиційний.

Мешканці обох держав поступово до нього звикли, але він продовжував впливати на внутрішнє життя кожного міста, де весь цей час точилася напружена внутрішня боротьба.

Карфаген і Сицилія
Карфаген і Сицилія

З кінця V сторіччя до Р.Х. владу над Карфагеном утримували Магоніди – сини, а потім і онуки Магона Великого.

Змінючи один одного на посаді головнокомандувача і спираючись на віддане їм наймане військо, вони диктували свою волю і народним зборам, і олігархічній за своїм складом карфагенській Раді (фінікійською мовою її іменували адіра – О.М.).

Проте після катастрофічної поразки під Мотією в 398 році до Р.Х. і знищення цього міста сиракузьким тираном Діонісієм, останній головнокомандувач з Магонідів – Гімількон Молодший з відчаю вкоротив собі життя.

А в самому Карфагені, скориставшись заворушеннями підкорених африканських племен і втомою співгромадян від багаторічної війни та пов'язаної з нею економічної кризи, владу перебрала до своїх рук "партія миру" - тісно пов'язана з міською знаттю і торгівельною олігархією (власне, в Карфагені це були зазвичай ті самі люди – О.М.).

Карфагенський корабель біля мурів Мотії
Карфагенський корабель біля мурів Мотії

Заможні власники і купці були не лише зацікавлені у відновленні торгівлі, якій заважала війна. А й в послабленні впливу військових.

Саме тому представники знаті поквапилися прибрати з посад усіх прихильників Магонідів і дискредитувати їхню "занадто войовничу" політику.

Поширювали навіть чутки, що й військові поразки є нічим іншим як розплатою за блюзнірську поведінку карфагенських вояків, які під час бойових дій не зупинялися перед спаленням грецьких храмів.

Відтак містян переконували не лише замиритися з супротивником, а й спокутувати провину перед "ображеними" богами чужинців.

Зрештою "партія миру" наполягла на запровадженні і в самому Карфагені еллінського культу Деметри та Персефони, жерцями якого одразу ж стали "найповажніші" з громадян – тобто представники все тієї ж знаті.

Карфагенська жриця
Карфагенська жриця

Проблема, однак полягала в тому, що навіть таке, в дечому навіть демонстративне зближення із греками не розв'язало, та й не могло розв'язати конфлікт із Сиракузами. Адже не не містило відповіді на ключове питання – "чия Сицилія?".

До того ж сиракузький тиран Діонісій аж ніяк не збирався замирюватися з карфагенцями і лише чекав слушної нагоди, щоб викинути їх не лише з Сицилії, а за можливості – і з Африки.



Громадяни Карфагена, звісно, Діонісія не любили. Проте провину за продовження конфлікту покладали на власну владу.

"Миролюбство" якої лише спочатку сприймали як перевагу. Тепер "братання з греками" в кращому випадку карфагенців дратувало, із кожним роком все більше.

Нашим сучасникам Діонісій відомий насамперед історією з
Нашим сучасникам Діонісій відомий насамперед історією з "дамокловим мечем", який він підвисив над своїм приятелем Дамоклом, щоб пояснити йому, яким непевним є життя тирана

Звісно, олігархічна Рада залишалася справжнім бастіоном "партії миру" і намагалася попереджувати опозиційні виступи, проте й в прихильників реваншу залишалися можливості для самоорганізації.

Справа в тому, що в тогочасному Карфагені було чимало напівтаємних чоловічих союзів або братств – фінікійці називали їх мізра. Серед їхніх членів були й вояки, колишні і чинні.

Вони з ностальгією згадували часи Магонідів, коли карфагенці не підлаштовувалися під грецькі забаганки, а здобували над сиракузцями славетні перемоги.

І саме мізра перетворилися на головну опозиційну силу і прихисток войовничо налаштованих громадян.

Карфагенський вояк
Карфагенський вояк

У 379 році до Р.Х. Карфаген пережив епідемію якоїсь важкої хвороби.

Влада виявилася неготовою до такого "удару з тилу".

Невдоволення неспроможністю урядовців, помножене на звинувачення у зраді, вилилося зрештою у вуличні заворушення.

Під час яких, за словами історика Діодора, карфагенці "боролися один проти одного, як противорогів, деяких вбили, а інших ранили".

Скориставшись нестабільністю в столиці, знову повстали підкорені африканські племена, а потім – і мешканці Сардинії, яка теж належала Карфагену.

Ціною надзвичайних зусиль і з використанням вже звичних релігійних "аргументів" та закликів "не розгойдувати човен" олігархії вдалося утриматися при владі.

