Спецпроект

Історія Голоду: "Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.

У моїй родині є майже чарівна історія, що трапилася під час Голодомору.

Звісно, поєднання слів "чарівний" і "Голодомор" - немислиме в сучасному контексті. Але нехай це буде моїм особистим замінником церковних панахид, моїм особистим світським способом згадати.

Жіноча гілка батькової родини корінням сягає глибоко в Маріуполь і Бердянськ.

Прадід Василь Варфоломійович Головко працював бухгалтером у селах Бердянського району.

У 1930-тих в пошуках кращої роботи прадід і його дружина Агафія переїхали в Маріуполь. Родина купила хатку в передмісті.

Коли почався Голодомор, однієї ночі прабабусі наснився сон. Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною".

Мій прадід Василь Головко у 1910-тих роках

Вранці прабабуся розповіла про сон. Прадід декілька днів матеріалістично вагався, чи варто псувати стінку, а потім таки взяв сокиру і спробував стукнути.

Пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно. Завдяки цьому родина протрималася та продовжила свій шлях.

Кажуть, до родини Василя Варфоломійовича в хаті жила заможна родина. Імовірно, розкуркулена чи репресована. На жаль, про цю родину нічого не відомо.

Цю сторію мені розповів тато, йому - його старший брат, якому одного разу ніби випадково про це розповіла матір, тобто моя бабуся.

Моя бабуся в 1946-ому. Коли в стіні знайшли рятівне зерно, їй було сім років

Як бачите, пам'ять не передалася прямо - їй довелося пройти довгий шлях і багато фільтрів. Так рухається пам'ять чи не в кожній родині - криво.

А ви вже поговорили зі старшими родичами? Якщо ні, то хапайте тортик і диктофон - і гайда в гості.

Ірина СЛАВІНСЬКА - викладач кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету. Літературний оглядач "УП. Життя".

Детальніше про проект "Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки" читайте тут.

Олександр Зінченко: Якби Чорновіл. Можливо ми б знову жили в СРСР

1 грудня – і знову почався стогін: «От, якби у 1991 році виграв Чорновіл… Ми б жили як в Польщі… Краще, ніж в Польщі! Ми б провели люстрацію комуняк! Ми б мали своїх бальцеровичів і реформи…»

Ярослав Ведмідь: Україна розпочала наймасштабніший фандрейзинговий проєкт незалежності на створення Музею Голодомору

Голодомор. Надзвичайно важка тема для України та для мене персонально. Мої баби і діди були позбавлені свого майна, худоби, засобів праці і їх результатів. Їх зірвали з хуторів, загнали в колгоспи і якимось чудом, вони вижили в нелюдських умовах і дали життя моїм батькам. Ці історії важко відновлювати — батьки знають мало. Баби та діди померли.

Володимир В'ятрович: Влада накидає бюджетний зашморг на політику пам’яті

Схвалений 26 листопада урядом проєкт держбюджету на 2021 рік підвередив виразне прагнення нинішньої влади накинути фінансовий зашморг на політику національної пам’яті.

Дорж Бату: Голодомор. Різні народи – одна історія

Дідусеві Жанчубу 97 років. Коли почалась колективізація, йому було усього сім. Жанчуб баабай погано пам’ятає свою батьківщину. Те, що пам’ятає, волів би забути, але не може. Дідусь Жанчуб – бурят-монгол, батьки котрого втікли у Китай від жахів радянської колективізації на території сучасної Бурят-Монголії, котра почалась на початку 1930-х років.