Українська правда
Історична правда

Киримли - це татари з Криму

Вахтанг Кіпіані _ Вівторок, 17 травня 2011, 16:15
Версія для друку
Вахтанг Кіпіані
Журналіст, історик, головний редактор сайту "Історична Правда"

Вперше про кримських татар я почув ще у школi. Ви, мабуть, теж пам'ятаєте: ХVII столiття, визвольна вiйна українського народу проти польських панiв, гетьман Богдан Хмельницький i ... кримськi татари, якi пiдступно покинули нашого ясновельможного, вiдтак ще й викрали його.

Зрадники, словом, "завжди вони такi".

Жити менi тодi довелося бiля самого Чорного моря - в мiстi Новоросiйську (це Краснодарський край, Кубань), i слово це не раз ятрило душу.

Мiсцева чорнорота "радянська преса" наввипередки обливала брудом народ, використовуючи штампи сталiнських часiв.

Брати по духу і зброї. Про дружбу козаків і татар

Не всi, думається, читали колись цiлком таємну постанову Державного комiтету оборони СРСР "Про кримських татар", датовану 11 травня 1944 р.

"У перiод Великої Вiтчизняної вiйни багато кримських татар зрадили Батькiвщину, дезертирували з частин Червоної Армiї, що обороняли Крим, i переходили на сторону противника, вступали до сформованих нiмцями добровольчих татарських частин...

Кримськi татари особливо вiдзначилися своїми звiрячими розправами над радянськими партизанами, а також допомагали нiмецьким окупантам в органiзацiї насильницького вигнання радянських громадян у нiмецьке рабство... "Татарськi нацiональнi комiтети" вели роботу з пiдготовки насильницького вiдторгнення Криму вiд Радянського Союзу..." .

У зв'язку з цим головi НКВД Лаврентію Берiя було доручено до 1 червня (тобто протягом 20 днiв) "всiх татар виселити на постiйне проживання в райони Узбецької РСР".

Через 10 днiв було прийнято ще одне рiшення - про направлення 10 тисяч кримськотатарських родин на пiдприємства целюлозно-паперової промисловостi в Молотовську (Пермську), Горьковську (Ніжегородську), Свердловську областi та Марiйську АРСР.

I це тодi, коли з початку вiйни до Червоної Армiї було мобiлiзовано 54,5 вiдсотка всього дорослого населення. Ще 11 вiдсоткiв пiшли в гори й били нiмцiв у складi пiдпiльних i партизанських загонiв.

Кожен четвертий татарин заплатив за перемогу над фашизмом своїм життям. Солдат вермахту Рудольф Вольтант писав додому: "Тут проти нас є багато татар. Я не хотiв би зустрiтися з ними навiть увi снi".

Зневажений герой. До 90-ліття легендарного льотчика Амет-хана Султана

I саме тодi, коли один Герой Радянського Союзу, Сейтвелiєв, пiдривав нiмецькi танки в лiсах Бiлорусi, а iнший - Узеїр Абдурахманов - форсував Днiпро й визволяв наш золотоверхий Київ, народ - власне, жiнок i дiтей - було примусово виселено.

Геройство, ордени та медалi не врятували воїнiв-татар. Пiд наглядом гидких "смершiвцiв" - у штрафних батальйонах - вони завершили вiйну й повернулися до рiдних у... Самарканд, Андижан, Чирчик, Кувасай та iншi узбецькi мiста й мiстечка.

Великий вождь знайшов соцiалiстичному кримськотатарському народовi нову "вiтчизну".

1941: останній мирний травень кримських татар на батьківщині. Фото з журналу "National Geographic", архів Гульнари Бекірової

Масштаби трагедiї, що розгорнулася в травнi 1944-го, вражають. Згiдно з офiцiйними даними Народного комiсарiату внутрiшнiх справ, операцiя розпочалася на свiтанку 18 травня, а завершилася о 16 годинi 20 травня, тобто за 2,5 доби.

Берiя добре розумiв бажання Коби, й усе зробив блискавично й майстерно. У "столипiнськi" вагони було запроторено щонайменше 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть малi дiти та старi.

Український вчений А. Наберухiн, який дослiджує дану проблему, оприлюднив вражаючi цифри людських втрат у дорозi - 7889 осiб (офiцiйна цифра 191 випадок).

Iсторики, пов'язанi з кримськотатарським нацiональним рухом, наводять зовсiм iншi цифри - 423 тисячi виселених, з яких 195 тисяч чоловiк загинуло в дорозi та протягом перших пiвтора року життя у спецпоселеннях (це становить понад 46 вiдсоткiв).

