Спецпроект

Анексовані скарби Криму

Якимось невідомим для світової спільноти чином Україну враз позбавили рідкісних лапідарних колекцій, античних руїн, музейних цінностей, найдавніших церков, храмових комплексів і палацових споруд, не кажучи вже про безцінну "Золоту комору".

Латентний скандал, який зараз мляво протікає навколо кримської колекції, виставленої в музеї Алларда Пірсона в Нідерландах, як не можна краще демонструє, що відбувається в Криму.

Музейні рідкості були вивезені з країни в лютому, коли Археологічний музей університету Амстердама (музей Алларда Пірсона) відкрив виставку "Крим. Золото і таємниці Чорного моря".

В урочистій церемонії брали участь керівники кримських історико-культурних заповідників, в тому числі Керченського, Бахчисарайського і Центрального музею Тавриди.

На відкритті оголосили, що кримські експонати будуть виставлятися до 20 вересня 2014 року. Однак відразу ж після анексії Криму музейники раптом почали кампанію з повернення рідкостей.

Зараз на сайті Керченського історико-культурного заповідника проводиться збір підписів під петицією за повернення експонатів до Криму, а не в Україну. При цьому, як і у випадку з анексією самого півострова, наголошують на міфічне "повернення додому".

"Хто може засумніватися в тому, що колекції, вивезені до Європи з кримських музеїв для організації виставок, є невід'ємною частиною їхніх зібрань? Хто може ділити світове культурне надбання за "національною" або "політичного" ознакою? Тільки той, хто ставить політичні амбіції вище честі і обов'язку", – йдеться в тексті петиції, підписати яку пропонують всім бажаючим.

Кількість підписантів поки не досягло і тисячі. Можливо, кримчан зараз більше цікавить хліб насущний, а не музейні рідкості, подивитися на які вони і до анексії не багато-то і ходили.

Але саме питання повернення кримської колекції заслуговує пильної уваги, хоч і під іншим, не вигідним для музейників кутом.

Чому таким болючим для керівників історико-культурних заповідників стала тема амстердамської виставки? Звичайно, мова йде про дві тисячі унікальних експонатів. Це культурна спадщина, за яку треба боротися.

Але ж все це зараз виставлено в музеї Алларда Пірсона на законних підставах. На відміну від величезної кількості рідкісних артефактів, які після анексії Криму, по суті, вкрали у України та її народу.

Якимось невідомим для світової спільноти чином Україну враз позбавили рідкісних лапідарних колекцій, античних руїн, музейних цінностей, найдавніших церков, храмових комплексів і палацових споруд, не кажучи вже про безцінну "Золоту комору".

 Церква Івана Предтечі в Керчі - найдавніший збережений християнський храм (VIII сторіччя) в Україні

Чому про це сором'язливо замовчують працівники історико-культурних заповідників? Зараз вони урочисто підписують договори про співпрацю з Ермітажем. Тим самим Ермітажем, в який колись відвезли все найцінніше скіфське золото, знайдене на території Керченського півострова.

Чому, радіючи "возз'єднанню", музейники не вимагають у керівництва Ермітажу "повернути додому" унікальні експонати? Але ж кримчани кілька десятиліть були позбавлені можливості побачити скарби, знайдені в курганах скіфських і грецьких царів.

Відповідь лежить на поверхні: справа не в інтересах кримчан чи кримських музейників, справа в чиємусь бажанні якомога швидше передати рідкісні експонати з кримських музеїв у відання "старшого брата", і, по можливості, перевести увагу громадськості на щось інше.

На цю роль прекрасно підходить амстердамська колекція, яка до вересня на законних підставах буде виставлятися в музеї Алларда Пірсона.

А тим часом ніхто не згадає про тисячі артефактів, які почнуть кочувати по виставках Російської Федерації, поки остаточно не загубляться в чиїхось сховищах.

Унікальні культурні та історичні цінності Криму анексовані разом з півостровом. На відміну від заводів, портів і банківських сховищ, збитки від їх відчуження підрахувати неможливо. Ці скарби безцінні. На жаль, це не секрет.

Автор: Леся Приморська, керчанка

Джерело: Крим.Реалії - Блоги

-----------------------

Дивіться також: ЮНЕСКО занепокоєна ситуацією з культурними скарбами Криму

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.