Можливо тому, що у опозиціонерів не було визнаного ватажка і чіткої програми. Але перемога дісталася важкою ціною і становище "партії миру" ставало все менш певним.

Тофет у Карфагені – священний майданчик, на якому ховали тварин, принесених у жертві та померлих дітей
Тофет у Карфагені – священний майданчик, на якому ховали тварин, принесених у жертві та померлих дітей

Саме в цей час зійшла політична зірка Ганнона, що згодом отримав прізвисько Великого.

Насправді він не був "людиної нізвідки". За статками Ганнона вважали однією з найзаможніших людей Карфагена.

Проте спільної мови з олігархією він не знайшов. Можливо тому, що прагнув одноосібної влади. І використовував для цього усі можливі і неможливі засоби. Навіть найекзотичніші.

В ті часи, звісно, не було сучасних медіа, соцмереж і ботоферм. Тож винахідливий самолюбець вирішив використовувати для агітації… пернатих.

Як повідомляє Еліан, римський збирач анекдотів і легенд, Ганнон придбав безліч співочих птахів, яких тримав у своєму домі і змушував повторювати своє ім'я та гасла на кшталт "Ганнон – бог".



Експеримент, щоправда, виявився невдалим.

Відпущені на волю, потенційні агітатори одразу ж забули "науку" і повернулися до звичних співів.

Ганнон відпускає птахів на волю
Ганнон відпускає птахів на волю

Але Ганнон руки не склав. Лише повернувся до більш звичних способів боротьби за владу. Насамперед він надавав всебічну підтримку мізра – зрештою, його статки дозволяли це робити – і швидко став для них "своїм".

Вже невдовзі члени братств охоче агітували за свого спонсора як за майбутнього командувача, здатного взяти реванш і здолати таки ненависних греків.

Не меншу щедрість Ганнон виявляв і до пересічних карфагенців. І вони віддячували йому взаємністю.

Олігархічна Рада з тривогою спостерігала за активністю опозиції, але вдіяти нічого не могла.

Ватажком адіри (римські джерела іменують його "принцепсом", у Римі так називали сенатора, що головував на засіданні – О.М.) в той час був Сун'ятон, людина впливова і віддана "партії миру". Але навіть його можливості були обмежені.

Бо простолюд був на боці свого благодійника – і в разі відкритого конфлікту владі б точно прийшлося не солодко.

Кіраса карфагенського командувача
Кіраса карфагенського командувача

Зрештою, народ домігся обрання Ганнона головнокомандувачем і початку нової війни з греками.

А Сун'ятонза наполяганням Ради став суффетом (ця посада чимось нагадувала римського консула, і суффетів в Карфагені теж було два, щоб жодний не міг узурпувати всю повноту владиО.М.) і мав стежити, аби військовий керманич чітко виконував надані йому урядові інструкції.

Контроль і справді виявився ретельним.

Суффет звинувачував головнокомандувача у неквапливості і лінощах. Ганнону це, звісно, не подобалося, він скаржився на те, що Сун'ятон обмежує свободу його дій і цим допомагає ворогу.

Військове щастя спочатку і справді було на боці сиракузців. Діонісій захопив Селінунт і взяв в облогу Лілібей, який після знищення греками Мотії став головною карфагенською базою на острові.

Руїни Селінунта
Руїни Селінунта

Втім, Ганнон зрештою виявився непоганим полководцем.

Відмовившись узгоджувати кожен свій крок із Сун'ятоном, він у 367 році до Р.Х. із флотом у 200 кораблів атакував греків під Ерікою і здобув блискучу перемогу.

Заскочений Діонісій невдовзі помер (втім, за легендою не від гіркоти військової поразки, а від радощів – бо якраз отримав звістку про те, що афіняни визнали кращою серед інших написану ним трагедіюО.М.). А син тирана поквапився укласти з карфагенцями мир на умовах відновлення статус-кво і кордону по річці Галик.



Ганнон теж часу не гаяв. Повернувшись до Карфагена як переможець, він одразу ж звинуватив свого головного опонента Сун'ятона у державній зраді.

Мовляв, із заздрощів до талантів і популярності Ганнона той вирішив цілком добровільно відкрити військові таємниці ворогу. І надсилав Діонісію листи, в яких повідомляв про плани пересування військ та ведення кампанії проти сиракузців.

Ганнон навіть продемонстрував ці листи на засіданні Ради.

Бородань. Прикраса з Карфагена
Бородань. Прикраса з Карфагена

Сун'ятон, звісно, намагався захищатися і навіть стверджував, що листи підробні і написані самим Ганноном або за його дорученням.

Але на користь версії звинувачення вочевидь зіграли епітети, якими автори листів (ким би вони не були – О.М.) "нагороджував" карфагенського головнокомандувача – мовляв, сам Ганнон навряд чи би погодився назвати себе лінивцем чи нездарою і вже точно пом'якшив би образи на свою адресу.

Утім, шпигуни в ті часи ні в кого не викликали співчуття, та й члени Ради навряд чи хотіли бути запідозреними в співучасті в змові і співпраці з ворогом – тому проголосували за арешт та страту суффета. В історії він так і залишився зрадником.

А карфагенські народні збори пішли ще далі.

За інціативою якихось патріотично налаштованих ораторів, а може й самого Ганнона, вони ухвалили закон, за яким карфагенцям заборонили... вчити грецьку мову.

Автори, мабуть, були впевнені, що знайшли справжню "протиотруту проти шпигунства" - адже позбавили потенційних зрадників можливості повідомити ворогу державні таємниці зрозумілими для нього словами.



Зрозуміло, що закон цей залишився лише патріотичним побажанням.

Ніхто не кинувся забувати "мову ворога", яка в ті часи була вже мовою не лише розвідників і дипломатів, а й торгівців – торгівлю с греками народні збори заборонити не додумалися, зрештою і процвітання Карфагена залежало від торгівлі. Та й невідомо, які санкції загрожували порушникам заборони.

 Карфагенська монета із зображенням Пегаса та фінікійським написом
Карфагенська монета із зображенням Пегаса та фінікійським написом

Втім, патріотичне піднесення вже зробило Ганнона найвпливовішою людиною в державі.

Як головнокомандувач, він вже невдовзі вирушив у нові походи – і відзначився перемогами в Африці та Іспанії, за які й отримав прізвисько Великий.

А потім повернувся до Сицилії, щоб завершити справу, яка виявилася непідйомною для усіх карфагенських полководців до Ганнона, - здобути нарешті Сиракузи.

Перелякані греки звернулися по допомогу до своєї метрополії – Коринфа – і звідти їм надіслали вправного, хоча й знеславленого братовбивством воєначальника, славетного Тимолеонта.

З'ясувалося, що Ганнон отримав гідного суперника, який міг завдавати карфагенському головнокомандувачу дошкульних ударів.

Тимолеонт
Тимолеонт

Олігархічна Рада, яка тільки й чекала нагоди, щоб помститися народному ватажку, відкликала Ганнона на батьківщину. Командування передали Магону.

З тим, однак, Тимолеонт впорався ще швидше, змусивши згодом зняти облогу Сиракуз. Ганнон був ображений і обурений. І вирішив... вбити усіх членів Ради одночасно.

А щоб зібрати їх усіх в одному місці для розправи, запросив на весілля власної доньки.

Та план змови був розкритий.

Зраджений Ганнон змушений був тікати з Карфагена до власного маєтку. Там за власні кошти він озброїв 20 тисяч рабів.



Можливо, звісно, що джерела і перебільшують розміри його "приватної армії", проте в будь-якому разі вона була чималенька для того, щоб налякати карфагенців. І не лише членів адіри.

Від вчорашнього улюбленця відвернувся і простолюд, який побачив що за "народолюбством" і "патріотизмом" ховається лише нестримне прагнення влади.

А без підтримки народу Ганнон був приречений.

Бунт швидко придушили.

Колишнього головнокомандувача схопили і жорстокостратили – як державного зрадника, що прагнув до тиранії.

Вбили і більшість його родичів. Живим залишився лише молодший син Ганнона Гісгон – вочевидь він не приєднався до заколоту, і карфагенці пам'ятали про його військові звитяги.

Битва греків з карфагенянами
Битва греків з карфагенцями

Гісгона відправили у заслання. А вже через рік повернули на батьківщину.

Бо Карфагену були потрібні здібні і досвідчені полководці. Зрештою, війна з Сиракузами тривала й надалі. Незалежно від того, представники якої партії – "партії миру" чи "партії війни" - були у цей час при владі у місті.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.

Вийти на слід Романа Шухевича. Невдала спроба МГБ

Планів і операцій МГБ із розшуку Романа Шухевича було багато. Але всі вони не мали успіху. І лише 5 березня 1950 року чекісти змогли вистежити його у селі Білогорща поблизу Львова. Того разу йому не вдалося вирватися з оточення. Довелося прийняти останній нерівний бій, в якому Головнокомандувач УПА загинув. Водночас працівники МГБ могли б встановити його місце переховування ще роком-півтора раніше. Але не все пішло так, як вони задумали.