Iнтернацiоналiстична влада зробила все можливе, щоб сплюндрувати iсторичну пам'ять, викоренити все, що могло нагадати про "татарський Крим". Отож i до сьогоднi маємо село Чорноморське замiсть Ак-Мечетi, Октябрське замiсть Бiюк-Онлар. Бiлогорськ замiнив "нацiоналiстичний" Карасу-Базар, Первомайське - Джурчи, Нижньогорський - Сейтлер, Красногвардiйське - Курман-Кемельчи...

Загалом тисячi iсторичних назв мiсцевостей було знищено, натомiсть на картi з'являлися бездушнi та "совковi" - Лучiстоє, Iзобiльний, Молодьожноє, Красносєльскоє, Почтовоє, Раздольноє - "велик и могуч русский язык"...

Пiсля звiльнення Криму вiд нiмецьких загарбникiв Сталiн розпорядився виселити на Урал i до Башкортостану 16 тисяч грекiв, 9800 вiрмен, 12600 болгар, якi теж, ймовiрно, "вiдзначилися звiрячими розправами". На їхнє мiсце, в їхнi будинки спiшно вселялися мешканцi нечорноземних губернiй.

"Подарунок" Хрущова. Як Україна відбудовувала Крим

Бо ж, розумiєте, "Крим був, є i буде росiйським". Щоправда, мали плани щодо сонячного пiвострова i керiвники Єврейського антифашистського комiтету - у доповiднiй Йосифу Сталiну вони запропонували створити в Криму щось на кшталт "єврейської соцiалiстичної республiки". I дарма: вождь був антисемiтом i не любив порад.

Невдовзi пiсля лицемiрного викриття "культу особи" Микитою Хрущовим, 28 квiтня 1956 року, Президiя Верховної Ради СРСР прийняла указ про звiльнення з-пiд режиму адмiнiстративного нагляду громадян СРСР кримськотатарської нацiональностi, а також курдiв, хемшилiв (вiрмен-мусульман), туркiв.

Проте документ не давав права на повернення до батькiвських домiвок, не повертав майно та цiнностi, вiдiбранi пiд час депортацiї.

Частина киримли на свiй страх i ризик посунула в бiк Криму i на перших порах спробувала оселитися в Краснодарському краї, Херсонськiй та Запорiзькiй областях. Рада Мiнiстiв СРСР "визнала недоцiльним" розселення кримських татар на пiвднi України - отож навiть тi, хто встиг прописатися, мусив повертатися до Середньої Азiї. Здавалося, коло замкнулось...

Старi полiтв'язнi не раз розповiдали про одну табiрну прикмету: якщо до мiсць ув'язнення масово потрапляють представники якого-небудь народу, то цей народ таки iснує, бо бореться за своє вiльне життя.

"Формування кримськотатарського народу: вступ до етногенезу"

Настiльною книгою кожного, хто хоче знати й розумiти, що насправдi вiдбувалося у 60-80-х роках, є "История инакомыслия в СССР" Людмили Алексєєвої. Разом iз українським нацiонально-визвольним рухом (вiн, до речi, вiдкриває книгу) iснував i рух кримських татар за повернення на батькiвщину.

Рух киримли мав багато яскравих особливостей. Без сумнiву, найвiдомiшим був правозахисник i полiтв'язень Мустафа Джемiлєв (Абдулджемiль).

Одна з найкращих книг з повоєнної історії кримських татар

Нацiональний рух кримських татар розгортається в другiй половинi 50-х рокiв, коли з народу було знято тавро "спецпоселенцiв".

Їм навiть видали радянськi паспорти, однак взяли розписки, що вони вiдмовляються претендувати на майно, залишене в Криму.

Iнiцiаторами першого спалаху активностi були представники радянської нацiональної елiти: колишнi партiйнi працiвники, господарники, ветерани вiйни. Вони, здається, щиро повiрили в оновлення та демократизацiю.

Єдиною формою, в якiй тодi проходила "боротьба за права", були петицiї до органiв влади.

На вiдмiну вiд iнтелiгентських вiдозв Москви та Ленiнграда, цi документи складалися в улесливому та вiрнопiдданому дусi й пiдписувалися великою кiлькiстю людей - iнодi стояло до 100 тисяч пiдписiв!

Петицiйнi кампанiї кримських татар були воiстину всенародними. Але якщо спочатку автори вiдкритих звернень ставилися цiлком лояльно до правлячої касти, то з середини 60-х рокiв у документах з'являються вимоги визнати факт геноциду державної сталiнської машини проти їхнього народу.

