Спецпроект

"Влада піддає мене тортурам, примушує припинити голодування..."

Не було іншого варіанту докричатись до глухої влади. Він оголосив голодування. З нього сміялись і глузували. Почали примусово годувати блювотною рідиною. Серце не витримало болі і ганьби. Його звали...

Цей текст* на ім'я генпрокурора, слухняного виконувача розпоряджень правлячої партії, політзек Анатолій Марченко написав восени 1986-го року, перебуваючи в Чистопольській тюрмі. 

"Заявление

С 4 августа с.г. я нахожусь в голодовке с требованием прекращения издевательств над политзаключенными в СССР и их освобождения.

На сороковой день голодовки, 12 сентября, меня впервые накормили искусственно и с тех пор применяли искусственное питание ежедневно один раз в день, кроме воскресенья.

 

В связи с фактором искусственного питания в той его форме, в которой этот гуманный сам по себе акт применяется лично ко мне администрацией УЭ-148/ ст-4, я вынужден обратиться с данным заявлением на Ваше имя, гр-н Генеральный прокурор СССР.

Я знаком с искусственным питанием по личному опыту в местах заключения еще с 50-х годов, когда голодающих зэков начинали кормить искусственно не на сороковой день голодовки, а на первой неделе.

Так что мне есть с чем сравнивать сегодняшнюю мою голодовку. И это сравнение дает мне основание заявить Вам, что искусственное питание для меня - не что иное, как замаскированное под гуманный акт спасения жизни голодающего издевательство.

И цель этих процедур одна: принудить меня такой коварной и недозволенной формой физического воздействия прекратить голодовку.

Вот фактическая сторона этого мерзкого метода.

Питательная смесь приготавливается умышленно с крупными кусочками-комочками из пищевых продуктов, которые не проходят через шланг, а застревают в нем и, забивая его, не пропускают питательную смесь в желудок. Под видом прочистки шланга мне устраивают пытки, массажируя и дергая шланг, не вынимая его из моего желудка.

Это и говорит о злонамеренности устраиваемой мне пытки под видом гуманного акта.

Как правило, всю эту процедуру проделывает один медработник. Он поэтому не в состоянии при заливке смеси размешивать ее, так как у него уже заняты обе руки: одной он держит шланг, а другой он заливает в нее из миски смесь.

Повторяю, что в данном случае под видом гуманного акта советские власти в лице медчасти тюрьмы подвергают меня физическим пыткам с целью принудить прекратить голодовку. По многолетнему личному опыту я знаю Вашу манеру реагировать на сигналы о произволе тюремщиков.

Вы поручаете разобраться, по существу, тем же тюремщикам, например начальнику Управления.

 

"Факты проверкой не подтвердились" - это стандартный ответ в таких случаях. Он, конечно, очень удобен для внутреннего потребления, но вряд ли он будет таковым, когда будет представлен советским представителям международными организациями. А этого в наши дни советским властям рано или поздно не избежать!

Так что, гражданин Генеральный прокурор СССР, прекращайте издевательства и пытки, не используйте гуманный акт - спасение жизни голодающего - в качестве физического воздействия с целью принудить его прекратить голодовку.

Свободу всем политзаключенным в СССР!

Политзаключенный Марченко".

Через пару тижнів після припинення голодування, яке тривало 117 днів, серце Анатолія Тихоновича зупинилося. Це сталося 8 грудня 1986 року. Таким чином Марченко став останнім радянським політв'язнем, який помер у ГУЛАГу. Не сталінському, правда, - горбачовському.

Демократ і прихильник соціалізму з людським обличчям мав шанс врятувати людину, та не зробив цього. Бо система в умовах, коли закон не працює, вважає себе безпомильною... Отже, кров Марченка - на руках генерального секретаря ЦК КПРС Горбачова, генпрокурора СРСР Рєкункова та інших нікому вже тепер не цікавих законників і медиків. 

Примусове годування екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, яке триває нині в стінах Лук'янівського слідчого ізолятора, на нашу думку, є беззаконням і блюзнірством.

Людина в СІЗО - не злочинець, вердикт суду попереду, і вона має право на безпеку, гідне поводження, юридичний захист, надання необхідної медичної допомоги - словом, все те, чого позбавлений нині громадянин України Луценко.

*Перша публікація - 2008 року в московській "Новой газете"

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.