Спецпроект

Шлюб по-бандерівськи

14 жовтня – день віри, кохання і війни. На нього припадає християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Як кажуть, шлюб, укладений на Покрову, буде міцним і щасливим. Ікона Покрови була однією із найшанованіших у запорозьких козаків. Цього ж дня у 1942 році була започаткована Українська повстанська армія. На війні, яку вели члени ОУН і вояки УПА, знаходилося місце і земному.

Це саморобне свідоцтво про одруження двох членів Організації українських націоналістів-бандерівців - Сарчука Василя (користувався псевдонімом "Яків") і Зубрицької Ліди ("Оля").

 Доля поєднала галичанина і волинянку

Документ є другим із відомих на сьогодні джерел такого штибу.

Перший - "акт вінчання" двох невідомих революціонерів від 6 липня 1950 року - фахівці львівського Центру досліджень визвольного руху нещодавно опублікували у книзі "Українська повстанська армія. Історія нескорених". Він має недолік - текст і підписи молодят зашифровані.

Ліда Зубрицька надрукувала свідоцтво сама. Скористалася "службовим становищем", адже була машиністкою провідника Луцької округи ОУН Олександра Савири-"Зарічного". Свідоцтво датоване 1951-им роком. Офіційно війна вже 6 років як закінчилася.

Місце укладання документу зашифровано стандартно: "Постій"

"Ще до вступу у шлюб з "Яковом" я на своїй друкарській машинці виготовила бланк свідоцтва. А після весілля "Зарічний" сам заповнив це свідоцтво, завірив своїм підписом. Розписалися ми з "Яковом" у присутності свідків - оунівців "Лукаша", "Левка" і "Арсена". Таке про появу цього документа жінка розповідала 1951 року.

У підпіллі на Волині з 1944-го Зубрицьку називали професійною акушеркою. Також допомагала хворим і пораненим з куреня УПА "Рубащенка". Згодом, за завданням керівництва, розшукувала радянських агентів серед прихильників повстанського "розкольника" Степана Янішевського. Далі була друкаркою у Валерія Бондарчука-"Стемида", "Варнака" і "Сизого".

З 1950 року розмножувала націоналістичну літературу для керівника Луцької округи Олександра Савири. Для конспірації постійно перебувала на одному місці, у тодішньому Берестечківському районі Волинської області. Там знайшла свою долю - ставного красеня Василя Сарчука, провідника району.

Василь і Ліда - молодята

Уже через рік 27-річна Ліда і 29-річний Василь таємно від радянської влади побралися. Зубрицька взяла прізвище чоловіка. Весілля влаштували у селі Ново-Зборишів Луцького району. У тому ж році у пари з'явився первісток. Назвали Василем.

Весільні радощі швидко заступило горе. 30 серпня 1951 року радянські чекісти вбили Сарчука. А 4 грудня у Лобачівці Берестечківського району опергрупа затримала його дружину Ліду. При жінці виявили саморобне свідоцтво про одруження.

Так виглядала обкладинка

У момент затримання "совітами" Ліда мала при собі пістолет. Мабуть за це їй дали аж 25 років виправно-трудових таборів. Через малу дитину "пожаліли" - скоротили строк до 10-и. Відбувала покарання у Мордовії.

З сином її розлучили. Від його імені якось написала листа прокуророві (цитата дослівно): "Дядя Прокурор! Прошу Вас очень, одпустите мне дамой мою маму Зубрицьку Лидию Михайловну. Дядя Прокурор! Мне всего четвертый годик. Я своїй мамы совсем не помню. У всех есть мама, которая их ласкает. А я живу возле чужих людей и не знаю маминой ласки".

Але "дядя"-прокурор ніяк не відреагував.

Володимир КОВАЛЬЧУК - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України


Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.