Українська дослідниця діаспори в Новій Зеландії та Австралії, віце президентка Світового конгресу українців (СКУ) в регіоні Південної півкулі Наталія Пошивайло-Таулер віднайшла відомості про життя підполковника армії УНР Миколи Харитоненка після 1923 року: після цього року його доля була дотепер невідома.

Завдяки цій цитаті німецького пастора Мартіна Німеллера знає весь світ: "Спочатку вони прийшли за комуністами, але я промовчав тому, що я не комуніст. Потім вони прийшли за членами профспілок, але я промовчав тому, що я не член профспілок. Потім вони прийшли за євреями, але я промовчав тому, що я не єврей. Потім вони прийшли за католиками, але я промовчав тому, що я — протестант. Потім вони прийшли за мною, але до цього часу вже не залишилося нікого, хто б міг захистити мене."

Денис Квітковський був керівником Проводу Українських Націоналістів упродовж 1977–1979 років. Він увійшов у вітчизняну історію як лідер, який увесь свій досвід правника, публіциста, видавця, історика, громадсько-політичного діяча спрямовував на гуртування українців у всьому світі навколо ідеї відродження державності України. За його активною діяльністю в еміграції пильно стежили органи КҐБ, про що збереглися матеріали в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України. Розсекречені документи дають змогу повніше осягнути й пізнати цю неординарну особистість.

Цілковите виснаження всіх європейських країн — і переможців, і переможених — не залишало ілюзій про славу боротьби та честь смерті. Натомість залишалося вельми поширене знання про брутальність та злочин небаченого розмаху. Для такої пильної спостерігачки, як Арендт, самоочевидними були нав’язливі питання, що постали перед усім континентом: як людські істоти могли зробити таке одне з одними, та навіть ще гостріше — як і чому один європейський народ (німці) знищував інший (євреїв). Ось про що їй йшлося у вислові «проблема зла».

Після невдалої спроби Нестора Махна збудувати вільну республіку та приходу до влади більшовиків, родина Кернерів розчиняється у бурхливих 1920-х роках, а її слід губиться. Це породило фантазії місцевих краєзнавців про смерть Грицька Кернеренка на початку 1920-х рр., інформація про що і гуляла інтернетом та різноманітними краєзнавчими публікаціями поруч з уривчастими біографічними даними про поета.
Ця невизначеність та відсутність могили Григорія Кернера на єврейському кладовищі Гуляйполя де спочили інші представники родини, інтригувала...

Грецька революція 1821 року викликала справжню хвилю співчуття. І на Заході, і навіть в Росії — де революціонерів і в ті часи не надто шанували. Але, грецькі старійшини, військові ватажки, купці і судновласники майже одразу — не дочекавшись навіть остаточної перемоги над ворогом - зчепилися між собою у запеклій боротьбі за владу. При цьому кожна з “партій” неодмінно прагнула знайти собі союзників за кордоном

Міністр закордонних справ Третього рейху Йоахім фон Ріббентроп відвідує Францію. На офіційній вечірці в німецькому посольстві його знайомлять з Корінн Люшер. Наступного дня Ріббентроп обявляється на знімальному майданчику "Дезертира", зриває зйомку, але під натиском розлюченого Могилевського змушений відступити. Ріббентроп обіцяє пригадати режисерові таке зухвальство, коли наступного разу опиниться у Парижі. А повернеться він уже до окупованої нацистами Франції

Голодомор 1932-1933 років був найбільшим голодом в історії України. У цій статті представлені результати психологічного дослідження особистих установок щодо подій Голодомору, а також родинних переконань та поведінкових стратегій, ймовірно пов’язаних із досвідом пережиття голоду предками учасників дослідження. Найпоширенішими поведінковими стратегіями та переконаннями в родинах нащадків жертв Голодомору є належне годування, запасання їжі та постійна увага до стану здоров'я, недовіра до влади, розчарування в уряді та пріоритет родинних потреб перед потребами громади.

Своїх полеглих НКВД поховали з почестями, на центральному кладовищі Чернівців військовому цвинтарі, куди іноді і досі на День Перемоги та інші дні пов'язані із Другою світовою з помпою несуть квіти. На місці, де НКВД спалили та покинули тіла частини повстанців, які загинули в бою, місцеві мешканці спорудили могилу вже в роки незалежності

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

Свобода слова – це універсальна цінність відкритого, нетоталітарного суспільства. Василь Стус загинув, а точніше був двічі вбитий за спробу реалізувати це право. Перший раз його вбили у 1965 році – вбили як поета. Вдруге його було вбито в карцері колонії особливо суворого режиму у селі Кучино на Уралі. Його тортурували принизливими обшуками, позбавленням зустрічей з рідними, голодом, холодом, забороною писати. Врешті його знайшли мертвим у камері. Тепер - третє вбивство

Ні поляки, ні українці так і не спромоглися дати спокійну й виважену оцінку Ризькому миру. Одну з найкращих оцінок дав британський історик Норман Дейвіс, який писав, що Ризький мир не був аніяким компромісом, а скоріше "патовою ситуацією", яка не мала розв'язання. Той пат на шахівниці Центрально-Східної Європи через менш ніж 20 років у новій зухвалій грі перетвориться на мат від тоталітаризмів