Як відбувалися парламентські вибори в Галичині 100 років тому?

Виборчий кодекс, який почав діяти в Україні з початку 2020 року, суттєво змінює принцип голосування, переведення голосів у мандати, нарізку округів, що, звісно, не омине і Львівщину. Це викликає певні історичні паралелі з 1907 роком, коли в Австро-Угорщині відбулася виборча реформа, яка суттєво змінила правила виборів у Галичині. Тоді використовувалася виключно мажоритарна виборча система, яка відтепер не використовується в Україні під час парламентських і місцевих вибрів до рад із кількістю виборців більше як 90 тисяч осіб

На зміну так званій курійній системі (депутатів обирали у межах чотирьох курій (стани), де визначальну роль відігравав майновий ценз) за посередництвом колегії виборців (правиборів) було запроваджене загальне виборче право.

Насправді воно було відносно загальним, оскільки право голосу отримали лише чоловіки віком від 24 років, а право обиратися - від 30 років. Проте це значно розширило політичні права значної кількості громадян імперії Габсбургів.

Скористатися цим новим законодавством вдалося лише два рази - під час національних виборів до нижньої палати бікамерального Віденського парламенту (рейсхрату) у 1907 і 1911 роках. Він обирався терміном на 6 років, проте Перша світова війна усе змінила.

Кількісний склад Палати послів збільшився з 393 до 516 депутатів. Парламентські вибори відбувалися в регіональних мажоритарних одномандатних виборчих округах, у межах яких (регіонів) була закріплена певна кількість мандатів.

У Королівстві Галичини та Володимирії обиралося 106 депутатів, що становило 20% від усього складу парламенту. Цей край був найбільшим з-поміж 15 територіальних одиниць імперії, який населяло 8 млн. з-поміж 28 млн. усього населення австрійської частини імперії - Цислейтанії.

 
Коронні краї Австро-Угорської імперії: 1. Богемія, 2. Буковина, 3. Каринтія, 4. Крайна, 5. Далмація, 6. Галичина, 7. Примор'я, 8. Нижня Австрія, 9. Моравія, 10. Зальцбург, 11. Сілезія, 12. Штирія, 13. Тіроль, 14. Верхня Австрія, 15. Форарльберг; 16. Угорщина, 17. Хорватія і Славонія; 18. Боснія і Герцеговина
Вікіпедія

В усій Австрійській імперії у виборчих округ обирали одного депутата, і лише в Галичині також утворювалися двомандатні округи у сільській місцевості, неофіційною метою чого було зменшення кількості українських представників у парламенті.

По суті в Галичині використовувалася мажоритарна виборча система трьох видів:
1) одномандатні міські округи з відносною більшістю
2) одномандатні сільські округи з відносною більшістю для українців
3) двомандатні округи з абсолютною та відносною більшістю для змішаного українсько-польського населення (для отримання першого мандату необхідно було набрати 50% голосів, а для другого - 25%)

По факту територіальна організація виборів в Галичині була предметом маніпуляції зі сторони австрійської та польської влади, зокрема намісництва краю. Навряд чи тоді знали про джерімендерінг, проте прекрасно розуміли як на практиці реалізовувати принцип диспропорційністі представництва.

В результаті одного депутата віденського парламенту обирало 109 тис. українців (русинів), тоді як німці – 44 тис., італійці – 45 тис., словенці – 51 тис., румуни – 57 тис., поляки – 66 тис.

Загалом 106 депутатів обирали у 70 виборчих округах, серед яких 34 були міськими одномандатними, а 36 - сільськими двомандатними. Для наочності схематично відобразив на карті нарізку округів в Галичині станом на 1910 рік.

Виборчі округи в Галичині станом на 1910 рік
Виборчі округи в Галичині станом на 1910 рік

Міські округи. Лише Львів поділявся на 7 округів, а Краків - на 5 округів, тоді як інші міські округи утворювалися у межах одного населеного пункту (Перемишль, Станіславів (тепер Івано-Франківськ), Тернопіль, Тарнув, Коломия).

Або шляхом об'єднння від 2-х до 20-ти населених пунктів (наприклад, Стрий два міста, Жешув три, Дрогобич чотири, Сянік п'ять, Броди сім, Снятин вісім, Розділ двадцять тощо). Загалом міські округи налічували 221 тис. виборців, що становило у середньому 6,5 тис. виборців у міському окрузі.

Сільські округи були надзвичайно великими. Вони були диспропорційними не лише у порівнянні з міськими, але також у порівнянні між собою. Вони могли утворюватись у межах як одного повіту (району), так і в межах 4-х повітів.

