Спецпроект

"Німці запропонували Винниченку стати головою уряду окупованої України"

Перший голова Директорії УНР в еміграції став веганом, малював, проповідував гармонію, писав утопічні листи до Сталіна і, подейкують, відмовився співпрацювати з Гітлером, за що втрапив у концтабір.

6 березня 1951 року у французькому Мужені на Лазурному березі помер Володимир Винниченко - успішний літератор і не дуже успішний політик (прем'єр-міністр УНР, голова Директорії УНР).

Історик літератури Володимир Панченко розповів Дмитру Лиховію та Лесі Шовкун про життя Винниченка в еміграції.

- Останні 25 років свого життя Володимир Винниченко займався універсальною теорією, яку називав "конкордизм". Вона мала стати "ключем до щастя". А тема щастя, пошуку гармонії, або, як він казав, "погодження", є головною темою у всій творчості та й узагалі діяльності Винниченка.

Гармонія мислилася на різних рівнях: людини з природою, людини з собою, між людьми, між країнами. Цій темі був присвячений його філософсько­етичний трактат "Конкордизм", а натуризм як елемент уходив у цю його систему.

Натуризм передбачав життя на природній основі: перебування на сонці (зокрема, засмагання голяка), взагалі серед природи, без усіляких цивілізаційних умовностей.

Він був не просто вегетаріанцем, а сироїдом, тобто не їв нічого вареногопеченогосмаженого, тільки "натуральну" їжу - яблука, горіхи, моркву тощо. Інші українці з нього кепкували, називали "морквоїдом", а він їм відповідав, що вони - "трупоїди".

- Конкордизм Винниченка якось випливав із його політичних поглядів? Чи це "дивацтво" розвинулося вже після відходу від політики?

- Були точки дотику з ідеями соціалізму й комунізму, які не покидали його ніколи (хоча Винниченко уявляв їх посвоєму і з тією практикою СРСР дуже розходився). Конкордизм був пов'язаний з ідеєю комунізму лінією загального щастя.

Але справа не тільки в політиці. Винниченка ще з початку сторіччя цікавили філософські течії, пов'язані з гармонією та переважно моральноетичними аспектами.

У 1907 році Винниченко видав роман "Чесність з собою" російською мовою, бо розумів, що в Україні його не надрукують. Роман і в Росії заборонили, конфіскувавши весь тираж за статтями Кримінального кодексу - знайшли в ньому "порнографію".

1918 рік. Володимир Винниченко знімає капелюха, поруч із ним іде Симон Петлюра

А це вже був прообраз ідеї конкордизму, бо "чесність із собою" Винниченко розумів передусім як внутрішню злагоду людини, лад думки, почуття і вчинку. Не можна говорити одне, думати інше, а робити третє.

Інша річ, що Володимир Кирилович був дуже непослідовним, тому ця ідея внутрішнього ладу в нього розсипалася. Персонажі, яких він конструював на основі ідеї чесності з собою, були насправді дуже суперечливими і внутрішньо розщепленими, чимось нагадуючи героїв Достоєвського.

Хоча насправді Винниченко якраз намагався протиставити образу Раскольникова свою "цільну" людину.

- Чесно кажучи, для нас стало новиною, що Винниченко був художником. Де можна побачити його картини?

- У Києві, в Музеї літератури. Це колекція картин, яку Володимир Кирилович свого часу переслав із Франції до Сполучених Штатів Америки, де було товариство його прихильників. Він мав надію, що також туди приїде і виставлятиме ці картини, а заодно проповідуватиме свою теорію конкордизму.

Але виїхати до Америки йому не вдалося, бо посольство США у Франції не відкрило візи. Річ у тім, що українці з петлюрівського табору (Винниченко був затятим критиком Петлюри - автори) "настукали" на нього американцям: мовляв, ви що, хочете мати в себе комуніста?

Ці близько ста робіт у 2000 році передали Україні в посольстві у Вашингтоні. Привіз їх тодішній прем'єр-­міністр Віктор Ющенко. А у видавництві "Мистецтво" вийшов великий гарний альбом "Володимир Винниченко-художник".

- І яким Винниченко був художником?

- Зрозуміло, що професіоналом він не був. Здобував ази живописного мистецтва у рисувальній школі при земському реальному училищі, якою керував випускник Академії мистецтв у Петербурзі Феодосій Козачинський.

Володимир Панченко, літературознавець, професор Могилянки

Але найбільше йому допоміг уроками відомий український художник Микола Глущенко. Вони познайомилися на початку 1920-их, коли Винниченко жив під Берліном.

Дружба ця тривала десять років, аж поки Винниченко, вже перебуваючи у Франції, не порвав стосунки з Глущенком - художника відкликали до Москви, адже він, як потім стало відомо, був радянським розвідником.

Писав Володимир Кирилович переважно пейзажі, як правило, аквареллю, менше - олією. Інколи брався за портрети, але вони, чесно кажучи, виходили поганенькі.

Малював переважно французькі краєвиди, найбільше - Мужен, хоча є й українські пейзажі, зроблені з пам'яті.

- А чи контактував Винниченко з українськими політичними силами після того, як відійшов від політики й оселився в Мужені?

- Насправді від політичної діяльності він не відходив ніколи, хоча кілька разів давав собі обіцянку "обтруситися від політики". Але так і не вийшло - мав залежність.

У 1930-х роках він мав кілька великих політичних проектів, щоправда, утопічних. Скажімо, розуміючи, що ось­ось почнеться світова війна, звернувся з великим листом до Сталіна, у якому написав, що оскільки у війні Україна стане розмінною монетою, як Польща за Наполеона, то давайте, Йосипе Віссаріоновичу, зробимо так, щоб віддати Україну під європейський протекторат. Це, звісно, було дуже наївно.

Інша ідея Винниченка - провести всесвітній референдум, на якому народи різних країн висловилися б проти війни. Це тільки кілька прикладів, бо він мав й інші проекти такого штибу.

Винниченко у себе на подвір'ї в Мужені, неподалік Ніцци. Фото: ledilid.livejournal.com

А взагалі в Мужені Винниченко жив досить ізольовано й контактів з іншими українцями фактично не мав. До Парижа - тисяча кілометрів, до того ж багато хто махнув на нього рукою, сприй­маючи як "політичний труп".

І справді, багато політичних учинків Винниченка були сумнівними. Хоча сам він себе відпрацьованим матеріалом не вважав і думав, що має ще достатньо великий вплив.

У 1941 році про нього згадали німці. Коли вони окупували Францію, то розшукали Винниченка і запропонували йому стати українським прем'єром - главою маріонеткового уряду України, як Відкун Квіслінг у Норвегії. Та Винниченко розумів, що має справу з фашизмом, і відмовився. Його кілька тижнів потримали в концтаборі, але потім відпустили.

Джерело: "Україна Молода"

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села