Спецпроект

Історія Голоду: "Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.

У моїй родині є майже чарівна історія, що трапилася під час Голодомору.

Звісно, поєднання слів "чарівний" і "Голодомор" - немислиме в сучасному контексті. Але нехай це буде моїм особистим замінником церковних панахид, моїм особистим світським способом згадати.

Жіноча гілка батькової родини корінням сягає глибоко в Маріуполь і Бердянськ.

Прадід Василь Варфоломійович Головко працював бухгалтером у селах Бердянського району.

У 1930-тих в пошуках кращої роботи прадід і його дружина Агафія переїхали в Маріуполь. Родина купила хатку в передмісті.

Коли почався Голодомор, однієї ночі прабабусі наснився сон. Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною".

Мій прадід Василь Головко у 1910-тих роках

Вранці прабабуся розповіла про сон. Прадід декілька днів матеріалістично вагався, чи варто псувати стінку, а потім таки взяв сокиру і спробував стукнути.

Пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно. Завдяки цьому родина протрималася та продовжила свій шлях.

Кажуть, до родини Василя Варфоломійовича в хаті жила заможна родина. Імовірно, розкуркулена чи репресована. На жаль, про цю родину нічого не відомо.

Цю сторію мені розповів тато, йому - його старший брат, якому одного разу ніби випадково про це розповіла матір, тобто моя бабуся.

Моя бабуся в 1946-ому. Коли в стіні знайшли рятівне зерно, їй було сім років

Як бачите, пам'ять не передалася прямо - їй довелося пройти довгий шлях і багато фільтрів. Так рухається пам'ять чи не в кожній родині - криво.

А ви вже поговорили зі старшими родичами? Якщо ні, то хапайте тортик і диктофон - і гайда в гості.

Ірина СЛАВІНСЬКА - викладач кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету. Літературний оглядач "УП. Життя".

Детальніше про проект "Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки" читайте тут.

Андрій Руккас: Сто років бою біля Чорного Острова

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич. У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає

Юрій Юзич: Пластуни віднайшли у Відні могилу начштабу корпусів УГА Фердинада Льонера

Хто такий Фердинад Льонер (Ferdinand Lohner)? Уродженець Сараєво, австрійський німець. Випускник віденської академії генштабу 1914 року. Відзначений кількома хрестами за хоробрість на італійському фронті. Добровольцем вступив до УГА.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Вулиця Івана Кудрі». П`ята зупинка

Боєнська вулиця, сповнена тваринного жаху в прямому сенсі, Іван Кудря, за яким тягнеться шлейф крові та нищення, трагедії Жовтневого палацу та Хмарочоса Гінзбурга, а тепер готелю `Україна`, які стоять практично поруч, дивляться один на одного – усі ці місця та імена якось фантастично сплелися драматичними нитками нашої історії.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Печерський міст. Четверта зупинка

В районі зупинок Печерського мосту закінчувалася домашня атмосфера і розбігалися дороги на всі ділові боки великого міста. Спортивні штани пенсіонерів, "тягнучки", халати домогосподарок у дрібні квіточки, немите волосся, тапочки, авоськи, ненафарбовані червоним губи, старі куртки, в яких ходили по гриби, сюди не доходили.
Якщо ти вже доїжджав до Печерського мосту, то одягнений був по-міському, відповідно тодішній моді або міським стильним тенденціям. Цей згусток транспортних зупинок з назвою "Печерський міст" був перепусткою у велике місто