Проте неефективнiсть подiбних звернень пiдштовхувала активiстiв руху до iнших форм протесту. Це видно, з однiєї сторони, зi зменшення кiлькостi пiдписiв пiд найважливiшими петицiями. Так, пiковим виявився 1966 рiк - ХVIII з'їзд КПРС отримав понад 130 тисяч пiдписiв, ХХIV (1971 р.) - 60 тисяч, ХХV - 20 тисяч. "Всенародний протест" 1979 року зiбрав лише 4 тисячi "пiдписантiв".

З iншого боку, все бiльш очевидним фактом стає полiтизацiя нацiонального та громадянського руху.

1962 року в Ташкентi вiдбувся суд у справi учасникiв "органiзацiї кримськотатарської молодi". Насправдi нiяких "органiзацiйних" форм не було, хлопцi лише товаришували, вiдзначали разом нацiональнi свята, спiвали, читали вiршi.

"Немецкая оккупационная политика на территории Крыма и национальный вопрос (1941-1944)"

Комiтет держбезпеки заарештував кiлькох "активiстiв", двох з яких - майстра iнструментального заводу Марата Омерова, 25 рокiв, i студента юрфаку унiверситету Сеїт-Амзу Умерова, 23 рокiв, - було засуджено вiдповiдно до 4 i 3 рокiв позбавлення волi у таборi суворого режиму.

Через шiсть рокiв Мустафа, вiдгукнувшись на прохання видатного правозахисника генерала Петра Григоренка розповiсти про початок свого шляху, написав:

"На довгих лавках у маленькiй кiмнатi сидiли десь iз 25 молодих хлопцiв i дiвчат. Тривали гарячi суперечки, читали вiршi росiйською i татарською, критикували порядки, допускали зовсiм несхвальнi епiтети в сторону "вiрного ленiнця" Хрущова. I коли менi дали слово, я зачитав свiй конспект, сторiнок з вiсiм учнiвського зошита, з коротким викладом основних етапiв iсторiї кримських татар.

Звичайно, юнакам, якi в офiцiйнiй лiтературi читали про своїх предкiв лише як про варварiв, зрадникiв i переможених доблесними росiянами, було приємно почути, що 1711 року прославлений Петро I був побитий неподалiк рiки Прут турецько-татарськими вiйськами; що кримськi татари не раз "наводили порядок" у самiй Москвi; або що в нас ще пiвтисячолiття тому вже були вищi навчальнi заклади. Менi не аплодували, але кожен попросив переписати конспект".

Розпочинався визвольний рух з досить простих речей: знати правду, говорити правду вимагати повернення на батькiвщину. Зразок членського квитка отого юнацького "союзу" був такий - контури Кримського пiвострова та томик Ленiна...

Сам Джемiлєв народився за сiм мiсяцiв до депортацiї в Судакському районi. Отже Криму вiн практично не знав, якщо не враховувати того, що вiн, працюючи робiтником на оборонному заводi, весь вiльний час проводив у бiблiотеках, вибирав отi дрiбнi зернятка правди з томiв, написаних "iсториками", - росiйськими та радянськими.

Пiсля розгрому "союзу молодi" був вигнаний з роботи, згодом - виключений з Ташкентського iнституту iрригацiї та механiзацiї сiльського господарства "за неблагонадiйнiсть". Брав участь у дiяльностi "iнiцiативних груп", якi займалися збором пiдписiв пiд петицiями.

12 травня 1966 року був заарештований за вiдмову йти до Радянської Армiї й засуджений до пiвторарiчного ув'язнення. Свiй вчинок пояснював так: оскiльки кримськi татари позбавленi власної землi, вiн не має пiдстав захищати "радянську iмперiю".

Мустафа Джемілєв і Андрій Сахаров. Фото - www.kirimtatar.com

Звiльнившись, поїхав до Москви, де разом з вiдомими дисидентами брав участь в дiяльностi "Iнiцiативної групи захисту прав людини в СРСР". Згодом - арешт i суд (сiчень 1970 року).

Мустафа вiдмовився вiд послуг адвоката i виголосив блискучу викривальну промову, захищаючи не себе, а свiй народ i його "право жити на батькiвщинi й користуватися благами нацiональної культури". На його захист пiдняли свiй голос Андрiй Сахаров, Лев Копелєв, Генрiх Бьолль... Але марно.

Рiк 1974-й, нове ув'язнення. Тепер - "за вiдмову взяти участь у вiйськових зборах". Ще рiк табору. Там фальсифiкується нова справа - "наклепницькi вигадки, що порочать радянський державний i суспiльний лад".

Єдиний свiдок, спiвкамерник Дворянський, на судi категорично вiдмовився вiд свiдчень, ранiше вибитих з нього кадебiстами. Отже, доказiв нема, а є термiн у 2,5 роки таборiв.

