Спецпроект

Історія Голоду: "Дві сестри втекли на Донбас. Всі інші з величезної родини вмерли"

За все життя прабабуся ніколи не повернулася в рідне село, лякалася будь-яких нагадувань про ті часи. Я ж їздила туди. Але більшість людей з тих, із ким розмовляла, оселилися в Баранівці вже після 1930-х років.

До 1933 року моя прабабуся Марфа, 1916 року народження,  мешкала на хуторі Баранівка Полтавської області, що біля Сорочинців. Крім неї, батьки мали ще 8 чи 10 дітей (в родині були й близнюки).

Жили вони бідно, проте мали багато землі та простору хату - тож, можливо, колись родина була заможною. Родина ходила до церкви Преображення Господнього у Сорочинцях, що була побудована гетьманом Данилом Апостолом.

В теплу пору року до церкви, що була на відстані 11 км, ходили босі. Берегли взуття. Взувалися, коли заходили у церкву.

У кінці 1920-тих батько прабабусі зміг купити коня. Відразу цей факт впав в очі владі. Родина була зарахована до куркулів. Вперше їх вигнали з дому у 1931 році. 

Велика сім'я опинилася просто неба. Змушені були рити землянку на березі Псла. Намагаючись врятувати від трагедії хоча б когось з дітей, батьки відправили старшу сестру Марусю до двоюрідної сестри матері, яка мешкала у Новосьоловці Донецької обл.

Незабаром щось перемінилося в настроях влади, і родині повернули будинок. Але за рік, якраз у розпал голоду, їх знову вигнали з хати, відібравши землю і все майно. З хати зробили колгоспну контору.  Родина знову була вимушена селитися в землянці.

В пошуку порятунку від голоду і холоду інша старша сестра моєї прабабусі, з якою в неї були дуже теплі стосунки, поїхала з подругою до Росії.

Через якийсь час повернулася лише подруга. Сказала, сестра захворіла та померла. Мало хто в це повірив - на той час вже були відомі факти людожерства, і тінь підозри впала й на, можливо, невинну людину.

Через відсутність документів поїхати нікому більше не вдавалося. Бо без таких дозволів не випускали з села і не давали можливості взяти квитки.

Про те, які документи були потрібні для того, щоб виїхати з села, читайте у розділі "Тексти"

Нарешті знайшли спосіб врятувати хоча б іще одну сестру - мою прабабусю.

Її подруга, родина якої мала "статус" бідняків, на рік молодша від прабабусі, до того ж її тезка, віддала їй свої документи. З цими документами прабабуся втекла до старшої сестри Марусі на Донбас, яка в цей час працювала в колгоспі в Пісках (біля Донецьку).

Прабабусі Марфі на той час було 17 років. Її сестрі Марусі - 27. Більше з нашої родини вони не бачили нікого. Ніколи. 

Крайня ліворуч - моя прабабуся Марфа, крайня праворуч - її сестра Маруся. Фото 1930-х років

Пропрацювавши там рік, вона поїхала до Маріуполя, де працювала нянею в домі якогось партійного діяча. Що трапилося з іншими членами родини, точно невідомо.

Прабабусі казали, що всі вони померли у 1932-1933 роках. Не залишилося нікого.

В родині це минуле було "страшною" таємницею.

Можливо, цю історію ніхто б і не знав, якщо б не допитливість моєї бабусі, яка ніяк не могла збагнути, чому дві рідні сестри - іі мати Марфа та тітка Маруся - мають різні імена по батькові?

Залякана в молодості моя прабабуся навіть після 1991 року боялася згадувати своє справжнє ім'я по батькові.

За все своє життя вона ніколи не їздила в Баранівку, cтрашилася будь-якого нагадування про ті часи.
 
А прабаба Маруся поверталася в Баранівку у 1960-тих. Будинку вже не було. Його розібрали, бо був старий. На жаль, більше подробиць я не знаю.
 
Я теж була в Баранівці цього літа, розпитувала старих людей. Там нібито живуть люди із прізвищем моєї прабабусі, але знайти мені їх не вдалося. Сподіваюся ще повернутися і їх знайти, щоб детальніше дізнатися полтавське минуле моєї родини.

До речі, більшість людей - з тих, із ким я розмовляла - оселилися в Баранівці вже після 1930-х років. Звісно, нічого вони розповісти не змогли.  

Детальніше про проект "Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки" читайте тут.

Микола Тимошик: 100 літ колишній каторжанці ГУЛАГу лондонці Іванці Мащак

Сто літ тому 11 липня 1925 року в родині греко-католицького священника на Сокальщині народилася Іванка Мащак (Пшепюрська). Колишня зв'язкова ОУН-УПА, багатолітня каторжанка сталінських таборів ГУЛАУ на Колимі.

Соломія Бобровська : Історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати

Сьогодні поляки на національному рівні вшановують жертв Волинської трагедії - складної сторінки нашої спільної історії, яка продовжує розділяти Київ та Варшаву.

: Заява МЗС України щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин

Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам'ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам'ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.

Юрій Юзич: Пластун Ярко Сось - один із найуспішніших військових пілотів США

Всі бачили "Top Gun" з Томом Крузом? А тепер знайомтесь з одним із прототипів головного героя. Член Пласту підполковник Ярко Сось - "Джей Джей" (J.J.). Один із найуспішніших військових пілотів США. 4000 годин в небі на F-14, F/A-18 та F-16. Успішно виконав 746 посадок на авіаносець, з яких 250 – вночі. Серед іншого був і командиром школи винищувачів "Top Gun", показаної у фільмі. А у відставці став успішним спізасновником великої ветеранської бізнес-компанії в сфері комерційної авіації.