Загальна кількість виборців у сільських округах становила 1 млн. 260 тис. осіб, що у середньому становило 35 тис. виборців, які обирали по два депутати. При цьому у західній частини Галичини (переважно населяли поляки) середній розмір сільського округу налічував 24,7 тис. виборців, тоді як у східній частині краю (переважно населяли українці) середня кількість виборців у сільському окрузі становила 44,4 тис. осіб.

Галичина

70 округів

Тип та кількість округів

(34 міських і 36 сільських)

Мандатів

Поляки

Українці

Західна Галичина

30 округів

Міський

Одномандатний

13

13

13

0

Сільський

змішаний

двомандатний

17

34

34

0

Східна Галичина

40 округів

Міський

одномандатний

21

21

21

0

Сільський

український

двомандатний

9

18

0

18

Сільський

змішаний

двомандатний

10

20

10

10

СУМА

70

106

78

28

%

100%

74%

26%

Принцип нарізки округів також суттєво відрізнявся у межах самої Галичини. У Західній Галичині (більша частина теперішніх Підкарпатського і Малопольського воєводств) було створено 30 округів – 13 міських одномандатних і 17 сільських двомандатних (у яких праткично не було українського населення).

У Східній Галичині (теперішні Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області) було 40 округів - 21 міських одномандатних та 19 сільських двомандатних округів (де поляків було відносно небагато).

В усіх міських округах Галичини по факту депутатами обирали виключно поляків, оскільки міста були полонізованими. Натомість у 9 з 19 сільських округах Східної Галичини, де переважали українці обирали депутатів-українців, а у 10 округах із змішаним населенням - одного українського і одного польського депутата.

Вибори у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) 24 травня 1907 року
Вибори у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) 24 травня 1907 року

Як результат, завдяки лише механізму нарізки округів, перш за все польській владі вдалося суттєво збільшити представництво польського населення за рахунок українських виборців.

За цих умов під час парламентських виборів українське населення могло розраховувати не більше, аніж на 28 (26,4%) представника з-поміж 106 галицьких депутатів у Віденському парламенті, тоді як польське - на 78 своїх обранців, що становило 73,6%.

Таким чином, станом на 1911 рік поляки, які налічували 4,9 млн. осіб мали майже утричі більше представництво у Віденському парламенті, аніж українці, які налічували 3,5 млн осіб.


Перелік виборчих округів в Королівстві Галичини і Володимирії, у яких перемагали українські депутати

Номер округу

Межі округу

Кількість виборців

Результати виборів 1907

Результати виборів 1911

Кандидат

Фракція

Кандидат

Фракція

Сільські округи

51

Сянік – Риманів – Буківсько – Дукля – Лісько – Утрики Долішні

29986

Курилович Володимир

Всеруський клуб (русофіли), згодом

позафракційний

Курилович Володимир

замінений на

Чайковський Роман

Позафракційний (русофіл)

Чеський (бохемський) націонал-соціалістичний клуб

Фідлер Бартломей

Польський клуб

(консерватори)

Старовейскі Станіслав

Польський клуб

(консерватор)

53

Судова Вишня – Рудки – Стара Сіль – Самбір – Комарно – Луг (2 парафії)

36207

Онишкевич Степан

Руський клуб

Онишкевич Степан

Українська парламентська репрезентація

Млєчко Францішек

Польський клуб

(консерватори)

Скарбек Александр

Польський клуб

(консерватори)

54

Балигород – Лютовиська – Турка – Бориня - Старий Самбір – Дрогобич – Луг – Самбір

(3 парафії)

53062

Вітик Семен

Русько-українські соціал-демократи

Вітик Семен

Позафракційний

Зараньскі Йоган

Польський клуб

(консерватори)

Осуховскі Броніслав

Польський клуб

(консерватори)

55

Долина – Войнилів – Рожнятів – Калуш – Надвірна – Делятин - Солотвина

55938

Лагодинський Микола

Руський клуб

Лагодинський Микола

Українська парламентська репрезентація

Романчук Юліян

Руський клуб

Романчук Юліян

Українська парламентська репрезентація

56

Коломия – Печеніжин – Жаб'є – Кути – Косів – Яблунів – Гвіздівець – Отинія

56708

Трильовський Кирило

Позафракційний

Трильовський Кирило

Українська парламентська репрезентація

Войнаровський Тит

Руський клуб

Лаврук Павло

Українська парламентська репрезентація

57

Меденичі – Стрий – Сколе – Жидачів – Ходорів – Миколаїв – Глиняни – Бібрка – Комарно (11 парафій) – Щирець (30 парафій)

55697

Давидяк Василій

Всеруський клуб (русофіли)

Олесьницький Євген

Українська парламентська репрезентація

Олесницький Євген

Руський клуб

Левицький Лев

Українська парламентська репрезентація

58

Борщів – Заліщики – Городенка – Товсте – Снятин – Гусятин

52318

Окуневський Теофіл

Руський клуб

Окуневський Теофіл

Українська парламентська репрезентація

Стефаник Василь

Руський клуб

Стефаник Василь

Українська парламентська репрезентація

59

Тлумач – Обертин – Золотий Потік – Станіславів (тепер Івано-Франківськ) – Тисмениця - Богородчани

58467

Бачинський Лев

Руський клуб

Левицький Євген

Руський клуб

Левицький Євген

Українська парламентська репрезентація

60

Бучач – Монастириська – Вишнівчик - Підгайці

34354

Будзиновський В'ячеслав

Руський клуб

Будзиновський В'ячеслав

Українська парламентська репрезентація

Габель Генріх

після його смерті 1910 р.замінений

Цегельський Лонгін

Єврейський клуб

Руський клуб

Серватовскі Ладислав

Польський клуб (консерватори)

61

Перемишль – Дубецько – Динів – Бірча – Нижанковичі – Мостиська - Добромиль

45952

Цеглинський Григорій

Руський клуб

Загайкевич Володимир

Українська парламентська репрезентація

Чайковскі Ладислав

Польський клуб (консерватори)

Чайковскі Ладислав

замінений на

Гжедзєлскі Ладислав

Польський клуб (консерватори)

Польський клуб (консерватори)

62

Краковець – Яворів – Немирів – Янів (тепер Івано-Франкове) – Куликів – Жовква – Белз – Угнів – Рава Руська

58912

Дністрянський Станіслав

Руський клуб

Дністрянський Станіслав

Українська парламентська репрезентація

Король Михайло

Всеруський клуб (русофіли, старокурсник)

Висоцкі Казимір

Польський клуб (консерватори)

63

Жовква – Кам'янка Струмилова (тепер Кам'янка-Бузька) – Буськ – Олесько - Перемишляни

43742

Дембскі Ладислав

Польський клуб (консерватори)

Дембскі Ладислав

Польський клуб (консерватори)

Глібовицький Микола

Всеруський клуб (русофіли)

Сингалевич фон Шиллінг Володимир

Українська парламентська репрезентація

64

Львівське передмістя – Винники – Городок – Щирець

37109

Фоліс Йосиф

Руський клуб

Фоліс Йосиф

замінений на

Бачинський Володимир

Українська парламентська репрезентація

Масьланка Антон

Польський клуб (консерватори)

Абрахамовіч Давид

Польський клуб (консерватори)

65

Сокаль – Великі Мости - Радехів – Лопатин – Броди – Зборів – Збараж (4 парафії) – Олесько (2 парафії) – Нове Село (9 парафій)

59963

Марков Дмитро

Позафракційний (русофіл, новокурсник)

Петрушевич Євген

Руський клуб

Петрушевич Євген

Українська парламентська репрезентація

66

Бережани – Рогатин – Болехів – Бурштин –Журавно – Підгайці (6 парафій) – Перемишляни (10 парафій)

45212

Левицький Кость

Руський клуб

Левицький Кость

Українська парламентська репрезентація

Старух Тимотей

Руський клуб

Старух Тимотей

Українська парламентська репрезентація

67

Ярослав – Радимно – Любачів – Чесанів – Синява - Прухник

40246

Козловскі Болеслав-Владімєж

Польський клуб (консерватори)

Козловскі Болеслав-Владімєж

через недієздатність замінений на

Галік Едмунд

Польський клуб (консерватори)

Польський клуб (консерватори)

Стахура Данило

Руський клуб

Цегельський Лонгін

замінений на

Погорецький Еміль

Українська парламентська репрезентація

68

Козова – Тернопіль – Збараж – Нове Село

34086

Остапчук Яцько

Русько-українські соціал-демократи

Голубович Ісидор

Українська парламентська репрезентація

Заморскі Йоган

Польський клуб (консерватори)

Заморскі Йоган

Польський клуб (консерватори)

69

Теребовля - Микулинці – Буданів – Чортків

37126

Колесса Олександр

Руський клуб

Колесса Олександр

Українська парламентська репрезентація

Маглер Артур

Єврейський клуб

Баворовскі Єжи

Польський клуб (консерватори)

70

Скалат – Підволочиськ – Гримайлів – Копичинці – Гусятин

35422

Бєньовскі Станіслав

Польський клуб (консерватори)

Годек Йоган

Польський клуб (консерватори)

Петрицький Михайло

Руський клуб

Петрицький Михайло

Позафракційний

На практиці за підсумками парламентських виборів 1907 року у межах Королівства Галичини та Володимирії було обрано 28 українських депутатів, а у 1911 році – лише 24 українських депутатів. Усі вони були обрані у сільських двомандатних округах Східної Галичини у межах округів номер 51 – 70.