На знак протесту проти цинiчної розправи Мустафа Джемiлєв оголосив i провiв в Омськiй тюрмi голодування, яке тривало 303 днi.

Вiдчайдушна боротьба лiдерiв кримських татар призвела до "маневрiв" влади. Президiя Верховної Ради СРСР зняла обмеження (на паперi, звичайно) на повернення до Криму кримських татар, грекiв, вiрмен i болгар.

1974 року першим секретарем Джезказганського обкому компартiї Узбекистану призначили кримського татарина Таїрова, але люди повнiстю проiгнорували його заклики переїздити до областi - нiбито у такий спосiб можна вирiшити нацiональне питання.

"Поки татари воювали, їхніх жінок і дітей вивезли в Узбекистан". Спогади з проекту "1939-1945: Неписана історія"

1978 року перший секретар ЦК КП Узбекистану Шараф Рашидов виступив з iнiцiативою створити на базi кiлькох районiв Кашкадар'їнської областi "татарський нацiональний округ" з центром у Мубареку. Генсек Леонід Брежнєв i головний партійний ідеолог Михайло Суслов навiть це не пiдтримали.

Тим часом кримськi татари не залишають спроб де-факто закрiпитися в Криму. З 1967 до 1979 року прописатися в областi змогли 15 тисяч осiб. Тим, хто не змiг пробитися крiзь "антитатарський Перекоп", залишалося оселитися неподалiк - на Херсонщинi, у Запорiжжi, на Кубанi.

Чи треба говорити, що багатодiтнi сiм'ї киримли повнiстю були вiдiрванi вiд основного нацiонального масиву, шкiл, закладiв культури? Лише в кiосках Краснодарського краю можна було зрiдка купити офiцiоз "Ленiн байроги" ("Ленiнський прапор" кримськотатарською мовою - орган Компартiї Узбецької РСР).

1978 року в Криму сталися двi трагедiї.

В селi Беш-Терек (Донське) вчинив акт самоспалення столяр Муса Мамут. Протягом двох рокiв мiсцевi органи влади не надавали йому та його родинi прописку (це закривало шлях, щоб отримати роботу). Вiн облився бензином i пiдпалив себе пiсля повiдомлення, що проти нього вiдкрито кримiнальну справу "за порушення паспортного режиму".

Багатолюдний похорон Муси Мамута. Фото - www.qirim.info

Згодом наклав на себе руки Iззет Мемедуллаєв. КГБ його шантажував, вимагаючи стати стукачем. Залишився лист: "Я нiколи не був негiдником. Хочу померти з чистим сумлiнням...".

На початку 1979 року, пiсля 14 мiсяцiв на волi, знову було заарештовано Джемiлєва. Мiлiцiя продовжила - без його вiдома - термiн дiї адмiнiстративного нагляду й вiдтак заарештувала правозахисника. Вирок - 4 роки за гратами.

Як бачимо, майже всi "злочини" Мустафи-ага не "полiтичнi", а тому довелося сидiти оцi довгi роки в колонiях з урками-кримiнальниками, а не з друзями-полiтв'язнями.

Новий сплеск активностi кримськотатарського руху припав на 1987 рiк. У квiтнi в Ташкентi вiдбулася всесоюзна нарада iнiцiативних груп, в липнi було зiбрано 30 тисяч пiдписiв пiд зверненням до генерального секретаря Михайла Горбачова. 6 липня пройшли демонстрацiї на Краснiй та Старiй площах Москви (перед будинком ЦК КПРС).

Лiдерiв прийняв секретар ЦК Демiчев, але пообiцяв лише передати вимоги "нашому Михайлу Сергiйовичу". Натомiсть з'явилося ганебне "Повiдомлення ТАРС", де кримським татарам знову нагадали, що вони "зрадники", а їхню проблему не можна зараз вирiшити, "враховуючи реальну ситуацiю, що склалася в Криму протягом останнiх десятилiть".

В кiнцi 87-го "найдобрiший" Микола Iванович Рижков, голова Ради Мiнiстрiв СРСР, пiдписав постанову, яка знову обмежила прописку "в деяких районах Кримської областi та Краснодарського краю".

На щастя, кримськi татари зрозумiли: не можна радикально змiнити ситуацiю, не маючи своїх представницьких органiв i громадських органiзацiй. 8 листопада 1988 року можна вважати днем народження Органiзацiї кримськотатарського нацiонального руху.

Теми: кримські татари, XX сторіччя, історія України, СРСР, Друга світова війна, депортація, терор, ЧК-КГБ, Крим, Узбекистан, репресії




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте