Пастор з Майдану Ральф-Ґергард Гаска

Якщо ці події нас чомусь навчають, то ось чому: перед силою цих багатьох «маленьких» людей, які з вірою у Господа ідуть своїми дорогами, не встоять жодні тирани і диктатори, і всі самозакохані та байдужі можновладці мають боятися їх, бо не вони переможуть.

"Історична правда" публікує цей текст із люб'язного дозволу автора та редакції "Радіо Свобода".

Виявити мужність, стати на захист правди, навіть тоді, коли твоя думка у меншості, та дочекатися все ж визнання своєї правоти – такий шлях християнина і людини сумління пройшов пастор лютеранської церкви Святої Катерини в Києві Ральф-Ґергард Гаска.

У час найважчого протистояння на Майдані він своїм словом і своїм тілом намагався перешкодити кровопролиттю, а коли воно все ж таки сталося, організував допомогу пораненим прямо у своїй церкві.

За це напередодні державного свята у Німеччині священник, якого відкликали з Києва за його захист права на протест, отримав найвищу державну нагороду своєї країни для цивільних – Хрест за заслуги на стрічці – з рук посла Німеччини в Україні Анке Фельдгузен.

Це моторошне фото та кадри з телесюжетів облетіли весь світ: Київ, сніжна ніч на 9 грудня 2013 року. Людина у мантії лютеранського священника з розпростертими руками стоїть на вечірній вулиці між шеренгою поліцейських у повному екіпіруванні й демонстрантами.

Навряд чи всі, хто запам'ятав цю картинку з телевізора і друкованих видань, знають ім'я сміливця, якому того разу вдалося не допустити кровопролиття.

Але шість років потому воно пролунало на повну потужність: пастор Лютеранської кірхи Святої Катерини у Києві Ральф-Ґергард Гаска, який у той час разом з родиною, жив і служив лютеранській громаді в Києві.

Коли в Україні розпочалася Революція гідності, пастор, як і представники інших конфесій, не залишився осторонь. Особливо, коли зрозумів, що атмосфера навколо вже наелектризована гнівом і ненавистю, а поліцейські готові пустити у хід не тільки кийки.

Невдовзі він згадував: "Коли я побачив, що вони щільно стоять обличчям до обличчя, я відразу зрозумів, що ситуація небезпечна. Не надто замислюючись, я тоді спробував розрядити атмосферу і стати між ними".

Пастор зупинив можливе насильство

Ще молодою людиною, пастор був свідком мирних протестів у Східному Берліні восени 1989 року, що призвели до падіння Берлінського муру.

Тож коли Гаска знову побачив поліцейських і демонстрантів, він знав, що їм казати, закликаючи обидві сторони зупинитися. Він запитував і в одних, і в інших:

"Ви хочете смертей, ви хочете убитих?" А також розповідав про інші протести – у Східному Берліні, коли гаслом став заклик: "Жодного насильства!"

Гаска вважає, що обидві революції – як у НДР, так і в Україні – схожі. Як і мотивація учасників, котрі зробили спробу щось змінити, бо можновладці вдавали, ніби вони оглухли, й ніхто з них не вважав за потрібне говорити з людьми.

Тому, за словами пастора, "багато маленьких людей робили багато маленьких кроків до змін і демократії". А він, як священник, не міг і не може залишатися осторонь таких подій. І цитує Біблію: "Істинно кажу вам: так як ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені".

Падіння Берлінського муру, 9 листопада 1989 року
Падіння Берлінського муру, 9 листопада 1989 року

Утім, нині вже й не згадати, якими саме словами пастор переконував людей зупинитися за миті до можливого насилля. Головне, що того разу вони його почули…

Але через кілька тижнів, коли сутички таки сталися і на Майдані полилася кров, його церква на Лютеранській – вулиці у самісінькому центрі подій – стала і притулком, і лазаретом для поранених. Та й сам пастор зазнав легкого поранення ґумовою кулею.

Також під час Революції Гідності Гаска став "своїм" німцем для багатьох німецьких ЗМІ, що для них він коментував події на Майдані – "із центру вулкана". До того ж робив він це, не надто переймаючись "правильністю" чи "неправильністю" власних висловлювань щодо них.

Від тиранів і зла слід захищатися

У пацифістській Німеччині критично поставилися до його слів, висловлених в одному з інтерв'ю: "Ніхто не чує і не говорить про це охоче, але за певних умов свободу і мир потрібно захищати зі зброєю". У Лютеранській церкві ці слова не схвалили, і невдовзі йому довелося повертатися до Німеччини.

Нині Гаска мешкає у Марктлойтені, що в Баварії, служить у тамтешній церкві. Чи змінила ця історія його погляди?

Сам він, зазначаючи, що поважає пацифізм, людей, котрі сповідували принципову миролюбність, але, за його словами, "на жаль, іноді проти тиранів і зла у світі потрібно захищатися".

Позицію Гаски гідно оцінили в Україні, де він серед інших священників та волонтерів був нагороджений медаллю УПЦ "За жертовність та любов до України".

Допомога Україні словом і ділом

Пастор каже, що, звісно, він не політик, аби вказувати ЄС, що той має робити для своїх сусідів, які потрапили в скруту. Але, як церковна громада, ми допомагали там, де нас Бог послав – і демонстрантам, і людям, яких заторкнула війна, каже він.

Гаска й досі не втратив контакту з Україною. Він дописує до берлінського інтернет-порталу "Зрозуміти Україну", організовує гуманітарні поставки для постраждалих від війни регіонів Донбасу: медикаменти, вбрання, продукти харчування, усе необхідне, у чому мають потребу найбільш незахищені мешканці підконтрольних Києву територій.

Звістка про нагородження його Хрестом за заслуги, пише пастор Гаска на своїй сторінці у фейсбуці, застала його неочікувано. Як і сама церемонія вручення нагороди у посольстві Німеччини в Києві, під час якої присутні відшукали для нього найтепліші слова вдячності.

Вручаючи нагороду, посол Анке Фельдгузен наголосила:

"Пастор Гаска активно підтримував людей на Майдані Незалежності взимку 2013–2014 років і виступав за їхнє право на мирний протест.

Він перетворив кірху Святої Катерини на місце притулку та спокою, і в умовах гострої небезпеки запобіг насильницькому протистоянню протестувальників і поліції, ставши між обома сторонами".

Голова німецької дипломатичної місії в Україні також зазначила, що орден є найвищим цивільним визнанням ФРН заслуг перед суспільством. Ним нагороджуються громадяни ФРН та іноземці за політичні, соціально-економічні й духовні здобутки, а також за особливі заслуги перед Німеччиною.

Пастор Гаска подякував за нагороду і висловив сподівання, що в Україні якнайскоріше буде мир. А на своїй сторінці у фейсбуці він зазначив:

"Відтепер я пережив уже щонайменше два дива Всевишнього: мирну революцію 1989 року у Східній Німеччині і Революцію гідності в Україні.

Якщо ці події нас чомусь навчають, то ось чому: перед силою цих багатьох "маленьких" людей, які з вірою у Господа ідуть своїми дорогами, не встоять жодні тирани і диктатори, і всі самозакохані та байдужі можновладці мають боятися їх, бо не вони переможуть.

Це так і є – те, що зробили багато "маленьких" людей у багатьох маленьких місцях. Їхніми маленькими кроками прокладена велика дорога світової історії, саме вони змінили обличчя світу".

Утім, про нагородження його самого такою високою відзнакою пастор в інтерв'ю ЗМІ сказав: "Це дуже висока честь і визнання зробленого. Але багато хто тоді робив те, що було потрібно, і там, куди послав Бог. Я лише один із них".

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».

Україна без Києва. Про що домовлялись у Парижі навесні 1920 року?

У Парижі Україні планували зберегти незалежність, але намалювали нові кордони. Без Києва, Лівобережжя, Сходу та Заходу.

Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР

У перших числах грудня 1919 року Армія УНР налічувала близько 10 тисяч осіб. З них боєздатними були біля 2 тисяч. Керівництво проводило нараду за нарадою у пошуках виходу з ситуації. Вирішили йти у запілля окупантів. Так почався Перший Зимовий похід.

Львів. 1918. Єврейський погром

Наприкінці листопада 1918 року світ отримав страшні відомості зі Львова: європейські та американські видання писали про жорстоку розправу над тутешніми євреями, яких впродовж двох діб, одразу після відступу з міста українського війська, безжалісно грабували, палили, мордували і вбивали.