У 1907 році більшість з 28 українських обранців увійшли до так званого Руського клубу (Ruthenenklub), який об'єднував 20 українських представників націонал-демократів.

П'ятеро русофілів, які під час виборів створили спільний політичний союз з польськими східногалицькими консерваторами з Польського клубу (так званими "подоляками"), об'єдналися у власний парламентський Всеруський клуб, куди увійшло четверо з них.

Українська соціал-демократична партія здобула два мандати, яка формувала власну маленьку фракцію. Ще двоє українських депутатів у Віденському парламенті були позафракційними.

У 1911 році до Рейхсрату було обрано лише 24 українські депутати з Галичини. Переважна більшість з них, а саме 21 обранців об'єдналися у власну фракцію – Українську парламентську репрезентацію (Ukrainische parlamentarische Vertretung).

Її основі формували представники Української націонал-демократичної партії, а також поодинокі представники радикальної партії та українські депутати з Буковини. Інші троє українських депутатів були позафракційними, серед яких був колишній русофіл, соціал-демократ і націонал-демократ.

Головою Української парламентської презентації було обрано Костя Левицького, його заступниками Миколу Лагодинського, Миколу Василька і Теофіла Окуневського, а секретарем – Євгена Левицького.

Голова Української парламентської репрезентації Кость Левицький
Голова Української парламентської репрезентації Кость Левицький

Фракція поставила собі за мету вирішення для українців краю питання заснування українського університету у Львові і проведення виборчої реформи до Галицького сейму (один з 17 регіональних парламентів – ландтаґів, які також обирали у межах Цислейтанії).

На початку 1914 року українським депутатам вдалося досягти згоди з польською більшістю щодо відкриття українського університету, а також узгодити питання щодо утворення двомандатних виборчих округів у Галичині під час виборів до Галицького сейму.

Проте події Першої світової війни не дали можливості українцям реалізувати на практиці досягнуті ними важкою багаторічною політичною боротьбою поступок зі сторони польської адміністрації та офіційного Відня.

Обмежене представництво українців у Віденському парламенті було результатом не лише технології нарізки виборчих округів, але також маніпуляцій, підкупу та залякування зі сторони польської адміністрації краю. Словосполучення "галицькі вибори" стало синонімом численних порушень і нечесних виборів в Австро-Угорщині.

Для цього використовувався тиск за посередництвом влади на місцях, використання бюджетних ресурсів, здійснення податкового тиску на виборців, погрози українським делегатам, приховування часу й місця голосування, підкуп виборців й продаж свого голосу (так зване "хрунівство") та інше.

Марко Каганець, кандидат в депутати, вбитий 6 лютого 1908 року
Марко Каганець, кандидат в депутати, вбитий 6 лютого 1908 року
Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник. Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. с. 397

Під час виборчої кампанії 1908 року на мітингу у селі Коропець (округ 60) поліція вбила кандидата від УНДП Марка Каганця. Незадовго до смерті він отримав два листи від намісника Галичини з вимогою не брати участь у виборах.

На знак помсти за утиски українців і протесту проти фальсифікації виборів до австрійського парламенту студент 3-го курсу філософського факультету Львівського університету Мирослав Січинський застрелив у Львові намісника Галичини Анджея Казімєжа Потоцького.

Антон Дробович: Гри в одні ворота не буде

Розмова з Антоном Дробовичем, головою Українського інституту національної пам’яті (УІНП) про польсько-українські відносини, спільні плани та проекти, виклики на новій посаді, а також про те, кого він вважає героями України. Інститут Антон Дробович очолив у грудні 2019 року, після того, як виграв конкурс, попереднім керівником був Володимир В’ятрович.

Луцьк в окупації: побороти епідемії й вижити!

Луцьк – одне з перших українських міст, яке було окуповане вермахтом вже надвечір 25 червня 1941 року. Нова окупація приносить не тільки усі «принади» нацистського режиму, але й епідемії

Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

Мовне питання в Україні, здавалося б, остаточно вирішене та законодавчо врегульоване, знову з’являється на порядку денному – з подачі вже нової влади. Паралельно бачимо спроби назвати мову “причиною громадянської війни”, чинити опір подальшій українізації тощо. Нічого нового за останні 30 років? Насправді такі “мовні срачі” трусили Україну і після проголошення незалежності більше 100 років тому!