Спецпроект

Історія Голоду: "Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.

У моїй родині є майже чарівна історія, що трапилася під час Голодомору.

Звісно, поєднання слів "чарівний" і "Голодомор" - немислиме в сучасному контексті. Але нехай це буде моїм особистим замінником церковних панахид, моїм особистим світським способом згадати.

Жіноча гілка батькової родини корінням сягає глибоко в Маріуполь і Бердянськ.

Прадід Василь Варфоломійович Головко працював бухгалтером у селах Бердянського району.

У 1930-тих в пошуках кращої роботи прадід і його дружина Агафія переїхали в Маріуполь. Родина купила хатку в передмісті.

Коли почався Голодомор, однієї ночі прабабусі наснився сон. Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною".

Мій прадід Василь Головко у 1910-тих роках

Вранці прабабуся розповіла про сон. Прадід декілька днів матеріалістично вагався, чи варто псувати стінку, а потім таки взяв сокиру і спробував стукнути.

Пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно. Завдяки цьому родина протрималася та продовжила свій шлях.

Кажуть, до родини Василя Варфоломійовича в хаті жила заможна родина. Імовірно, розкуркулена чи репресована. На жаль, про цю родину нічого не відомо.

Цю сторію мені розповів тато, йому - його старший брат, якому одного разу ніби випадково про це розповіла матір, тобто моя бабуся.

Моя бабуся в 1946-ому. Коли в стіні знайшли рятівне зерно, їй було сім років

Як бачите, пам'ять не передалася прямо - їй довелося пройти довгий шлях і багато фільтрів. Так рухається пам'ять чи не в кожній родині - криво.

А ви вже поговорили зі старшими родичами? Якщо ні, то хапайте тортик і диктофон - і гайда в гості.

Ірина СЛАВІНСЬКА - викладач кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету. Літературний оглядач "УП. Життя".

Детальніше про проект "Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки" читайте тут.

Юрій Юзич: "Свідомо залишився, щоб боротися й загинути"

Ім’я генерала УПА тепер носитиме 31 окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького. Генерала Ступницького, який боровся із московськими окупантами в Армії УНР і з весни 1943 знову на Волині, який загинув у лавах УПА. Який попри те, що більше двох десятиліть прожив під польською владою — не прийняв чужого громадянства. Мав можливість виїхати за кордон, але свідомо залишився в УПА, щоб боротись і — якщо потрібно — загинути.

Микола Тимошик: 100 літ колишній каторжанці ГУЛАГу лондонці Іванці Мащак

Сто літ тому 11 липня 1925 року в родині греко-католицького священника на Сокальщині народилася Іванка Мащак (Пшепюрська). Колишня зв'язкова ОУН-УПА, багатолітня каторжанка сталінських таборів ГУЛАУ на Колимі.

Соломія Бобровська : Історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати

Сьогодні поляки на національному рівні вшановують жертв Волинської трагедії - складної сторінки нашої спільної історії, яка продовжує розділяти Київ та Варшаву.

: Заява МЗС України щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин

Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам'ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам'ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.